19 квітня у Каннах оголосили програму «Двотижневика режисерів» — незалежної секції, яку заснували в 1968 році як альтернативу кінофестивалю. Тоді кінофестиваль закрився в знак солідарності з протестами робітників та студентів, але програма продовжила існувати. Цього року до неї відібрали дебютну драму Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір». Стрічку вже показали на кінофестивалі, де вона зірвала овації залу. Зібрали перші відгуки європейських критиків про фільм
Про що фільм
Фільм розповідає про хорошого сім’янина Памфіра, який заради своєї родини йде на злочин. Події відбуваються під час свята Меланки й засновані на біблійній історії про Авраама.
Зйомки відбувалися в Карпатах та на Буковині восени 2020 року, а головні ролі зіграли Олександр Яцентюк, Соломія Кирилова («Ніч Леополіса»), Олександр Ярема («Номери»), Римма Зюбіна («Гніздо горлиці») та місцеві мешканці. Сценарій стрічки, який написав Дмитро Сухолиткий-Собчук («Штангіст»), розроблявся у резиденції Каннського міжнародного кінофестивалю Cinеfondation Residence.
Над хореографією боїв у фільмі працював лідер Apache Crew Анатолій Сачивко.
Cineuropa
«Памфір» — дуже локальна історія. Режисер досліджує життя на Буковині, в Карпатському регіоні. У фільмі він використовує особливу місцеву говірку, зрозумілий лише українським глядачам. Окрім цього, картина має особливу візуальну складову — рамку кадру іноді заливає люмінесцентний червонуватий колір.
Одного разу бандити в костюмах нападають на головного героя. Їхня зовнішність перегукується зі звичним міжнародним образом мафії й нагадує, наприклад, «Карти, гроші два стволи» та «Великий куш» Гая Річі.
Виконавець головної ролі Олександр Яцентюк має дуже фактурну зовнішність, характерні для західноукраїнських чоловіків вуса та міцний торс. Він яскраво демонструє глибоку психологічну природу свого характеру. Але актриса, яка грає Олену, в цьому сенсі навіть сильніша за нього — її роль у сюжетній лінії жодним чином не другорядна.
У фільмі також є сильна вокальна сцена, що обертається навколо дитячого хору. А дизайн карнавальних костюмів до свята Маланки незвичайний і яскравий, що вносить певний шарм у весь фільм.
«Памфір» — оригінальний український фільм, не схожий на те, що ми бачили раніше. Він розповідає не про війну (хоча тут і присутній рядок про конфлікт на Сході), а й висвітлює історію сімейної трагедії, яка легко знайде відгук у багатьох глядачів з різних країн.
«Памфір» відкриває перед нами елементарну, неприкрашену Україну, і, можливо, ми не побачимо її такою ще якийсь час: але, як і цей фільм, здається очевидним, що вона житиме, з добрим і поганим, про що так красномовно розповідає Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Читайте повну рецензію в оригіналі тут.
Screen Daily
Наразі у світу є бажання дізнатися більше про Україну, і «Памфір», що означає «камінь», майже напевно викличе постійний довгий інтерес глядачів після його прем’єри на «Двотижневику». Це історія порядного сім’янина, який повертається додому лише для того, щоб кігті корупції в маленького містечка розірвали його на частини. Утім, «Памфір», разом з яскравими образами, має жанрові елементи та беззаперечний смак до насильства, завдяки чому стрічка зможе охопити ширші ринки.
Фільм «Памфір» грубий і кривавий, але він також може бути теплим і іноді кумедним — через нього проходить жилка дикості, непокірності, бунтарський крик Памфіра та його творця.
Яскраві кольори та текстури підсилюють красиві кадри та уявні сценарії (буколічна діорама в будинку кримінального боса насправді викликає сміх, але це лише одна з багатьох картин, які красномовно говорять самі за себе). Ліс може видаватися декораціями до казки, оскільки його мешканці пересуваються на конях, візках і незвичайних велосипедах (автомобілі є лише у зловмисників), а туман приховує мотиви (майже всі тут шахраї, включно з дорогою старенькою мамою). Це нагадування про те, які страшні насправді казки: адже в тіні завжди ховається вовк.
«Памфір» відкриває перед нами елементарну, неприкрашену Україну, і, можливо, ми не побачимо її такою ще якийсь час: але, як і цей фільм, здається очевидним, що вона житиме, з добрим і поганим, про що так красномовно розповідає Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Читайте повну рецензію в оригіналі тут.
Le Monde
Перший повнометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука вражає картинкою та точністю розповіді.
Чоловік у пов’язці на стегнах, який ховає обличчя під маскою. «Памфір» відкриває прекрасний і жахливий кадр, що провіщує темну гангстерську історію, ретельно зняту, з бездоганною «картинкою». Перший повнометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука, відібраний до «Двотижневика режисерів», переносить нас на західну Україну, до кордону з Румунією, незвіданої території, де процвітає контрабанда.
39-річний український режисер і сценарист добре знає цей регіон. У 2015 році він зняв там короткометражний фільм «Перехрестя», зібравши чимало закадрових свідчень молодих людей, які стали контрабандистами.
Цей багатокультурний регіон також відомий своїми традиційними святами предків, зокрема фестивалем Маланки, де кожен носить маску, відповідно до ідентичності, яку бажає прийняти. Режисер захоплюється цим карнавалом, що структурує мозаїку спільнот, породжує розряд колективної та індивідуальної енергії. Карнавал стає центральним елементом його фантастики, моментом розгубленості й божевілля, де зосереджуються всі нерви цієї трагедії.
Памфір страждає від життя поза законом, але жертвує собою, щоб син міг навчатися в університеті та мати краще майбутнє. Сцена за сценою фільм розкриває заплутаність сімейних стосунків й пастки, які там накопичувались, а все це разом формує небезпечну спіраль для Памфіра, який всупереч власній волі коїть нові злочини, щоб повернути старі борги. Цей фільм, повний грецької трагедії, тримає напругу до останнього кадру.
Читайте повну рецензію в оригіналі тут.
International Cinephile Society
Дмитро Сухолиткий-Собчук родом із Західної України й до свого повнометражного художнього дебюту зняв документальний фільм про карнавал на Маланку — свята, що відіграє велику роль й у «Памфірі». Режисер працює переважно з локальними акторами-дебютантами з регіону, що наповнює картину автентичністю, попри те, що знята вона у застарілому жанрі східноєвропейського гангстерського фільму.
Велика кількість етнічних елементів, яка підсилює фільм й грає ключову роль у його кульмінації, змушує «Памфір» піднятися над десятками фільмів, у яких зображені однакові головорізи в чорних шкіряних куртках.
Що ще виділяє фільм, так це блискучий акторський склад на чолі з Яцентюком, який грає людину, що ладна перетворитися на тварину й піти на все, щоб захистити свою родину. Тілесність і виразне обличчя актора вже забезпечили йому добру карʼєру, але емоційні спалахи та любов, що проявляються у спілкуванні з дружиною (Соломія Кирилову) та сином, роблять його гру вартою нагород.
Операторська робота Микити Кузьменка задає фільму ритм, його невгамовна камера завжди в русі, ніби пливе всюдисущими гірськими туманами. Багато сцен у картині — довгі кадри довжиною у кілька хвилин, що створює передчуття небезпеки та лиха, ніби невидима сила, що представляє місцевого кримінального авторитета, весь час стежить за Памфіром.
Це загострене відчуття тривоги рухає фільмом, його доповнює гнітючий звуковим дизайном і локації, обмежені гірськими лісами, у яких в будь-який момент очікуєш зустріти реальних звірів, а не просто людей у карнавальних костюмах.
«Памфір» — це історія відчаю, історія кордонів, які ми наважуємось переступити, у прямому та переносному значенні, щоб захистити свої власні. Головний герой — чесна людина, яка перетворюється на звіра, знову ж таки в прямому і переносному сенсі, коли розуміє, що на кону життя його сім’ї.
У фільмі присутні елементі з традицій вестерну, коли чоловік повертається додому через деякий час і змушений зіткнутися з тим, що місцеві правила гри змінилися. Є у стрчці і впливи неонуару, здебільшого в «картинці» та сценах між Памфіром та Олецою, головним антагоністом. І навіть можна зустріти деякі впливи з азійського екшн-кінематографа — наприклад, сцена боротьби Памфіра з купою головорізів, які згадують «Олдбоя» Пак Чхан Ука.
«Памфір» — цілком задовільний дебют, який часом стає віртуозним кіно, і хоча й не може повністю позбутися своїх жанрових атрибутів, але підноситься над ними завдяки визначним персонажам та сильному етнічній складовій.
Читайте повну рецензію в оригіналі тут.
«Памфір» — один з двох повнометражних українських фільмів, які цього року змагаються за нагороди в Каннах. 25 травня у другому за важливістю конкурсі кінофестивалю «Особливий погляд» відбудеться прем’єра драми «Бачення метелика» — це повнометражний дебют 30-річного Максима Наконечного. DTF Magazine поговорив з режисером напередодні фестивалю.
