Тематика цьогорічної Met Gala — «Зшито на замовлення» (Tailored for You). Вона тісно перегукується з концепцією виставки в Інституті костюма, присвяченої феномену чорного дендизму, в якому тейлоринг відіграє ключову роль.
Коріння чорного дендизму сягають часів трансатлантичної работоргівлі, коли поневолених темношкірих людей прикрашали золотими або срібними нашийниками, підкреслюючи тим самим заможність їхніх власників. Однак уже в перші десятиліття після скасування рабства — на початку XX століття — темношкірі почали вдягатися відповідно до естетики середнього класу білих американців.
Звідси і починається точка відліку, коли афроамериканська спільнота почала використовувати одяг як свідчення гідності своєї раси. DTF Magazine розповідає про подальший розвиток чорного дендизму — від Гарлемського ренесансу і костюма зут, який обурював американців начебто «непатріотичністю», і до Даппер Дана, що прославився завдяки речам з монограмами світових модних домів
ПРО ВИСТАВКУ ІНСТИТУТУ КОСТЮМА
Виставка Superfine: Tailoring Black Style натхненна книжкою письменниці, культурологині та спеціалістки з афроамериканської культури Моніки Л. Міллер «Раби моди: Чорний дендизм і стилізація ідентичності чорної діаспори» (Slaves to Fashion: Black Dandyism and the Styling of Black Diasporic Identity). Авторка виступила також запрошеною кураторкою експозиції.
Разом з Анною Вінтур співголовами Met Gala цього року стануть Фаррелл Вільямс, A$AP Rocky, Льюїс Гамільтон і Колман Домінго. Почесний співголова — Леброн Джеймс.
На виставці покажуть одяг та аксесуари від XVIII століття до сьогодення, а також предмети декоративно-ужиткового мистецтва, малюнки, гравюри, картини, фотографії й фрагменти з фільмів.
Окремою частиною експозиції Інституту костюма стануть речі від сучасних темношкірих дизайнерів, зокрема Вірджила Абло, Грейс Вельс Боннер та Фаррелла Вільямса для Louis Vuitton. За словами Моніки Л. Міллер, усі вони працюють з темами раси, влади, колонізації, емансипації, радості й естетики.
Також у виставці беруть участь молоді дизайнери — Бьянка Саундерс і Марвін Дестрок, які переосмислюють традиції великих майстрів.
Для Дестрока чорний дендизм — це «сміливі тканини та еклектичні принти, поєднані з англійським кроєм — серфінг на межі між класичним дендизмом і фанком».
Що таке чорний дендизм?
«Чорні денді сприймають одяг як форму дисципліни. Їх вирізняє смілива індивідуальність і витончений стиль, — пише Моніка Л. Міллер. — Вони черпають натхнення з європейських, африканських і американських традицій (усвідомлено чи ні) й використовують одяг і самопрезентацію, щоб контролювати, як їх сприймає світ. Вони кидають виклик стереотипам і обмеженням, накладеним суспільством — зокрема расизму. Це не просто речі, які ти носиш. І точно не мода як тренд».
Термін superfine у назві цьогорічної виставки — посилання на мемуари Олауда Еквіано, поневоленого мешканця Західної Африки. Звільнившись у 1766 році, він «витратив понад вісім фунтів на костюм з вишуканої тканини, щоб станцювати на волі». Цей вибір був не лише прагненням до ефектного вбрання — назва книжки втілює глибший зміст стилю чорного дендизму, в якому завжди відчувається напруга між естетикою та політикою.
«Цей стиль ставить питання про ідентичність, репрезентацію, соціальну мобільність, а також про расу, клас, гендер, сексуальність і владу», — каже Міллер.
Коротка історія чорного дендизму
«Розкішні» невільники
Історія починається з трансатлантичної работоргівлі й феномену «розкішних невільників». У Великій Британії XVIII століття мода на вишуканих темношкірих слуг стала наслідком демонстративного споживацтва.
Як зазначає Міллер, у XVIII столітті поневолених темношкірих часто змушували носити вишукані лівреї — уніформу для слуг і рабів — а також металеві нашийники із золота, латуні або срібла з замками. Ці деталі мали підкреслювати статус і заможність їхніх власників.
«Вони прагнули, щоб невільник вирізнявся — як предмет розкоші», — зазначає Джонатан Сквер, доцент Школи дизайну Парсонса та один з консультантів виставки в Метрополітен-музеї.
Поневолені прибували до Америки з мінімальною кількістю речей або й зовсім без них. Те, що їм вдавалося зберегти — намистини чи невеликі коштовності, — набувало особливої цінності, зауважує Міллер.
Фотовиставка в Парижі
Через тридцять років після скасування рабства, у 1900 році, темношкірий соціолог Вільям Едуард Беркгардт Дюбойс організував у Парижі фотовиставку. На більшості портретів зображені темношкірі люди, які за допомогою одягу демонстрували свій соціальний статус. Їхнє вбрання, ювелірні прикраси, капелюхи та взуття відповідали стандартам білого американського середнього класу — лідери афроамериканської спільноти використовували стиль як свідчення гідності своєї раси.
Досліджуючи есеї Дюбойса про досвід темношкірих американців на початку XX століття, Міллер зауважила, що сам Дюбойс ставився до визначення «денді» з насторогою. В інтерв’ю The Guardian вона зазначає: «Він був обурений цим, бо основне уявлення про чорного денді формувалося під впливом блекфейс-менестрелів».
«Якщо подивитися на дендизм з іншої перспективи, — додає вона, — цей стиль кидає виклик соціальним ієрархіям, руйнуючи усталені уявлення про те, як мають виглядати темношкірі чоловіки. Те, що колись використовували для висміювання, стало для них засобом опору і самовираження».
Сегрегаційні закони на півдні США
До 1964 року в деяких південних штатах діяли сегрегаційні «закони Джима Кроу», що обмежували громадянські права темношкірого населення.
Редактор американського Vogue Андре Леон Теллі зростав у Північній Кароліні, а в 1980-х почав працювати у фешен-виданнях Нью-Йорка.
«Як афроамериканець, що народився на потворному й расистському Півдні Джима Кроу, я розумів, наскільки це монументально [отримати роботу в ключових виданнях], — розповідав він. — Я був першим».
Його костюм від Morty Sills, що він одягнув 1988 року, також включили до експозиції Метрополітен-музею.
«Андре був неймовірним завдяки своєму бездоганному чуттю самопрезентації. Він розумів, що для темношкірої людини одяг розповідає про неї, її історію та гідність, — писала про нього Анна Вінтур. — Для Андре мода була водночас актом автобіографії, грою, фантазією та багатьом іншим».
Гарлемський ренесанс
Втім, у період Великої міграції — з 1910-х до 1970-х років — багато афроамериканців залишали Південь і переїжджали до Нью-Йорка, Чикаго та Лос-Анджелеса. Через нестачу робочої сили після Першої світової війни на Півночі вони знаходили роботу, а через крах ринку нерухомості — мали змогу орендувати житло. Частина з них оселилася в нью-йоркському Гарлемі, що з часом став районом з переважно темношкірим населенням. Гарлем перетворився на магніт для мігрантів у пошуках економічних можливостей, а також центр багатого культурного й соціального життя, що згодом дістало назву Гарлемський ренесанс.
У Гарлемі письменники Ленгстон Г’юз і Зора Ніл Герстон, а також співачка Жозефіна Бейкер ламали бар’єри своїм внеском у мистецтво й літературу. Водночас у моді відбувалася не менш значуща революція: чорні денді використовували одяг як спосіб самовираження та заяви про власну гідність.
«Елегантний костюм, начищене взуття, краватка-метелик — це був не просто модний вибір, а спосіб заявити про своє право існувати на власних умовах, — ідеться в матеріалі Vogue. — У расово сегрегованій Америці вбрання чорного денді стало формою опору: витонченим жестом непокори суспільству, яке прагнуло оцінювати людину за її расою, а не за характером».
Одним з найвідоміших образів, що виник під час Гарлемського ренесансу і став уособленням чорного дендизму, був костюм зут (zoot suit). Він складався з драпованих штанів з завищеною талією, об’ємного піджака з широкими плечима та великими лацканами — і вирізнявся тим, що буквально займав багато простору.
«Через нормування тканини під час Другої світової війни володіння костюмом, що вирізнявся надмірним використанням матеріалу, саме по собі було актом протесту, — пояснює Джонатан Сквер. — Але водночас це була форма захисту. Одяг, який закривав тіло, ніби промовляв: „Це не для вас. Ви не маєте до цього доступу“».
Але такий прояв протесту подобався не всім. У 1943 році в Лос-Анджелесі спалахнули заворушення: військові та цивільні білі нападали на афроамериканців і філіпіно-американців у костюмах зут, вважаючи такий одяг «непатріотичним» у воєнний час.
Важливою частиною Гарлемського ренесансу стали також дрег-бали — у сучасному розумінні, простори квір-культури, що набули популярності у 1920–1930-х роках. Для темношкірих квір-людей ці заходи були можливістю експериментувати з модою і гендерною презентацією, кидаючи виклик традиційним уявленням про маскулінність і фемінність.
Даппер Дан
Серед найвідоміших гарлемських дизайнерів — Даппер Дан, тісно пов’язаний з іншим важливим аспектом чорного дендизму — хіп-хоп-культурою. Він, зокрема, створив одяг для обкладинки альбому Eric B. & Rakim — Paid in Full (1987).
У 1980-х роках Даппер Дан починав з пошиття курток з чохлів для одягу, за що отримав прізвисько «король підробок». Він використовував фірмові монограми таких брендів, як Gucci, Louis Vuitton та Fendi, що зрештою призвело до судового позову з боку останніх у 1992 році. Згодом Gucci самостійно випустив модель, схожу на куртку Даппера Дана, за що його звинуватили в культурній апропріації. Після цього модний дім профінансував відродження гарлемського бренду та зробив з дизайнером офіційну колаборацію.
Мода в Конго
Рух Гарлемського ренесансу дійшов і до колоніальної Африки, набувши найяскравішої форми в регіоні Конго. На початку XX століття тут виникло Товариство атмосфери та елегантності (Society of Ambiance and Elegance, La Sape), яке з особливою енергією перейняло стильовий етос чорного дендизму. Ця субкультура пережила своє відродження у 1970–1980-х роках, і сьогодні її представники вважаються справжніми іконами стилю.
Білий і чорний дендизм
У XX столітті смілива манера вбрання, притаманна чорному дендизму, стала способом дослідження складних взаємозв’язків між расою, маскулінністю та сексуальністю. Саме в цьому контексті особливо чітко простежується відмінність між чорним дендизмом і білим дендизмом, який тривалий час асоціювався з європейськими квір-спільнотами.
Відповідаючи на запитання про ключові відмінності між цими двома поняттями, Міллер зазначає: «На мою думку, темношкірі люди та їхня ідентичність завжди мали певну квірність. Вони дивні, не вписуються в загальноприйняті рамки та є непростими, незалежно від сексуальної орієнтації».
Темношкірі жінки також відіграли ключову роль у формуванні дендизму. Зокрема, блюзова співачка Гледіс Бентлі носила чоловічі смокінги та капелюхи-циліндри, а Грейс Джонс з’явилася на обкладинці альбому Nightclubbing у піджаку Armani з гострими плечима.
Чорний дендизм завжди був тісно пов’язаний з політичними рухами за права темношкірих — як у часи Мартіна Лютера Кінга у 1960-х роках, так і під час протестів Black Lives Matter у 2020-х. І останній залишив відбиток і на модній індустрії, коли модні доми взяли курс на інклюзивність та різноманітність. Однак з приходом нового президента США ці досягнення почали нівелювалися, що зробило виставку в Інституті костюма ще більш політизованою.
«До Black Lives Matter розмови про брак різноманітності в індустрії моди були рідкісними, — каже Гарріс Елліотт, куратор виставки 2024 року. — Вбивство Джорджа Флойда змінило ситуацію та зробило можливим вести ці розмови відкрито, без натяків. Тож ця виставка, запланована задовго до перемоги Дональда Трампа на президентських виборах, стане більш політизованою, ніж будь-коли, оскільки контекст змінився. Вона отримає більше уваги в медіа та онлайн-просторі».
