Видавництво Hrushka Publishing відкрило передзамовлення на книжку австралійської письменниці та дослідниці Маккензі Ворк «Raving». Це автофікшн, присвячений андеграундній квір- та трансрейв-сцені Нью-Йорка — у 2018 році авторка здійснила трансгендерний перехід і довгий час не могла писати, хоча до того видала майже 20 книжок, натомість вона відкрила для себе техно-вечірки у Брукліні та Квінсі.
«Raving» Ворк написала за два місяці у 2021 — до неї звернувся Дюкський університет з пропозицією приєднатися до серії «Практики» їхнього видавництва, книжок, що показують, як «звичайна діяльність, така як риболовля, біг чи жонглювання, допомагає нам зрозуміти себе та світ довкола». DTF Magazine наводить кілька відгуків про «Raving»
«Мені завжди подобалася теза з книжки ДеФорреста Брауна-молодшого “Створення чорної контркультури”, яка не отримала належної уваги, коли вийшла, бо важко зусити людей звернути увагу на історію чорної музики — хіп-хоп, так, але техно залишається поза увагою. А я розумію Америку через те, що говорять чорношкірі люди. Правда про Америку? Це 400 років рабства та насильства. Як зазначає Браун, техно — це чорна музика епохи деіндустріалізації після боротьби за громадянські права, коли грандіозна фордистська мрія почала розпадатися. Техно ж пропонувало інше майбутнє.
Моя книжка базується на цитаті Брауна. Я біла жінка, яка танцює під техно, і я, треба визнати, непрохана гостя в чиїйсь культурі.
У версії Брауна чорну музику вкрала глобальна культура вечірок. Що ми робимо, коли танцюємо під музику, яку не створювали? У своїй книзі я намагалася зосередити увагу на самому досвіді рейву, але якщо ви хочете знати, що він означає для людей, які його створили, почитайте про це в Брауна. Рейв — це не трансцендентність, опір чи утопія — це спільна форма мистецтва, для якої нам завжди потрібні будуть багаті та різноманітні мови».
З інтервʼю AnOther Magazine.
Переглянути цей допис в Instagram
«Існує тенденція перевантажувати досвід речами, які він насправді не може підтримувати. Люди хочуть, щоб рейв був утопією, опором, трансцендентністю. Але ж усі ці безладні речі у світі насправді не зникнуть, коли ви пройдете крізь двері. Люди принесуть їх з собою, як і свою агресію. Питання лише в тому, що ви з цим зробите?
Як каже моя подруга Дженіс Роуз: “Важливо приходити з наміром, а не з очікуванням”. Я ходжу на рейви й роблю свій внесок у те, щоб він перетворився на чудовий досвід. Та я не сподіваюся, що станеться якась магія, яку я зможу просто спожити.
Сучасна естетика рейву насправді дещо відрізняється від того, що відбувалося там в 1990-х. Зараз існує набагато більше очікувань щодо трансформаційної сили [рейву]. Хоча я думаю, що варто бути трохи реалістичним щодо того, що це таке — це місце, куди можна піти й сховатися. Воно не протистоїть чи не чинить опір великому екстрактивному, експлуататорському, технокомодифікованому світу. Це просто місце, де можна сховатися на якусь хвилину.
А тому почати зі скромних амбіцій щодо того, чого можна досягти відвідуванням рейвів, мені здається дуже корисним. Тому що тоді ви будете задоволені результатами, а не очікуватимете на революцію. Бо зрештою ви прийдете на рейв, побачити купу людей, які танцюють, і подумаєте: “Це все?”. Не йдіть з очікуванням, а просто приходьте, рухайтесь і робіть свій внесок. На практиці все завжди трохи скромніше».
З інтервʼю для Nylon.
«“Мене цікавлять люди, для яких рейв — спільна практика, що дозволяє їм витримувати це життя”, — пише Ворк. — “Існують багато метафор, які я могла б використати: рейв як залежність, ритуал, перформанс, катарсис, піднесеність, грація, опір”, і кожну з них вона кидає на читача в розповіді з перших вуст, жваво розказаній у теперішньому часі, що забирає читача просто в спітнілі обійми танцмайданчика.
Авторка детально передає моменти, як дріб’язкові, так і глибокі, аж до трагікомічного ефекту. Що таке рейв? “Відбійний молоток у сауні”, — відповідає Ворк з незворушним виглядом. Вона знайомить нас із “карателями” та “колегами по роботі”, типологіями рейверів, які не дозволяють собі віддатися рейву і псують настрій усім навколо.
Ми опинимося з нею в туалетній кабінці, коли вона ділитиметься кетаміновими дозами з коханцем і пристрасно цілуватиме його. І потім, коли вона з жахом побачить своє відображення в яскраво освітленому дзеркалі, здригнувшись від свого поріділого волосся — “дивіться, ось вам іще один постарілий, безпросвітний транссексуал”.
Це щоденниковий, часом болісно чесний документ про клубні простори, що часто запроваджують політику заборони фотографування. “Невидимість створює своєрідну ауру. Ніби відсутність відтворюваних зображень вказувала на щось, що має особливе походження”. Спроби Ворк зробити ці зустрічі видимими та зафіксувати їх пробивають цю ауру та створюють дивну напругу між таємницею та одкровенням. “Хоча я й люблю гарну концепцію, теорія — це протилежність рейву як практиці”, — визнає вона. Однак, будучи письменницею та професоркою, Ворк не може не послуговуватися теорією — навіть всупереч власному здоровому глузду.
“Raving” усипаний виносками, що ведуть до різноманітних цитат — від філософа Теодора Адорно до художниці Джуліани Хакстейбл, від ситуаціоністів до коментарів у фейсбуці — які ніколи не зливаються між собою і радше нагадують розрізнені стикери академіка, що стосуються його найперших занурень у нову тему.
Цікавішими є її роздуми про те, що вона називає “екстракцією стилю”, коли тренди, започатковані на рейвах, використовуються брендами та забудовниками як інтелектуальна власність для монетизації, а також про роль, яку відіграє рейв-культура в джентрифікації. “Якою б не була справжня робота рейверів, якщо така є”, — з сумом констатує вона, — “ми також працюємо над створенням стилів для життя всередині системи”».
Відгук на книжку в ArtReview.
«Прагнення точності поширюється на історичний погляд Ворк, на її усвідомлення того, що “сконструйована ситуація” рейву зрештою є матеріальною. Навіть коли ми перебуваємо посеред рейв-простору, відчуваючи себе “вільними від власної особистості”, ми, зрештою, перебуваємо в реальному просторі. Як неодноразово зазначає авторка, більшість справжніх рейвів, незаконних чи ні, відбуваються в межах того, що вона називає сміттєвою зоною, розташованої в колишніх “районах легкої промисловості”, що “коливаються між занепадаючими формами використання та новими потенціалами”.
В епоху, коли міське планування зрештою диктується забудовниками, рейв є одночасно ковтком свіжого повітря і передвісником швидкого зростання орендної плати. Ворк описує цю комерціалізацію вільної гри, цей процес “видобутку стилю”, зазначаючи, як саму “тактику тимчасового звільнення від комерціалізованої інформації” можна захопити, а потім продати масам. Бушвік, де ми з Ворк обоє живемо, став тим, що вона називає “психогеографічною зоною”.
Видобуток стилю також є частиною самої американської танцювальної музики, або принаймні її історії. Техно, жанр, про який Ворк пише найбільше, народився в 1980-х роках у Детройті, в той час, коли значне здешевшання технологій дозволило автомобільній промисловості, що занепадала, почати замінювати робітників машинами. Техно — це контруява, тобто рекультивація, музика, створена чорношкірими американцями за допомогою машин. Вона не зовсім утопічна, і не зовсім антиутопічна, а радше протистоїть реальності життя в расистській Америці, що розпадається.
Іронічно, і гнітюче, що його було “експортовано, перепаковано та комерціалізовано задля асиміляції в британську та європейську постколоніальну нарко- та рейв-революцію”, як висловився дослідник ДеФоррест Браун-молодший. (Однією з багатьох сильних сторін Raving є готовність Ворк цитувати інших письменників, діджеїв та рейверів, а також велика бібліографія, що служить додатковим списком для читання). І, як скаже вам будь-який рейвер, який знається на темі, цей видобуток не обмежується лише техно. У 1988 році ейсід-хаус з Чикаго потрапив до Великої Британії та швидко піднявся на вершину чартів, породивши рейв-революцію, яка отримала назву “Друге літо кохання”. Чиказькі продюсери, такі як DJ Pierre, чий альбом Acid Tracks майже самотужки започаткував жанр, дізналися про це лише, коли британські журнали почали просити в них інтерв’ю. Звичайно, ця схема повторювалася знову і знову протягом наступних десятиліть, оскільки жанри танцювальної музики змішувалися, з’являлися та мутували.
“Це минуле переслідує сьогодення, непоховане, неспокійне, електричне”, — пише Ворк наприкінці “Raving”. “Це майбутнє назавжди переслідуватиме будь-яку вечірку, яка не може рухатися в такт з шумом, який її оточує”».
Відгук на книжку в Cleveland Review of Books.
