Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA представив концепцію та візуальне оформлення івенту який відбудеться з 31 травня до 9 червня у Києві. Темою фестивалю стала «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя», у межах якої досліджуватимуть українську історію та її циклічність, пошук та збереження ідентичності, а також історію російської агресії проти України
Головну тему Docudays UA розкриватимуть не лише у кінопоказах, а й під час розмов з режисерами та режисерками фільмів з програми, на панельних дискусіях RIGHTS NOW! та «Архів війни», а також на івентах та обговореннях DOCU/СИНТЕЗ, майстеркласах DOCU/PRO, а також на зустрічах із командою Мережі кіноклубів DOCU/CLUB.
«Ми обрали довгу, сповнену протиріч назву, яка пригадує, помиляється, трохи іронізує, досліджуючи сама себе. В Україні вона стала частиною нового фольклору. Для іноземців — це заклик дізнатися більше про нашу історію, російську агресію в ній, про причини цієї війни. Чим є Україна і ким є її громадян(к)и», — пояснює Дар’я Аверченко, директорка комунікаційного департаменту Docudays UA та членкиня Відбіркової ради.
Вона додає: «Ми будемо говорити про відповідальність. Про покарання воєнних злочинців, а також відповідальність тих, хто ховається за словом “мир” та уникає слова “справедливість”. Із кожним новим днем під атаками російських ракет у нас все більше питань до світової архітектури безпеки… Ціна безвідповідальності росте разом із загрозою нових воєн у світі. Саме пам’ять про політичні компроміси та спустошення мусила би берегти світ від повторення історичного циклу Другої світової».
Переглянути цей допис в Instagram
У візуальному оформленні фестивалю організатори надихалися роботами митця Михайла Алексєєнка, який понад 10 років працює з кришталем. Роман Бондарчук, артдиректор Docudays UA, пояснив, що для них кришталь уособлює «химерне, блискуче та крихке, як і сама пам’ять».
«За три століття немає жодного покоління українців та українок, яке б вповні отримало у спадок матеріальну пам’ять. Будинки, меблі, посуд, коштовності, фотоальбоми губляться у війнах і революціях. Улюблені вазочки, які стояли в серванті кожної родини, декоративні лебеді, кришталеві роги достатку просто зараз руйнуються в цій війні, у цьому новому витку історії. Щось крихке тріскається в душі. Щось красиве втрачає сенс чи залишається у спогадах. Але щоб рухатись далі нам доводиться збиратись докупи. Пам’ятати наших героїв/-інь, щоб уявляти майбутнє. Не забувати, хто наші вороги. Щоб усі жертви й наша вікова боротьба були не даремними».
Що показуватимуть на Docudays UA
Фільм-відкриття — «Мирні люди», Оксани Карпович
Стрічка докладно показує руйнування, завдані Україні внаслідок повномасштабної війни. Кадри супроводжуються записами перехоплених телефонних розмов російських солдатів зі своїми родинами, створюючи тим самим «шокуючий паралельний світ», де «звук і зображення приголомшено дивляться одне одному в обличчя».
«Ці злочини [російської армії] стають гордістю, бо в їхній основі лежить банальний шовінізм захмарного рівня, яким просякнута навіть мова. Втім, у цих координатах режисерка також помічає й динаміку, з якою ейфорія в стилі “Київ за три дні“ розвіюється — спочатку шоком від того, що “друга армія світу“, виявляється, також смертна, а потім і взагалі усвідомленням, що нічого хорошого у війні немає. Але й за цим слідує хіба що непробивне шовіністичне бажання мститися українцям за вже вбитих російських окупантів», — описують фільм у Docudays UA.
Фільм створений у копродукції України, Канади та Франції. Оператором виступив британський фотограф Кристофер Нанн, який документує війну росії проти України з 2014 року.
Світова прем’єра «Мирних людей» відбулася у лютому 2024 року на Берлінале, у межах програми Forum.
«Київські файли», Вальтер Стокман
У стрічці режисер вивчає архіви КДБ, оприлюднені в публічний доступ 2017 року та досліджує «питання власної відповідальності за умов диктатури», зокорема того, як звичайні люди подекуди ставали співучасниками стеження КДБ за іншими.
Для створення фільму Стокман розшукав двох фігурантів декількох архівних справ, а також одного з колишніх працівників «органів».
«Що ви відчуєте, коли дізнаєтесь, що держава роками за вами стежила? Українська дисидентка, нідерландський шпигун-аматор та французька туристка, яку 50 років тому зрадив “коханий“, натрапляють в архіві на справи, відкриті на них самих. Фільм занурює в час, коли особисті життя людей пронизувала параноя радянського режиму, і показує, як на них впливала ця маніакальна недовіра… Фільм Стокмана запрошує до непростої, але вкрай важливої розмови про особисту відповідальність в історичному розрізі — відповідальність за дієвість і бездієвість, за боротьбу і конформізм, за жертовність і співучасть».
«Невидима нація», Ванесса Гоуп
У фільмі Ванесса Гоуп «пише портрет Тайваню та його боротьби за збереження вистражданої демократії». Головна героїня стрічки — перша жінка-президентка Тайваню Цай Іньвень.
«“Невидима нація“ — це жива розповідь про ходіння Цай лезом ножа, її балансування між надіями та мріями свого народу й колосальними геополітичними силами США та Китаю. Архівні кадри та уривки телевізійних новин ілюструють довгу історію цього постійно колонізованого острова та пояснюють контекст сучасної політичної ситуації».
«Генрі Фонду в президенти», Александер Горват
Стрічка фокусується на суспільно-політичних подіях США від 1650 до 1980-х років.
«Цей фільм — кропітка деконструкція того, як кіно здатне формувати наші уявлення про нашу історію і нас самих. Розповідь Горвата недарма починається з 80-х років — коли до влади в США приходить колишній актор Рональд Рейґан, і коли Фонда працює над своїм останнім фільмом. Обидва майстри екранних образів, Рейґан і Фонда, дивовижним чином уособлюють у цей момент два протилежних бачення історії, ролі й майбутнього США — чи-то як “благословенної землі“, чи-то як сцени для соціальної боротьби. Один із цих акторів просуває своє бачення шляхом політичної кар’єри, інший — сам перетворюється на соціополітичний фантазм, образ, що формується в мільйонної аудиторії кіноекранів».
«ДНК гідності», Ян Баумґартнер
Стрічка розповідає про ідентифікацію решток тіл, що лишилися після Балканських воєн 1990-х років.
Він показує роботу антропологів-криміналістів та науковців лабораторії Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, які збирають зразки ДНК живих і померлих, виявляючи між ними збіги за допомогою комп’ютерної програми.
«Цей підхід дозволив ідентифікувати десятки тисяч зниклих безвісти в результаті Балканських воєн. Якщо замислитися, це колосальний шлях, що бодай трохи допомагає згорьованим сім’ям отримати відповіді, а суспільству — дбайливо працювати з культурою пам’яті», — говорять в Docudays UA.
З 2014 року Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти працює і з Україною — зокрема, вона брала участь в ідентифікації жертв збиття Боїнгу рейсу MH17. У жовтні 2023 року організація підписала угоду про партнерство з Міністерством юстиції та Міністерством охорони здоров’я та допомагає Україні у процесі упізнання тіл.
«Місія 200», Володимир Сидько
Героїня «Місії 200» — Тетяна Потоцька, яка після початку повномасштабної війни придбала за власні кошти мікроавтобус та зайнялася перевезенням загиблих захисників та захисниць зі сходу у їхні рідні міста.
«“Коли кажуть «груз 200», я страшенно злюсь, — каже Тетяна. — Що значить «груз»? Який дурень створив колись цю назву?“. Культура пам’яті в умовах війни часто, на жаль, стосується можливості поховати загиблих із почестями — і цим прагненням просочується й мова. Слова важать. Разом із тим, стикаючись день у день зі смертю та горем, жінка докладає ще більше зусиль, аби повернути оточуючим людям тепло життя. Її приклад — вражаюча історія про те, як власними силами піклуватися про збереження пам’яті та прагнення будувати майбутнє, хоч як би важко не було».
Ознайомитися з повним оглядом програми можна на сайті Docudays UA.
Проєкт «Strategic Media Support Program» реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.
