Видавництво ArtHuss відкрило передзамовлення українського перекладу книжки британської мистецтвознавиці Кеті Гессел «Історія мистецтва без чоловіків» (The Story of Art Without Men). Це альтернативний погляд на історію мистецтва, зосереджений виключно на мисткинях. Гессел розповідає про різні епохи та стилі, починаючи від Ренесансу і закінчуючи сучасністю, досліджуючи вплив жінок на розвиток мистецтва
The Guardian про «Історію мистецтва без чоловіків»
«Книжка насичена захопливими деталями, тож навіть завсідники виставок та мистецтвознавці відкриють для себе нові імена. Зверніть увагу, наприклад, на Плаутіллу Неллі, яка 1538 року чотирнадцятирічною пішла до жіночого монастиря у Флоренції і заснувала там майстерню лише для жінок, зробивши зіркову кар’єру та ставши однією з чотирьох жінок, чиї імена згадав історик мистецтва епохи Відродження Джорджо Вазарі в монументальній праці “Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів”.
Гессел вміло поєднує менш відомі імена з більш відомими. Ми знаємо все про художницю й дизайнерку з Баугаузу Анні Альберс, а надто після успішної ретроспективи в лондонській галереї “Тейт” у 2018 році. Та як щодо Ґертруд Арндт? Народжену у 1903 році Арндт виключили з курсу архітектури в Баугаузі через вороже ставлення чоловіків-однокурсників. Відтак вона зайнялася фотографією, експериментуючи з зовнішністю і жіночими персонажами, що змушує нас згадати роботи великої Сінді Шерман.
У книжці Гессел не відступає від традиційної західної галереї та критичних систем. Вона згадує визнаних небілих світових художниць — Занель Мухолі, Шахзія Сікандер, Вагнечі Муту, Яйої Кусама та Шірін Нешат — яких і без того часто виставляють у Лондоні, Парижі та Нью-Йорку. Знадобиться ще багато академічних і просвітницьких подвигів, перш ніж центр тяжіння білого, чоловічого, західного, імперського канону вибухне, і жінок повноцінно впишуть у світову історію мистецтва. Утім Гессел пішла далі ніж будь-хто інший у спробі провести глобальне дослідження.
Авторка приділяє кожному згаданому у книжці твору мистецтва увагу, тверезу і приємну одночасно, зберігаючи при цьому баланс між чесністю, прийняттям та зачаруванням — саме в такому критичному погляді мисткиням відмовляли століттями».
Повний відгук можна прочитати на сайті видання.
Переглянути цей допис в Instagram
The New York Times про «Історію мистецтва без чоловіків»
«”Чоловіки вважали мене найкращою жінкою-художницею”, — сказала якось Джорджія О’Кіф. “Я ж вважаю себе одним із найкращих художників”. Ця відома цитата американської модерністки стала епіграфом до другої частини книжки Гессел. “Жінки-художники — не тренд”, — стверджує дослідниця; і все ж цю спірну категорію й досі виокремлюють, не щоб підкреслити відмінність, а радше як наслідок патріархату; категорія, яку світ мистецтва, де домінують чоловіки, послідовно, за словами О’Кіфф, применшує.
Робота Гессел — частково ревізіоністська історія, частково книжка для журнального столика, частково колективний портрет, частково пошуки архівних скарбів — охоплює період з 1500-х років й до сьогодення, намагаючись виправдати свою назву. Та попри всі зусилля, чоловіки зʼявляються у кожному розділі чи то у вигляді багатих чоловіків або бойфрендів, чи то батьків-митців або нужденних синів, спраглих муз художників, інституцій і навіть погляду Божого.
Хронологічна, схожа на довідник структура книги передбачає велику кількість “перших”: Лавінія Фонтана “вважається однією з перших жінок у західному мистецтві, яка малювала жіноче оголене тіло” у 1595 році; Альма Томас — “перша афроамериканка, яка влаштувала персональну виставку в Whitney” у 1972 році; “Лесбійське шоу” стало “першим виключно лесбійським мистецьким шоу в США” в Нью-Йорку в 1978 році; мексиканська художниця 20 століття Аврора Рейес Флорес вважається “першою муралісткою” і так далі.
Результатом стає приваблива, утім дещо урізана перспектива. Через форму розповіді та зосередженість на репрезентації, у ряді періодів у книжці Гессел затьмарюється як політична історія, що стоїть за виключенням жінок із канону, так і їхня можливість боротьби.
На самому початку Гессел попереджає, що “це не остаточна історія — це було б нездійсненним завданням”, і визнає труднощі свого широкого підходу: складнощі, пов’язані з вписуванням деяких персоналій у вже визнані естетичні рухи; чутливість й дратівливість самої категорії “жінки-художниці”, яка для Гессел більше не є “принизливим” терміном, а “втіленням влади”.
Хоча її список імен певною мірою відповідає на запитання, поставлене в новаторському есе Лінди Ноклін 1971 року “Чому у нас не було великих художниць?”, Гессел робить менше, ніж Ноклін 50 років тому, щоб дійти відповіді чому таке питання виникає взагалі. Чи може введення жінки в мистецько-історичний канон перервати саму систему канонізації? Чому Гессел покладається на ті самі методи організації архіву — лінійну історію, ринкові смаки, чіткі межі жанрів — які теж зіграли певну роль у виключенні жінок? Як натомість присутність жінок може підірвати передумови місця мистецтва у світі?».
Повний відгук можна прочитати на сайті видання.
У березні 2024 року до Місяця жіночої історії Гессел запустила серію аудіогідів «Музеї без чоловіків». Вони висвітлюють роботи жінок і гендерно неконформних художників в публічних музейних колекціях.
Мистецтвознавиця записала пʼять путівників: для Музею образотворчого мистецтва Сан-Франциско, Музею мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку, Музею Ґіршґорна і саду скульптур у Вашингтоні, Музею сучасного мистецтва Гепворт Вейкфілд у британському Вейкфілді та лондонської галереї Тейт.
Гессел також є авторкою інстаграму The Great Women Artists («Великі мисткині») та однойменного подкасту.
Перекладом знакового есе американської мистецтвознавиці Лінди Ноклін «Чому у нас не було великих художниць?» наразі займається видавництво Komubook.
