Архітектурна складова — одна з ключових у прикрасах Assay. Якось засновник бренду Гліб Зигар ішов вулицею Фізкультури, побачив будівлю «Укравтодору» і вирішив створити каблучку за її мотивами. Але, знайшовши схожу каблучку у французьких ювелірів з Parts of Four, відкинув ідею.
Проте він створив текстуру іншої київської будівлі і представив її в першій колекції власного бренду «Анігіляція» в липні 2023 року. Окрім каблучки з кам’яною текстурою, до колекції ввійшли навмисно деформовані сережки-кільця та сережки абстрактної форми.
«Assay відображає суть природної краси та життєвого циклу матеріалів, у яких переплітаються плавні лінії, корозія і відтворення деформації», — так описує Гліб бренд в одному з постів в Інстаграмі. І підтверджує це в нашому інтерв’ю, розповідаючи, що Assay — це про експеримент з металами.
В інтерв’ю DTF Magazine Гліб Зигар розповідає, як намагався запустити ювелірну лінійку в TTSWTRS, де працював до повномасштабної війни, і як це підштовхнуло його до запуску власного бренду. Також Гліб ділиться деякими подробицями наступних колекцій — колаборації з тату-майстром Артуром Музиченком та окремого дропу з прикрасами-ключами від психіатричної лікарні.
Це продовження серії матеріалів про нішеві ювелірні бренди України.
— Чому ти взагалі вирішив запустити ювелірний бренд?
— Шлях мого становлення був тривалим, і запуск ювелірного бренду — не останній пункт призначення. Я займався різними речами: маю незакінчену вищу музичну освіту, знаюся на технології молекулярної кухні, а також став КМС та золотим призером Європи з фігурного катання.
Після роботи в маркетинг-агентстві я влаштувався у TTSWTRS, де пропрацював два роки. Я мав багато різних завдань: стилізація знімань, робота в експериментальному цеху, а також обов’язки в HR-секторі.
Робота нагадувала той рілс, де спочатку ти з керівником чітко прописуєш обов’язки, а за місяць граєш на всіх інструментах — це називається український бізнес.
Але я з вдячністю прийняв цей досвід, адже за цей час зрозумів, як презентувати продукт, відключити свій внутрішній діалог, «під’єднатися» до ноосфери, інформаційного поля та черпати ідеї звідти. Початково я туди пішов, щоб випустити ювелірку або біжутерію для бренду, але креативна директорка Світлана Снєжко забракувала цю ідею, бо випускалися колекція за колекцією, і ми просто не мали часу на інші проєкти.
24 грудня 2022 року я пішов з TTSWTRS: клієнти, з якими я працював, роз’їхалися, плюс я вигорів. Це був момент моєї екзистенційної кризи, і тоді я зрозумів, що треба буде щось робити та вигадувати.
Я запустив бренд нещодавно, але вже розумію, щó хочу сказати та додати в ювелірну сферу. Мої прикраси будуть корисними, як у книжці Стівена Кінга «Необхідні речі». Коли в магазинчик до диявола заходили люди і він давав їм те, що вони щиро хотіли. Я проводжу таку паралель, бо хочу, щоб люди приходили до мене та заповнювати певний дефіцит, зокрема і в естетичному сенсі.
— Чи можна сприймати це як концепцію бренду?
— Бренд має певну концепцію — експеримент металів та інших матеріалів.
Я зібрав усіх своїх друзів і співпрацюю тепер з ними. Наступна колекція буде створена у співавторстві з Артуром Музиченком з тату-студії «СТРУМ». Ми давно з ним знайомі, і він розробив айдентику та лого Assay, за що я йому дуже вдячний.
Коли я працював у TTSWTRS, мені в рекомендаціях Інстаграму випав один 3D-дизайнер. Я йому одразу написав, мені стало цікаво, як його роботи та стиль можна взагалі застосувати в моєму бренді. У розмові я дізнався, що Ілля з Харкова, але переїхав жити в Бангкок. Тепер він розробляє для мене візуалку, і це свідчить про величезну довіру: я жодного разу не бачив його в реальному житті, але ми вже близькі друзі.
Саунд-дизайн для промовідео написав ще один мій близький друг і резидент «Клубу на Кирилівській» — Андрій Recid (послухайте також DTF Magazine Mix, записаний Recid. — Прим. DTF Magazine). Тобто я просто зібрав найкращих людей, щоб зробити найкращий проєкт. Я сприймаю роботу бренду як перегони: ми дивимося, що є на ринку, відчуваємо, чого ще немає і що буде, тобто передбачаємо тенденції.
Для створення колекцій я також надихаюся Києвом: нагромадженням цього міста і тим, що, просто йдучи вулицею, можна знайти цікаву форму, інтерпретувати і трансформувати її у прикрасу. Саме так народилася каблучка з текстурою каменю. Я побачив кам’яний фасад будівлі і зрозумів, що саме це я хочу зробити.
— Яку ідею ти заклав у першу колекцію?
— Я надихнувся фільмом «Анігіляція» з Наталі Портман.
Ця однойменна колекція про зону відчуження, зону X, де сплять мої персонажі, і з заплющеними очима бачать сни. Для мене це щось між сном і реальністю, тобто такий стан на межі, де ти заплющуєш очі та бачиш різні форми, відблиски, матерії. А потім перетворюєш на прикраси.
Філософія бренду також у пошуку різних артефактів. У наступному дропі я випущу ключ від психіатричної лікарні — це один з артефактів, пов’язаних з моїм життям. Моя подруга працює у психіатричній клініці, і я розумію, що цю бруталістську форму можна перетворити на прикрасу на шкіряному ремінці.
— Чи плануєш ти надалі залучати локальних артистів?
— Я хочу, щоб бренд був повноцінним медіумом і Інстаграм заповнювався не лише статичними фотографіями прикрас. Щоб людина відкривала акаунт бренду і одразу занурювалася в нашу атмосферу. Ми плануємо застосовувати різні інструменти, щоб ввести людину в медитативний стан: музику, візуалку, відео.
— Щодо концепції зрозуміло, а що ти вкладаєш у назву бренду?
— Я перебрав багато варіантів, але коли знайшов Assay, що перекладається, як «експеримент металів», то зрозумів, що воно також метчиться з Японією, а ці аватари в Інстаграмі в мене більш азійські.
— Ти казав, що в майбутньому буде багато експериментів з матеріалами, але на цьому етапі ти працюєш тільки зі сріблом?
— Поки що так. Але в нас не зовсім звичайний ювелірний бренд, скоріше це просто бренд, бо в планах є і робота над парфумом. Я знаю класного парфумера, який створює аромати для TRIP:TYCH. У нас, до речі, одне виробництво з ними, і їх також можна вважати напів’ювелірним брендом. Тож будуть різні цікаві речі: наприклад, флешки для диджеїв з бетону. Я шукаю технологію для того, щоб це ввести у виробництво. Буде автентично.
— Це виробництво в Києві?
— Так, я знайшов ювелірів, які реалізують мої ідеї. Поки що все виготовляю за допомогою воскових форм та 3D-дизайну. Але у планах знайти саме фултайм-ювеліра, який виготовлятиме складні форми.
Мій дідусь був ювелір, разом ми постійно ходили на виставки самоцвітів, тому вдома маю цілу колекцію. Я хочу використати їх у прикрасах, але треба виготовляти форми індивідуально під кожен камінь — для цього потрібен ювелірний майстер. Нині є людина, до якої я звертаюся і з якою ми експериментуємо. Але в майбутньому я б хотів ввести самоцвіти в колекції.
— Тобто твоя роль як засновника бренду — це розроблення ескізів і налагодження всіх процесів?
— Так, я виконую роль дизайнера та художника, маю команду з 3D-дизайнерів, ливарників і ювелірів, які обробляють і доводять до кінцевого продукту, тобто це повний цикл виробництва.
— Скільки саме людей залучено до виробництва?
— Чотири людини.
— Якщо подивитися на першу колекцію, то в ній простежується певна спільна ідея, але, наприклад, прикраса на шию сильно виділяється з-поміж інших.
— Не знаю, для мене не виділяється, бо це просто лого у формі деформованої квітки, трансформоване в підвіску. Це про деформацію, корозію і те, як живе матеріал. Тут я не відчиняю нові дверцята для естетичного ряду. Але воно має цікавий вигляд: я хотів зробити його більш глянцевим, щоб воно перетікало з матового у глянцевий, відчувалася гра текстур і форм. Я знайшов прекрасну технологію, завдяки якій вироби в тіні залишаються матовими, а на сонці — сяють і переливаються, як шкіра Каллена із «Сутінок».
— Чи сприймаєш ти свій бренд як бізнес? Тому що за останні кілька років багато людей створили ювелірні бренди, у них щось не вийшло, вони їх закрили і стали займатися чимось іншим.
— Так, але я не знаю, як буде далі. У нинішніх реаліях узагалі нічого не зрозуміло, я не відчуваю ґрунту під ногами.
Як назва перегукується з експериментом, так це гармоніює і з експериментом мого внутрішнього світу: те, як я почуваюся тепер і в яких подієвих рядах перебуваю — теж експеримент.
Зайде це чи не зайде, для нашої це публіки чи ні, це для Європи чи Азії, для кого? Тобто тепер я шукаю свою ЦА. Я бачу каркас і розумію, який вигляд має наш клієнт. Здебільшого це музичне та фешен-ком’юніті, але я хочу трохи розширити спектр тих, кому ці прикраси потрібні.
— А те, що на українському ринку представлено багато ювелірних брендів, тобі як молодому бренду допомагає чи заважає?
— Я відштовхуюся виключно від себе, але думаю, що має бути адаптивність. Якось Костя Кофта (засновник бренду шкіряних виробів Kofta Studio. — Прим. DTF Magazine) сказав мені, що якби він хотів робити те, що мав у голові, ніхто б це не купував. І порадив спиратися на клієнта й намагатися зрозуміти його потреби, особливо приховані.
Я згоден, але поки що умовні тризуби робити не буду. Бо це більше про кешфлоу, все, що я тепер спостерігаю, — це кешфлоу. Треба не символіку продавати і класти зароблене собі в кишеню, а донатити та представляти свій бренд на світових платформах, щоб люди знали та чули про Україну.
— Чи є якісь речі, які ти хочеш привнести на український ринок ювелірних прикрас?
— Я не замислювався про це, тому мені важко відповісти. Підтримка ЗСУ та сплата податків — ось що можна привнести для України.
— Якими будуть твої подальші дії щодо розвитку бренду, окрім випуску наступної колекції?
— Я співпрацюватиму з PR-агентством, яке допомагатиме писати пресрелізи і загалом у маркетингу. Нещодавно я запустив рекламу в Інстаграмі і отримав хороші відгуки, загалом мені подобається активність, яка є: минув місяць, як запустився бренд, а вже є замовлення.
