Після прем’єри в Лос-Анджелесі за участі шоуранера Сема Левінсона та касту серіалу, медіа почали публікувати рецензії на нібито останній сезон «Ейфорії». Критикам надіслали перші три з восьми епізодів одного із найгучніших телевізійних проєктів останнього десятиліття. І судячи з перших оглядів — мало хто залишився задоволеним.
Хвалиться акторська гра, технічна складність сцен та естетика, проте чи не в кожному тексті піднімається питання того, чи справді Левінсону є що сказати, чи знає він, що робить та чи варто взагалі було знімати цей сезон, марнуючи час такого акторського складу і глядачів? DTF Magazine наводить фрагментах із деяких перших рецензій
Vulture
У довгоочікуваному третьому сезоні «Ейфорії» Ру (Зендея) стає торговкою зброєю. Лауреатка «Еммі» грає цю сцену так, ніби вона — ютуберка, яка просить тебе поставити лайк і підписатися: вся в сонячних усмішках і перебільшеній браваді, демонструє зброю потенційним покупцям і описує її руйнівні можливості.
Це шокуючий момент у сезоні, повному таких сцен — більшість із яких зводять персонажів до тіл для приниження й епатажу, а не до засобів розповіді історії: соски, вкриті морозивом і кокаїном, обличчя в крові, собака, що лиже лайно, яке випадає з білизни наркокур’єра. (Метатекстуально шокуюче: наскільки худими стали всі ці акторки.) І так само, як трансформація Ру в продавчиню AR-15, значна частина цієї початкової фази повернення серіалу відчувається абсолютно порожньою.
Як творець, сценарист і режисер шоу, Сем Левінсон хоче створити серіал про повсюдність фентанілу, небезпеку залежності та беззаконня американського Заходу. Натомість те, що він зробив — знову — це хитро знята фантасмагорія, яка настільки ж красиво освітлена, наскільки емоційно порожня.
ІndieWire
[…] Або ж це — частина історії, яку серіал намагається розповісти. Під час свого гучного старту «Ейфорія» Сема Левінсона отримала чимало похвали за чесний погляд на залежність Ру, а також за сильну й пластичну акторську роботу Зендаї, яка переконливо передає її злети й падіння. Ці елементи залишаються потужними і в довго відкладеному третьому сезоні, але все інше в перших трьох епізодах (із восьми) виглядає дратівливо інертним.
Більшість персонажів не змінюються, а їхні мотиви змін — або неочевидні для них самих, або не дають нам нічого нового. У результаті старт нібито фінального сезону не дорослішає разом із героями, а просто набридає — і ставить запитання, яке раніше здавалося неможливим: як «Ейфорія» взагалі могла стати нудною?
Частину цієї тягучості можна було передбачити. Репутацію провокативного серіалу він здобув не лише завдяки тому, що показував у перших двох сезонах, а й завдяки тому, де й коли це відбувалося. Можна було не погоджуватися з баченням сучасної школи у Левінсона, але це все одно були підлітки, які просто намагалися закінчити школу. Коли ж цих персонажів виймають із класу й кидають у «реальний світ», зникає ключовий контекст, який робив «Ейфорію» такою тривожною: впізнаваність.
[…] Кожному актору дають кілька моментів, щоб розкрутити мелодраму на максимум, але те, що відбувається за їхніми почервонілими, набряклими очима, настільки одномірне, що здається, ніби вони просто «грають на камеру» заради мемів.
Навіть якщо ці перші три епізоди — лише підготовка ґрунту (що цілком можливо, зважаючи на фінал третьої серії), хороша історія не повинна так довго розганятися.
[…] Але серіал Левінсона раніше ніколи не був настільки внутрішньо порожнім — і завжди здавався більш живим, наполегливим і амбітним. Чому б не піти ва-банк? Саме так вчинила б Ру — і це, мабуть, єдина причина сподіватися, що «Ейфорія» ще знайде той сенс, який шукає, перш ніж її власний час вичерпається.
Повна рецензія на сайті ІndieWire.
The Hollywood Reporter
Без звичного тематичного ґрунту про зіпсовану американську молодь, Левінсон переводить фокус на ширшу — і, мабуть, ще більш банальну тему — критику сучасного американського капіталізму. Він агресивно експлуатує архетипи вестерну: музика Ганса Ціммера відверто відсилає до Морріконе, а кадрування раз у раз нагадують Форда.
У третьому сезоні «Ейфорії» це все складається в роздуми про стан «маніфесту долі» та обіцянки багатства, які досі нібито дають безкраї простори американського Заходу.
Герої «Ейфорії» продають наркотики (а отже — смерть), секс (а отже — смерть) і саму смерть (яка тут якимось чином перетворюється на нерухомість). Але передусім вони продають власні тіла й душі — в обмін на обіцянку «американської мрії», яка більше не існує без ціни. І здається, Левінсон щойно це для себе відкрив.
[…] З огляду на те, що найнадійніший прийом Левінсона — це «надлишок» (кожна сцена в кожному епізоді затягнута: іноді це працює й навіть захоплює, але частіше виглядає як самозамилування), локації Лос-Анджелеса й його околиць тут максимально доречні. Це сезон кислотних неонових вивісок, вульгарних голлівудських апартаментів, безсмакових килимів із довгим ворсом і Сідні Свіні в собачому косплеї, що вигинається під How Much Is That Doggy in the Window — і все це показано з однаковою «ніжністю».
Неон, ті самі килими й Сідні Свіні тут подані як мало не стовпи американської ідентичності — розтягнуті крізь покоління й змішані в токсичний коктейль епохи Трампа разом із фірмовим для серіалу надлишком сліз, крові та новим інгредієнтом — свинячою сечею. Не запитуйте.
Повна рецензія на сайті The Hollywood Reporter.
Переглянути цей допис в Instagram
Сollider
Третій сезон «Ейфорії», безумовно, має свої сильні сторони. Візуально це все ще дуже красивий серіал — від захопливих світанків до сліпучих нічних пейзажів, залитих неоном. Робота художника-постановника Франсуа Одюї та костюми Наташі Ньюман-Томас — справжня візуальна насолода: вони не лише підкреслюють характер кожного героя, а й підтримують той бездоганний, кінематографічний стиль, з яким асоціюється шоу.
Левінсона також варто відзначити за технічну режисуру: вже з перших хвилин він вибудовує складні сцени — як-от момент, де машина Ру балансує на паркані. Він точно знає, як занурити глядача в епізод — за допомогою виразної операторської роботи та масштабних сцен із безліччю рухомих елементів.
Акторська гра теж на рівні. Зендая миттєво нагадує, чому отримала дві «Еммі» за цю роль: її Ру — це суміш недбалої безрозсудності та оголеної вразливості.
На жаль, не всі сюжетні лінії третього сезону настільки ж сильні, як у Ру, Кессі та Медді. Особливо прикро за Гантер Шафер: її лінія із sugar baby виглядає пласкою й вторинною, побудованою на банальних кліше, які ми бачили вже сотні разів. Шафер робить максимум із матеріалу, але самого матеріалу тут критично бракує.
[…] Майже в кожній сцені третього сезону «Ейфорії» жінку так чи інакше принижують, експлуатують або знецінюють — і перегляд нових епізодів дуже швидко перетворюється на виснажливе випробування на витривалість.
[…] Це красиво знято? Так. Тут є сильні акторські роботи? Багато. Але чи є що сказати? Не дуже. У підсумку це виглядає як добре зроблене — але слабо написане — ніщо.
Повна рецензія на сайті Сollider.
TheWrap
Якщо меседж третього сезону Ейфорія у тому, що нічого не змінилося, а травми, яких ці люди зазнали в підлітковому віці, просто загальмували їхнє життя — окей. Це не новий погляд на «втрачене покоління» і не надто захопливий спосіб розповіді. Але якщо це справді так, то не було потреби вдруге змушувати глядача проходити через ще один раунд цього емоційного тарану, яким є серіал.
Щоб люди знову «включилися», Левінсону потрібно довести, що він не топчеться на місці. У нього є потужний акторський склад, цілком здатний вивести цих персонажів — із усіма їхніми шрамами — на новий рівень. Але судячи з трьох із восьми епізодів, наданих для рецензії, схоже, що він просто марнує цей шанс, повторно використовуючи старі прийоми.
[…] Важко вболівати за людей, які самі за себе не хочуть вболівати — і занадто мало з цих персонажів отримали внутрішній ресурс для цього. Натомість Левінсон подвоює ставку на ту саму, хоч і стилістично ефектну, але безпросвітно похмуру реальність, яку герої винесли зі школи.
Можливо, зміни ще попереду. Можливо, третій сезон зробить поворот, який покаже, що все це — або нічого з цього — мало сенс. Але після трьох серій чотирирічне очікування поки що не дає переконливої відповіді, навіщо «Ейфорія» взагалі повернулася.
Повна рецензія на сайті TheWrap.
Variety
У підсумку «Ейфорія» усе ще не перестає розважати. За ці роки Левінсон довів, що здатен зібрати захопливе шоу буквально на автопілоті.
Проблема в іншому: третій сезон розсипається на окремі шматки, які ця нова версія «Ейфорії» поки не може зібрати докупи. Західні пейзажі, що стали новою візуальною одержимістю Левінсона, виглядають ефектно, але сам жанр ніяк не зростається з історією про дорослішання в передмісті — так само, як і нові заняття героїв.
Ті небагато спроб навести лад лише підкреслюють, наскільки «Ейфорія» вже переросла — або просто пережила — власні витоки. Лексі тепер працює в голлівудській сценарній кімнаті, і це логічно з огляду на її минуле драматургині. А от Медді в ролі талант-менеджерки зірки шоу Лексі виглядає радше зручною вигадкою, ніж переконливим розвитком.
Хоча б лінія Кессі й Нейта — приречений союз, а також її нова «підробітка» — відчувається як продовження початкової ідеї: вони буквально повторюють долі своїх батьків. Це підкреслюють виразні й подекуди дуже смішні появи Дейн і Аланни Юбак у ролі матері Кессі та Лексі.
В усьому іншому складно позбутися відчуття, що «Ейфорія» перетворилася на фанфік самої себе — або ж на троянського коня для розкиданих ідей, які Левінсон намагається впхнути у свій нинішній проєкт. Коли я вмикав першу серію третього сезону, мені було цікаво зрозуміти, яким серіалом стала «Ейфорія» зараз. І вже майже на середині сезону я досі не маю чіткої відповіді.
Повна рецензія на сайті Variety.
Перший епізод третього сезону вийде у США вже 12 квітня, через дві години після прем’єри на HBO Max його покажуть на Coachella. В Україні він буде доступний вже 13-го — на HBO Max та MEGOGO.
