Нарешті в український кінопрокат вийшов один з найочікуваніших фільмів року — «Ти — космос» Павла Острікова. Історія про космічного далекобійника з Хмельницького, який після вибуху Землі прямує крізь галактику до нового кохання, вразила світ. Після прем’єри в Торонто, фільм об’їздив понад 50 кінофестивалів, здобув ряд нагород і тепер, по солдаут-показах на кількох українських фестивалях, приземляється вдома на заслужених хвилях гайпу.
Історія створення фільму сама по собі є алегорією на космічну подорож: понаддесятилітня праця над проєктом, сутички зі зневірою й кризою бюджетів, самостійне дослідження астрофізичного ландшафту й завершення зйомок після повномасштабного вторгнення — ось лише деякі з перешкод, що їх героїчно подолав Павло Остріков.
Кінокритикиня DTF Magazine Соня Вселюбська поговорила з Павлом Остріковим і головним актором Володимиром Кравчуком. У цьому великому матеріалі вони відтворюють повну хронологію довгих років підготовки і зйомок, занурюються в технічні нюанси виробництва та сценарні тонкощі й розмірковують про жанрову природу стрічки
— Тема самотності, фатальності кохання і простота героїв — маркери твоєї фільмографії. Було б зручно категоризувати «Ти — космос» як логічне й масштабне продовження твого авторства, але насправді ідея з’явилася ще до твоїх коротких метрів. Тож розмову хочеться почати з твоїх перших кроків у кіно. Як на тлі цього всього понад десять років народжувався «Ти — космос»?
Павло Остріков: Усе почалося в університеті. Я навчався в НАУ і швидко зрозумів, що не буду юристом. Дуже добре, що в цьому виші був творчий осередок «Студвесна» — таке собі змагання на найтворчіший інститут у НАУ. Минав, напевно, 2011 рік. Не скажу, що це пішло від мене, але командою ми створили таку виставу, де вибухає земля і два випускники залишаються в космосі. Я грав головну роль, Андрія, і вона тривала приблизно 15 хвилин.
Доволі студентська, проста вистава, де основне — це жарти. Здається, ми тоді навіть нічого не виграли, — я вже не пам’ятаю. В цьому виші також був конкурс на найкраще відео про університет, і ми з друзями посіли друге місце. Це надихнуло нас створювати відеоконтент, і так ми заснували продакшен. Знімали соціальну рекламу, майже нічого не заробляли, але трошки потримались на плаву, щоб не розбігтися на інші професії.
Потім мені випало поїхати на Одеський кінофестиваль, і там я зрозумів, що хочу знімати кіно. І вже тоді ми з друзями технічно більш-менш були готові до чогось більшого. Першого короткого фільму ніхто не бачив — він називається «Я дурень». Водночас я почав думати, що треба, мабуть, планувати повний метр, але якихось нових ідей не було, та й взагалі я дуже обережно ставлюся до всіх ідей.
Але захотілося створити щось про космос. Я почав розглядати можливі сюжети. В один момент це була історія про в’язнів, які виживають після вибуху Землі й залишається тільки одна колонія — нове суспільство. Не сподобалось, бо це щось не моє. Потім були якісь космічні пірати. Потім він і вона були на одному кораблі, але нею заволодів гіперсон. Ось так я міркував і врешті з’явилась ідея, що спочатку в космосі залишається одна людина, а тоді, як новий твіст, на зв’язок виходить ще одна космонавтка.
У 2015 році я створив перший драфт сценарію — на той час я вже був знайомий з Юрієм Мінзяновим (продюсер. — Прим. DTF Magazine), бо він переглянув на показах СУК мій короткометражний фільм «Зупинка». Поки ми створювали іншу короткометражну стрічку Golden Love, він захотів почитати щось ще з мого, і я йому скинув «Ти — космос». Він був вражений, надіслав мені рецензію від своєї студії. Це перша і єдина професійна рецензія на мій сценарій. Отже, ми готувались працювати над фільмом, обговорювали сюжет, акторів. Але з часом я зрозумів, що Юрій передумав, і в якийсь момент він сказав, що, напевно, рано знімати це кіно: хай воно лежить.
— Заземлив тебе?
Остріков: Ну, так. Мовляв, будуть кращі часи, знімеш цей фільм потім. Я не знаю чому, але хотілось зробити дебют саме з цим фільмом, бо я вже стільки в нього вклав — ще тоді в 2015-му, як мені здавалось.
Десь у 2017-му, за лаштунками «Золотої дзиґи», коли ми здобули дві номінації за Golden Love, я зустрів Володимира Яценка. І показав йому «Ти — космос» — просто з цікавості, а йому сподобалось. Потім я поговорив з Юрієм Мінзяновим, чи він дійсно готовий покинути цю стрічку й дати мені шанс реалізуватися з іншим продюсером. Він погодився, за що я йому дуже вдячний, і тому присвятив цей фільм його пам’яті (Юрій Мінзянов помер від інфаркту в листопаді 2020 року. — Прим. DTF Magazine). Якби не він, не знаю, чи був би взагалі в мене цей імпульс.
Отже, в тому ж таки 2017-му з Володимиром і Анною Яценками ми почали подаватися на різні копродакшени, шукали партнерів, і, як виявилося, зарано, бо цікавість була, але не фінансування. Поки ми чекали, коли з’явиться пітчинг Держкіно, бо тоді чомусь їх не було, усі партнери розійшлися, забули про нас і все довелося починати спочатку. Коли пітчинги знову зʼявились, ми виграли — то був 2018 чи 2019 рік…
— Здається, Держкіно скасували пітчинги у 2018-му.
Остріков: О, саме так. Їх скасували — і ми потрапили в цю половину лузерів, тож довелося чекати ще рік, щоб податися. Паралельно ми робили кастинг. Вово, пам’ятаєш, коли ми тебе затвердили?
Володимир Кравчук: Влітку 2021-го.
Остріков: Хоч працювати над кастом ми почали, здається, за чотири роки перед зйомками. Загалом, треба було акуратно підійти до кастингу, бо все-таки роль складна. Це ж фактично моновистава — хотілося впевненості в тому, що в нас є актор, який зможе її витягти. У 2021 році ми почали готуватись до зйомок: ціле літо з Володимиром провели в репетиціях. Класний був період. І в кастинг-студії, і в офісі — де ми тільки не уявляли наш зореліт. Не знаю, чи з іншим актором була б така легкість і такий зв’язок. У цьому процесі активної підготовки ти бачиш, що історія оживає і стає кращою.
Вересень-жовтень минули у створенні декорацій, потім працювали над створенням робота Максима — аніматроніка. В усіх напрямах були важкі завдання — ми хотіли чогось незвичайного і, гадаю, впоралися з усім. Ми мали чи то 17, чи то 21 знімальний день в листопаді в Кіото, на Лісовій, без опалення, — там стояли здорові індустріальні обігрівачі. Було трохи сюрреалістично. Єдиний нюанс у тому, що ми так і не знайшли француженки, перш ніж мали зліпити голову Катрін, — тоді це була найбільша проблема. Але врешті знайшли.
Здається, 1 березня ми мали знімати сцени з француженкою, всі виходи в космос і сцену фантазій. Цього не сталося, бо почалося повномасштабне вторгнення. Все зупинилось, і ми про цей проєкт забули. Вова пішов добровольцем в армію, Володимир Яценко теж, як і Леонід Попадько, що озвучував робота Максима. А наш постановник піротехнічних трюків Олександр Суворов, на жаль, загинув у бою.
Тільки наприкінці літа з’явився промінчик надії доробити це кіно — завдяки колективному настрою, що перша криза минула і все буде добре. То ми й наважились.
Зйомки після повернення були дуже хаотичними, також постійно пропадало світло. У мене взагалі було відчуття, що я забув, як знімати. А ще ми мали знімати в павільйоні сцену на підвісах з французькою акторкою, але тоді саме почались перші блекаути й вона злякалася, що застрягне тут. Тож ми запросили Дарʼю Плахтій і потім аж у 2023-му дописали голос Катрін з іншою французькою акторкою — Алексією Депікер. Тоді два роки готували CGI — це київська команда, почасти розкидана по світу. Врешті приєдналася південнокорейська студія, бо ми вже не встигали, — то був один з найважчих періодів.
— Перш ніж ми перейдемо до деталей, дуже хочеться почути вашу, Володимире, перспективу. Як ви долучилися до цього проєкту? Які були ваші перші реакції на сценарій?
Кравчук: Я отримав сценарій, і він мені дуже сподобався, насамперед — своєю сміливістю. Я просто хотів, щоб цей проєкт реалізувався — зі мною чи без. Дуже сподобалося, що це історія про такого собі подільського персонажа, адже ми з Пашею обидва з Поділля. Ця регіональна українськість у космосі — якісь дві речі різного масштабу, але їм так пасувало бути разом. Мені ще також дуже-дуже подобалося, що герой любить вініл, і я теж тоді любив «Вусатий фанк», тож просто відчував: це моє. Ну й, загалом, читаючи сценарій, я чітко уявляв собі більшу частину героя, бачив його картинками.
З Пашею ми були знайомі й раніше. Моя дружина товаришувала з ним, а ми перетиналися не раз завдяки стендапу. Я йому хотів особисто написати, що в нього дуже класний сценарій, а тоді подумав, що видаватиметься так, наче я підмазався. Тож вирішив сказати це особисто, якщо пройду на роль.
Потім були проби кількох сцен: сцена в туалеті, сцена з радіо й новорічна — дуже драматична, непроста, коли герой освідчується в коханні. І я пройшов у другий тур. Ми з моїм товаришем по сцені, по виставі «Дві панянки в сторону півночі», якраз і вийшли у фінал, здається, так?
Остріков: Були ще Віталій Салій і Олександр Ярема. Здається, отака трійка була.
Кравчук: Потім я почув щасливий дзвінок від Паші. Мені здається, ти потелефонував мені навіть раніше від Алли (Самойленко, кастинг-директорка. — Прим. DTF Magazine). Неймовірна новина. Пам’ятаю, я тоді був на якійсь репетиції і після дзвінка взагалі вже нічого не сприймав. А ще того дня я мав їхати в Одесу на відпочинок із сім’єю, тож вирішив перед цим піти на велику прогулянку, щоб трохи побути з новиною на самоті. Також того самого дня мені подзвонили сказати, що я пройшов на іншу роль у повному метрі, до якої я вже не виявив особливого ентузіазму, захоплений Пашиною пропозицією. Її я смакував по шматочках.
— Ви розповідаєте про величезний, важкий шлях, і я замислююсь, як це — працювати над фільмом про космос і водночас усвідомлювати, що раз по раз з’являються аналогічні стрічки, що їх ти, без сумніву, переглядаєш. Пашо, як ти впорався з цим? Насамперед ментально.
Остріков: Це було неприємно. Дуже важко все переживали, коли дивились, гуглили нові фільми про космос. Я, почувши вперше про «Пробудження» в нашому прокаті, подумав, що то мій кінець, бо за сюжетом там у космосі він і вона. Я дуже хвилювався, що навіть коли й не основний сюжет, то певні драматургічні рішення в них будуть першими і мені вже не вдасться довести, що ми це придумали раніше. «Інтерстеллар», наприклад, вийшов у 2014 році — ми вже мали робота-жартівника. Нас досі порівнюють з фільмом «Астронавт» з Адамом Сендлером.
— Але, на відміну від вашого, той фільм повний провал. Сценарно, зокрема.
Остріков: Так, він справді не дуже вдалий, а проте герой зі східної Європи, один у космосі й так далі. Важко було переживати цей період, та в якийсь момент я зрозумів, що наша історія однаково унікальна через перспективу того, що це українець у космосі, що це український сайфай і ніхто цього не вкраде.
— Зазвичай в умовах такої довгої праці дуже легко переробити сценарій, а в тебе він, навпаки, залишився дуже простим у доброму розумінні, з чудовим балансом драматургії та комедії, що є рідкістю в українському глядацькому кіно. Як вам з цим, Володимире, працювалося?
Кравчук: До «Космосу» я більше був у серіальній тусовці й грав переважно в комедіях. А в театрі працював з драмою, і саме театр розвинув у мені оцей драматичний діапазон. Тож мені було цікаво спробувати — поєднати це. Небезпека таїлась не так у драматичній, як у комедійній частині. Бо це комедія іншої природи, і не хотілося перетягати сюди якісь навички або штампи з комерційного кіно. Тому було надзвичайно важливо знайти підхід до драматичності й комедійності, знайти баланс між ними, не перетворити кожен елемент на щось синхронне чи однотонне. А оскільки це моноробота, то інколи я відчував, наче танцюю сам зі своєю роллю.
— А у вас була маленька знімальна команда на майданчику?
Остріков: Напевно, ні. Тобто мій дебют, я ще тоді не знав, що таке маленьке чи велике. Здається, що було багато людей, команда точно не маленька і павільйон дозволяв у принципі всіх там розмістити.
— Тобто ви, Володимире, не почувалися самотньо у своєму моноспектаклі?
Кравчук: Зовсім ні.
— Пашо, в одному інтерв’ю ти казав, що несхильний радикально категоризувати цей фільм як сайфай, з чим я, до речі, погоджуюсь, бо жанр не завжди визначається самим сетингом, і мені здається, що в тебе космос служить більше декорацією до мелодрами.
Остріков: Так, я не ставив собі за мету створити сайфай. Коли я починав робити сюжет, то взагалі не думав про жанри, не мислив якимись кінематографічними категоріями, а просто хотів створити історію. Для мене космос був скоріше ультимативним бекграундом для самотності, бо що може бути більш самотнім, ніж космос, де немає нічого живого?
Уже потім я дотяг його до сайфаю, бо ми все-таки консультувалися з астрофізиками. Я сам почав цікавитися цією темою, і так фільм ставав чимраз науковішим. Я змінив основу історії: вона стала більш реалістичною, що для цього жанру дуже важливо. Справжні фанати сайфаю за цим пильно стежать: те, з якою швидкістю летить корабель, яка відстань між планетами, чи впливає на щось радіація, як вибухає реактор і чи може він узагалі вибухати тощо. Дуже багато всього. Ми намагалися максимально врахувати ці елементи.
— Я також думаю про те, що тобі фактично не було з ким порадитися, бо, умовно, десь у центрі Європи є певна база фільмів про космос і, відповідно, є певне розуміння, до кого можна звернутися по консультацію. У нас такого фільму ніхто не робив, ніхто ще не створював на екрані чогось космічного в такому масштабі. Тож дрібні елементи технологічних і наукових досліджень лягали на твою відповідальність — це дуже велика робота, у яку режисер зазвичай не заглиблюється. Як ти давав собі раду з цим?
Остріков: На жаль, вибір був невеликий — або я роблю, або не роблю. Спочатку довелося просто погуглити, хто в нас є з астрофізиків, популяризаторів науки. Деякі з них відмовили, деякі написали мені вже після прокату. Я мав змогу поговорити з астрофізикинею, що тепер живе в Німеччині. Як з’ясувалось, я їй навіть писав свого часу. Насправді мені було цікаво тим займатися. Фільм — це ще й можливість поспілкуватися з цікавими людьми на цікаві теми. Дуже круто, що знайшлися ті, хто погодився. Я не знаю, як і чому. Це, мабуть, шанс, подарований долею. Наприклад, у мене є історія про естрадного співака й мені конче треба поговорити з котримось співаком 1980-х чи 1990-х. Не знаю, як це зробити поки що, але дуже хочу.
— За ці більш ніж десять років стрімко еволюціонували технології аудіовізуальних можливостей. Як ви обрали момент, на чому зупинитися?
Остріков: Це смішно, але наше кіно зроблено на класичній базі, що не містить у собі нічого супернового. Приміром, ми не використовували ніяких LED-екранів. У нас усе було дуже просто. Ми вручну робили все, що могли, — корабель, якусь обшивку екстер’єрних частин корабля. А коли чогось не могли, то ставили зеленку або синьку і вже потім мучилися з цим. Працювали на Unreal Engine 5. Це спростило роботу, але я не відчув, що нам допоміг у цьому час. Гроші точно допомогли б.
— Поговорімо про оператора Микиту Кузьменка і взагалі те, як круто, що вам пощастило витягти його з шаленого графіка у свій проєкт. Як це сталося?
Остріков: Почалась наша співпраця з короткометражного фільму «МіаДонна». Я шукав оператора, а в той час вийшов дуже крутий фільм «Жива ватра», який зняв Кузьменко. Я вже тоді його знав з кліпів і просто написав йому, чи він готовий зняти короткий метр зі мною. Не знаю, чому я це зробив, бо мене тоді точно ніхто не знав. Але я надіслав сценарій, і він погодився. Так ми подружилися.
А наша затяжна підготовка до «Космосу» насправді дозволила синхронізувати графіки з Микитою, виловити його й залучити до підготовки, розмальовки й загалом настроїтися на зйомки. Я знаю, як знімати на відкритих локаціях, а в замкнутих я ще не знімав. І я ще дуже рано зрозумів, що в цьому фільмі доведеться інтенсивно монтувати. Часто я роблю один-два кадри в сцені, тобто без сильної розкадровки, а тут довелося робити це, бо інакше ніяк. Микита дуже допоміг прийняти це й зробити нашою зброєю — підійти до цього більш аскетично, зробити нашу статику динамікою.
Взагалі Микита був острівцем спокою на майданчику. Бо я дуже хвилювався. Я знав, що на кону мій дебют, а він завжди зберігав суперспокій. Були сцени, які він просто рятував, відверто кажучи: «Ну, не працює це». Чи й зовсім нічого не казав — усе відбивалося на його обличчі: він дуже погано приховує емоції. Деякі сцени ми отак і шукали на майданчику і, здається, зробили навіть кращими.
Дознімали ми з Микитою вже на дистанції, для зйомок останнього блоку в павільйоні до нас приєднався Олександр Рощин. Микита ж дивився матеріал, який знімається в прямому ефірі, ніби своєрідний охоронець. Мені дуже пощастило попрацювати з двома класними операторами.
— Пашо, я вчора знайшла твоє інтерв’ю з 2018 року, де ти сказав: «Хочеться зробити цікавий фільм, який би захопив глядачів не тільки у твоїй країні, а й у всьому світі». На мою думку, тобі вдалося, з чим я тебе й вітаю. Відгуки міжнародної аудиторії дуже схвальні. Ба більше, ти пробив оцю стелю українського кіно на жанрових фестивалях, де сучасного українського кіно просто не буває. Цікаво почути твої враження з фестивалів, на яких побували ти й твій фільм.
Остріков: Я особисто був десь на десяти фестивалях, а сам фільм — більш ніж на п’ятдесяти. Так, чимала кількість з них саме жанрові, для мене це нова сфера, бо це взагалі інакша культура перегляду. Щиро кажучи, відданішої аудиторії я ще не бачив. Це гіки, які обожнюють кіно і які не звикли до червоних хідників. Їм подобаються фільми, що ламають рамки звичного, межі жанрів, і тому на таких фестивалях показують багато несподіваних речей.
Там може бути якийсь голлівудський блокбастер, проте в межах горору або трилеру, а може бути умовно малобюджетний фільм-горор про НЛО. Не можу сказати, що я фанат такого кіно, але це класний досвід і мені подобається, що фільм подорожував на межі звичайних і жанрових фестивалів. Мені дуже шкода, що Володимир не потрапив на жоден фестиваль, бо служить у війську. Одеський фестиваль став для нього першим фестивалем з глядачами, а це вже минуло понад рік після прем’єри.
— Космічний сетинг пропонує чимало алегорій, суголосних часові, коли виходить фільм. «Ти — космос» міг вийти в ковід, і тоді б він був про самоізоляцію. Врешті фільм вийшов у повномасштабну війну, і сьогодні на фестивальних Q&A по світу глядачі говорять про нього в контексті війни. Цього ти, звісно, не чекав, коли писав сценарій, але тепер виступаєш «культурним дипломатом», як у нас кажуть. Як ти справляєшся з цією роллю?
Остріков: Не можу сказати, що це якась важка роль. Скоріше це привілей — розповідати про фільм і просто ділитись актуальною інформацією про те, що відбувається в Україні. А що бісить, напевно, частіше — це коли в соцмережах можуть написати: «Ось куди йдуть наші гроші, які ми відправляємо в Україну!». Ніби ми на західні гроші знімаємо фільм про космос. Тут моє завдання — розповісти, що отакий кінематограф ми мали до вторгнення, і це лише один з низки прикладів того, як ми були на піку нашого розвитку й це вторгнення зупинило всі процеси. Культурний розвиток і взагалі громадянський розвиток. Це також одна з цілей Росії, яка хоче просто знищити нас. Тому одне з провідних завдань на фестивалі — показати, чого ми досягли ще на 2021 рік і як нам хочеться, щоб у нас повірили, допомагали нам і щоб ми виграли цю війну.
— Які у вас плани на майбутнє?
Кравчук: Я тепер на службі, тому не можу дуже планувати творче майбутнє.
Остріков: Я працюю над наступним фільмом, але не знаю, коли ми будемо його реалізувати. Просто хочеться доробити сценарій, щоб він не лежав, чекаючи свого часу.
