Київському клубу BRUKXT, виникненню якого передувала однойменна серія стримів, виповнюється рік. На сцені він вирізняється камерністю й альтернативним звучанням, орієнтуючись на ламану музику.
Вирішивши розвивати проєкт як клуб і визначившись з локацією, його засновники за підтримки оточення та волонтерів за три місяці власними силами відновили напівзруйноване закинуте приміщення лікеро-горілчаного заводу на Кудрявці по сусідству з AБO Records і поступо відкрили всі два танцполи — основний та просто неба, провели за рік 200 вечірок, записали понад 150 диджей-сетів, співпрацювали з дружніми формаціями.
Напередодні першої річниці BRUKXT (і приуроченої до цього чотирьох денної події з 7 по 10 листопада) і поговорили з його командою про концепцію клубу та як вона відбивається в назві, про вибір локації і будівництво, проєкти, на які вони орієнтуються, а також чи існує в них конкуренція за аудиторію з ABO та іншими проєктами
Про концепт, звучання та значення назви
— Коли ви вирішили розвивати BRUKXT як клуб, що визначили своєю головною особливістю? І що загалом відрізняє вас від інших клубів і проєктів?
Артем (арт-директор): Наша особливість — це можливість дати людям певний клубний досвід у поєднанні з домашньою, ненав’язливою атмосферою. І це проявляється в підході до спілкування з гостями, артистами.
Стас (фінанси): Мені здається, нас також відрізняє направленість електронної музики, яка звучить у клубі, і також, звісно, атмосфера (як можна казати, «вайб») клубу: ми як засновники відчуваємо тут себе як вдома, і наші відвідувачі теж відчувають себе так.
Міра (комунікаційниця): У нас є це відчуття «як вдома», і в якомусь сенсі атмосфера простоти і ненав’язливості — це щось унікальне. У мене є відчуття, що людям «ізі» в нас, от просто легко — спілкуватись, танцювати, знайомитись. Я ще думаю, що це дуже йде від нас як організаторів, бо ми всі між собою друзі, маленька сім’я, і я думаю, це зчитується.
Микола (фінанси): Ми також намагаємось бути чимось більшим, ніж клуб. У нас регулярно проводяться виставки, благодійні івенти. Були тату-поп-апи, і фуд-поп-апи, і брейкданс-вечірки. Ми називаємо це культурний простір, а гугл мепс каже, що ми громадський центр.
— Про музичний фокус. Чи правильно стверджувати, що BRUKXT віддає перевагу більш ламаній музиці, дещо дистанціюючись від звичної танцювальної?
Артем: Так, у нас є певний музичний вектор, який ми розвиваємо. Це дійсно більш ламана музика, однак ми без упереджень ставимося до інших жанрів. У нас можна послухати хаус, техно, ембієнт, потанцювати під сети артистів різних жанрів.
Міра: Загалом, хочеться дивувати слухача, викликати вау-ефект від прослуховування. Вражати його. А це можна робити і танцювальною музикою, і експериментальною, і бейсом, і техно.
Наприклад, у більшості британських клубів танцюють під бейс і гараж, і їм дуже навіть ОК, в них дійсно мінімум техно в клубах, що мене свого часу здивувало.
Тобто для них це звична танцювальна музика, вони знають, як під неї рухатись. Тому це діло звички і часу, ну і, звісно, наявності місця, де таке можна послухати.
— Ваша назва — це просто слово чи воно відсилає до чогось конкретного і пояснює ваш концепт?
Стас: Саме слово «брухт» характеризує те, яке звучання несе клуб. Ми популяризуємо цікаві та немейнстримні напрямки музики зі здебільшого ламаним ритмом, які, на нашу думку, не мають достатнього висвітлення на українській сцені. Тим самим ми даємо можливість артистам, які грають у цих жанрах, знайти свою аудиторію та пограти улюблену музику.
Микола: Це слово також описує наш підхід до проєктування та побудови культурного простору.
Ми ревіталізували напівзруйноване закинуте приміщення лікеро-горілчаного заводу, використовуючи деякі матеріали та елементи інтер’єру та декору, що знайшли безпосередньо тут або на металопрокаті.
Так з’явились металеві орнаменти, чимось схожі на орнаменти вишиванок, що висять прямо за диджеєм. Плюс протягом усього проєкту ми намагаємося знаходити потрібні нам речі на вторинному ринку.
Щодо написання, тут є кілька складових: BRUK — один з жанрів музики з якого починалося наше захоплення ламаними ритмами та звучанням, що в нас лунає. XT — приставка, яку використовують в автомотосвіті, щоб відзначити особливі характеристики моделі, адже треба попередити людей, що ми час від часу несемося на досить екстремальних швидкостях BPM.
Від стрімів до клубу
— Але починали ви не як клуб, а саме з запису виступів артистів у власній студії. Як з’явилась ця ідея?
Микола: Так, спочатку через друзів ми знайшли невеличке приміщення в адміністративному корпусі лікеро-горілчаного заводу. Це були старі офіси, що створювали відчуття, наче ти в ретро 80-х. Туди ми притягнули колонки, вінілові програвачі і почали грати музику.
Потім почалася війна, і Тьому вигнали з його квартири, піднявши оренду, тож він переїхав у студію. До нього в гості почали ходити друзі-диджеї, і через деякий час наша студія стала для багатьох острівцем нормального життя серед страху та невизначеності, що збирав до себе різноманітних митців, артистів, музикантів і просто людей, яким хотілося бодай на мить відключитись від реалій війни, пограти і послухати разом музику, потанцювати.
Стас: Потім ми з Мірою принесли в студію наші перші CDJ900 і почали думати вчотирьох над ідеєю про регулярні мінівечірки для своїх, бо хотілося більше ділитись цим простором і музикою, яка в нас збиралась. Коли ми почали робити стрими, то було дуже складно — все відвалювалось і переставало працювати. Це тривало, поки на одній з вечірок не з’явився Вітя — технік з досвідом у стримах і зйомці.
Віктор (технічний директор): Так, але починалось усе з дружби і простого бажання разом проводити час і грати багато музики.
— Коли зрозуміли, що хочете робити власний клуб?
Артем: Я пам’ятаю дуже чітко цей момент, коли ми сиділи в коридорі, пили пиво і, дивлячись на завод навпроти, подумали: оце класно було б мати тут клуб. BRUKXT на той момент вже існував у студії, тому ми такі: «Ну, треба розширятись».
Якщо чесно, ми просто всі хотіли щось робити. Спочатку в нас навіть не було конкретної мети, але було приміщення, обладнання і бажання розвивати музичну сцену в Україні.
Микола: В якийсь момент ми відчули, що простір студії стає замалим для нас, і ми починаємо заважати нашим сусідам-музикантам, тож вирішили шукати інше приміщення для організації в ньому музичного бару або клубу.
На той момент ми ще не розуміли, що саме в нас вийде. Стас давно мріяв відкрити бар і вже проводив глибинні інтерв’ю з друзями, прораховував рентабельність. У нас була команда однодумців, з якою ми могли стати чимось більшим, ніж просто стримінг-платформою та організаторами камерних вечірок раз на тиждень. Згодом на зборах ми командою вирішили шукати іншу локацію, зрозумівши, що готові ризикувати і рухатись далі.
— Як обирали і як довго шукали локацію?
Артем: Ми досить довго шукали. Розглядали різні місця на Подолі, кілька приміщень у районі Золотих воріт, але ніщо й поряд не стояло з тим, що ми бачили на території Кудрявки. Ми були закохані в архітектуру старого лікеро-горілчаного заводу і досить довго, до того як отримали в оренду те приміщення, в якому ми тепер, намагалися домовитись про оренду кількох інших локацій на території.
Була також опція чисто літнього простору, під який нам навіть допомогли намалювати проєкт наші друзі-дизайнери з «Крутотут».
Взагалі BRUKXT мав бути в іншому приміщенні, але поки ми зважували всі за і проти, його забрали інші орендарі, зробивши там склад. Це був дуже болісний момент у нашій історії, але кінець кінцем, оглядаючись назад, ми щиро раді, що зупинились саме на тому варіанті, який є.
Стас: Коли ми вирішили робити клуб, то передивились, мабуть, усі вільні приміщення в районі Золотих воріт, їздили в промзони, гаражні кооперативи, дивились приміщення під оренду на Подолі — на Нижньоюрківській, працювали з двома рієлторами. Але Кудрявка — була найкращим варіантом — архітектура, розташування. Вже тоді це був культурний простір, який активно розвивався, і ми хотіли додати в нього щось своє.
Віктор: До речі, коли ми перший раз зайшли в наше приміщення, то вирішили, що тут надто багато роботи, розвернулись і пішли. Коли зайшли вдруге через пів року невдалих пошуків, то подумали: нічого, справимось за три місяці. Так і сталось. Наше бажання відкрити своє місце було дуже сильним.
DIY-клуб. Як будувався BRUKXT
— Ви самостійно будували клуб. Що саме вам довелося робити, щоб простір і будівля перетворились у клуб?
Артем: Так, ми все будували самостійно, долучаючи наших друзів на конкретні специфічні завдання, в яких вони були більш професійними за нас. Також на етапі проєктування ми долучали до обговорення та генерування ідей наших друзів — художників і дизайнерів.
У дотичній до нашого простору будівлі колись була пожежа, тому частина даху нашої будівлі була завалена, і, демонтувавши її, ми отримали нашу літку.
Ми побудували стіну, що розміщена за диджеєм і відокремлює літку від основної зали. Також ми латали дах, що протікав, провели електроенергію, каналізацію та водопостачання, оббили стіни в основній залі, оголивши цеглу, побудували туалети, самостійно вилили барну стійку та дві диджейки з бетону.
Все це вдалося зробити за три місяці власними руками команди разом з друзями, волонтерами і всіма, хто хотів долучитися до будівництва простору. І ми хотіли б подякувати всім причетним, хто допомагав нам до відкриття і після.
— Як би ви описали головну особливість простору BRUKXT?
Стас: У будівництві та оформленні простору ми максимально надихалися стилістикою самого заводу, тобто червоно-багряними кольорами, які стали теж невіддільною частиною нашої айдентики.
Ми старалися зберегти й підкреслити елементи, які акцентували на нашаруванні історії та того, як будівля змінювалася з часом. Шари фарби, іржа, цегла, бетон, різноманітні таблички та надписи на стінах, які можна знайти, досліджуючи наш простір.
Ми хотіли підкреслити елементи заводу, реставрувати його деталі, як-от сигнальні ліхтарі, що слугували колись вказівниками для водіїв, а тепер освітлюють літній простір.
Ми прагнули інтегрувати наш заклад у наявний простір з максимальною увагою та повагою до минулого та багатої історії Кудрявки.
Артем: До речі, ми знайшли хміль на території заводу і посадили його на літці, і він теж є символом — переродження місця і його відновлення.
— Є, до речі, проєкти чи клуби, на які ви орієнтувались?
Артем: Є одне місце, яке дуже сильно вплинуло на створення BRUKXT. Я працював рік в Closer у технічній команді. Цей досвід сильно вплинув на мене, і ми багато звідти перейняли: наявність того ж бетону, який є чудовим матеріалом для прохідності звуку, світло — жовте і тепле, шкіряні дивани та сама літка, яка може нагадувати «Причал». Загалом, Closer став для нас такою альма-матер, звідки ми черпали багато натхнення. Це чудовий приклад клубу, де все ергономічне, зручне, модульне.
Стас: А якщо ми говоримо про жанровість і зйомку, то це звісно keep hush. Це проєкт, який всіх нас надихнув на розвиток ламаної музики в Україні.
Міра: Мені здається, що кожен з нас додав якесь своє бачення клубу в BRUKXT. Я багато надихалась берлінською і тбіліською сценою. Мені хотілось створити такий берлінський OHM в Києві. Я дуже люблю цей клуб через його звучання, жанровість і атмосферу — все просто, якісно і ненав’язливо.
— Ви інвестували в клуб власні фінанси? Чи можете ви сказати, скільки вже вклали в проєкт і коли може йти мова про вихід хоча б нуль?
Микола: Так, це виключно фінансові ресурси команди. У нас немає зовнішніх інвесторів. Ми і ремонт робили своїми силами переважно.
На даному етапі ми реінвестовуємо всі прибутки в розвиток закладу, адже постійно хочеться ставати кращими. Ми нарешті купили свій звук і вінілові програвачі, майже закінчили вентиляцію та підготовку простору до зимового періоду. Взагалі ми все ж ставимо більший акцент саме на культурну складову нашого проєкту, а не на комерційні показники та отримання прибутку, але, звісно, намагаємося тримати баланс і маємо надію найближчим часом почати поступовий рух до виходу в нуль.
Сусідство й (не)конкуренція за аудиторію
— За п’ятдесят метрів від вас міститься АБО. Вам доводиться боротись за аудиторію чи мова про різних відвідувачів? І чи немає у вас відчуття, що ви залишаєтесь у тіні?
Артем: Насправді наші стосунки з АБО дуже довгі. Коли ми ще починали робити стрими на студії, АБО теж починали в сусідній кімнаті. Тому ми сусіди вже давно. Багатьом може здатись, що через розташування один навпроти одного ми дуже конкуруємо, але насправді ця конкуренція здорова й доросла. Ми підтримуємо тісну комунікацію, завжди взаємодіємо, ходимо на вечірки одне до одного, ділимось досвідом, позичаємо техніку, коли щось ламається, і шеримо один блеклист.
Крім того, АБО як проєкт старший за нас, тому вони теж якоюсь мірою нас надихали і надихають.
Микола: В нас досить різна ЦА, але все ж є дні, коли в АБО більша кількість людей, а є дні, коли в нас. Взагалі ми часто помічаємо, як аудиторія курсує Кудрявкою як єдиним простором — між нами, АБО та поп-апом — простором, що відкрила компанія «Ковальська» (девелоперська компанія, якій належить територія колишнього лікеро-горілчаного заводу за адресою: вул. Кудрявська, 16-А. — Прим. DTF Magazine), наповнюючи його різноманітними лекціями, виступами артистів та виставками.
Тому ми схильні вважати, що ми, навпаки, не конкуруємо, а підтримуємо одне одного, і що більше відвідувачів і цікавих івентів буде на території Кудрявки, то більше всі проєкти виграватимуть від цього, отримуватимуть приріст у відвідуваності та збільшуватимуть свою аудиторію.
— А наскільки взагалі ви відчуваєте конкуренцію серед київських клубів?
Артем: Звісно, ми відчуваємо цю конкуренцію. Особливо, коли відбуваються якісь великі вечірки в Closer або на Кирилівській. Однак це нас навіть більше мотивує робити вечірки кращими і складнішими, вчитися витримувати цю конкуренцію.
Стас: Конкуренція, звісно, є, але нам здається, що ми розвиваємось своїм шляхом і потрохи рухаємось від концепції просто музичного клубу до клубу, як культурної платформи та ком’юніті-центру. За час існування в нас сформувалось досить тісне ком’юніті, і люди сюди приходять і пограти в шахи або теніс, і просто поспілкуватись.
Микола: Ми намагаємося робити наш простір чимось більшим, ніж просто клуб. Проводимо різноманітні виставки, благодійні аукціони та багато чого іншого. І взагалі ми залюбки хостимо та допомагаємо втілювати ідеї різноманітних промогруп і кураторів, якщо вони не суперечать нашому баченню того, що ми б хотіли бачити в наших стінах, і дуже раді, коли до нас приходять зі своїми ідеями, а ми втілюємо їх у реальність спільними зусиллями.
— Які ваші найуспішніші івенти?
Марія (адміністратор бару, дизайнер): Мабуть, передусім наше відкриття, день народження BRUKXT як ютуб-проєкту, відкриття нижнього простору (данжен) або літнього простору. Люди люблять великі інфоприводи.
Але також були і досить успішні івенти з промогрупами, як-от «Стежка», Rejoiced, Feminine, Ornithology.series, Hum_gul, клубом «Живот», «Культура звуку» (послухайте наш спільний подкаст з ними. — Прим. DTF Magazine)
— Як ви формуєте лайнапи? І як виходите з того, що на більшості івентів грають ті ж самі локальні артисти?
Артем: Нам подобається, що ми можемо розвивати локальну сцену. Це насправді було однією з наших цілей, як проєкту на початку.
Загалом, коли ми починали працювати, нам здавалось, що рано чи пізно кількість локальних артистів дійсно закінчиться, і ми опинимось у такій бульбашці з тими самими виконавцями. Але потім ми зрозуміли, що насправді закритість сцени провокує появу багатьох нових артистів. А BRUKXT — це якраз ідеальне місце для їхнього дебюту. Зокрема, по четвергах ми маємо відкритий пульт, і багато юних артистів регулярно виступають там.
— У вас є мета стати одним з ключових клубів Києва та України? І наскільки ви близькі чи далекі від цієї мети? І куди загалом рухається BRUKXT?
Артем: Ми не прагнемо стати великим, ключовим клубом, ми хочемо стати якісним, різностороннім культурним осередком, побудувати ком’юніті з однодумцями, що поділяють з нами захоплення та ставлення до музики, якісного звуку та звучання.
Такою своєрідною платформою, простором, який дасть змогу іншим людям на основі нього самовиражатись як артистам, музикантам, художникам і всім, хто хоче реалізовувати класні культурні проєкти на основі BRUKXT і поза ним. Звісно, як клуб ми б хотіли вийти на міжнародний рівень і промотувати український саунд та артистів на ширшу аудиторію.
