Business of Fashion випустив інтервʼю з Йоджі Ямамото — напередодні публікації рейтингу найвпливовіших людей у сфері моди BoF 500 видання поговорило з японським дизайнером, а також з Матьє Блазі та Кім Кардашʼян. Саме ця трійка, на думку редакції BoF, «відображає різні грані індустрії моди»
Говорив з 82-річним Ямамото засновник та головред BoF Імран Амед. На початку матеріалу він пише, що японський дизайнер черпає свою творчу енергію «з гніву та розчарування»: у перші роки життя головним джерелом люті була втрата батька у Другій світовій війні, а сьогодні «він так само засмучений станом моди і світу в цілому».
Водночас Ямамото постійно думає про майбутнє: свого бренду, моди та планети, охопленої війнами та кліматичними катастрофами. І зосереджений на тому, щоб «мати невелику, але сильну компанію» — зараз Yohji Yamamoto Inc. генерує понад 200 мільйонів доларів річного доходу та щороку стабільно зростає на 15%.
Дизайнер «злиться на великі конгломерати у світі моди і на політиків, особливо на президента США Дональда Трампа: «Я модельєр, а тому, коли я думаю про нову колекцію, мені потрібно уявляти моделей. Та коли я бачу обличчя Трампа, уся моя уява раптово щезає».
Що ще розповів Ямамото в інтервʼю BoF:
«Люди самі винні у змінах клімату. Це наша помилка. І водночас ми ведемо так багато воєн. Люди вбивають одне одного. Я завжди запитую себе: чому, чому, чому? І не можу знайти відповіді. Я справді ненавиджу війни. Це несе темряву й пригніченість моєму серцю».
«Я також стурбований майбутнім індустрії моди, зокрема втратою ремісників, що роблять спеціальні тканини, які ми використовуємо у своїх колекціях. Ця робота дуже, дуже важка та складна. Потрібна висока кваліфікація, та ті хто вміють робити ці тканини старіють. А молоді люди не хочуть цим займатися, бо це занадто складно. Вони не хочуть йти на місце свого батька чи дядька. Тому ці ремесла зникають, а з ними й модна індустрія».
«Хімічні речовини в чорному барвнику дуже шкідливі для здоров’я людини. У майбутньому розумні країни вирішать більше не використовувати чорний колір, бо для створення справжнього чорного використовують хімічні барвники. У майбутньому людям доведеться носити лише білий колір. Я завжди про це думаю».
«З року в рік мої творіння стають дорожчають, позаяк дорожчає виробництво. Люди не хочуть витрачатися на добре розроблений, пошитий та виготовлений одяг. Промисловість робить все швидко, тому, коли ви відвідуєте модні магазини, все має однаковий вигляд».
«Не так давно померла моя акіта (порода собаки) Рін, яка часто супроводжувала мене в офіс. Мені не потрібна нова дівчина. Мені просто потрібен новий собака. Безпосередньо перед інтервʼю я розмовляв зі своєю дочкою Лімі про те, щоб завести нового собаку. Два місяці я не хотів заводити нового собаку, бо не можу забути Рін. Потім, ще через кілька місяців, я подумав, що, можливо, моя донька хоче, щоб у мене мав ще одного собаку».
«Щоразу, коли я думаю про нову колекцію, мені здається, що в мене немає нових ідей, бо для творчості потрібні сильні, свіжі емоції. Але іноді я втрачаю оцю пристрасть створювати щось нове і щоб повернути її потрібен час».
«Я досі працюю з паперовими лекалами та прагну розробляти щось нове кожного сезону, включно з новими форматами показів. Цей обов’язок стає усе важчим, бо створювати щось особливе — щоразу складніше й дорожче. Мені доводиться конкурувати з тим, що я робив раніше. Дуже часто мій колектив не знає, чого я хочу… тому я злюся. А потім я запитую себе, чому я маю так сильно злитися? А іноді я ненавиджу себе за це, бо, як ви знаєте, ми не можемо відмотати все назад».
«На щастя чи невдачу, коли я їду на машині та зупиняюся на знаку “стоп”, переді мною проїжджає багато людей, а в мене з’являються нові ідеї. Отак вони до мене і приходять — ніколи в туалеті, завжди на вулиці».
«Тож, можливо, мені не варто забагато відпочивати в ліжку. Можливо, мені краще їхати за кермом чи гуляти, щоб мати нові ідеї. Активність дає силу. Та після останньої чоловічої колекції я так втомився. Через те втрату собаки, я перестав гуляти вранці. Через це мої ноги стали безсилими, тому минулого разу в Парижі, мені потрібна була допомога. А потім я подумав: “Ні, ні, це недобре. Я маю ходити сам, без допомоги”».
«Поки живий, продовжуватиму робити те, що вмію. Моєму синові 25 років. Він працює в бізнесі Y-3. Його покоління вже не вмітиме творити. Останнім часом молодь зупиняє мене на вулиці, бо хоче сфотографуватися зі мною. У таких випадках я злюся… на себе. “Гей, ти”, — кажу собі. — Чому ти став таким відомим? Це ж безглуздо”».
