Документальну стрічку «Пісні землі, що повільно горить» української режисерки та сценаристки Ольги Журби («Папині кросівки») внесли до однієї з позаконкурсних програм фестивалю, зосередженої довкола документального кіно. Цьогорічний Венеційський кінофестиваль відбудеться з 28 серпня по 7 вересня
«Пісні землі, що повільно горить» охоплює два роки великої війни: «від масової евакуації на початку вторгнення до поступового занурення в буденну воєнну реальність». Фільм досліджує питання нормалізації досвідів війни у суспільстві та його трансформацію, розповідаючи про людей, їхній досвід та окремі явища російсько-української війни.
«Ми почали знімання з перших днів великої війни. Я усвідомлювала, що це мій обов’язок — документувати те, що з нами відбувається. Це один з “листів” у майбутнє, який, сподіваюсь, дійде й буде прочитаним, — говорить Ольга Журба. — Участь у Венеційському фестивалі відкриває шлях до ширшої аудиторії, фільм побачить більше людей, і ми зможемо поширити безкомпромісні меседжі про війну та російський терор. Фільм створено таким чином, щоб спонукати глядача відчувати та осмислювати загрозу, яка нависла не тільки над Україною, але й над усім світом».
#BiennaleCinema2024 #Venezia81 #FuoriConcorso #OutOfCompetition pic.twitter.com/4NzSJeddA7
— La Biennale di Venezia (@la_Biennale) July 23, 2024
«Пісні землі, що повільно горить» знятий у копродукції України, Данії та Швеції.
Операторами фільму виступили Володимир Усик («Ля Палісіада»), В’ячеслав Цвєтков («Цей дощ ніколи не скінчиться», «Земля блакитна ніби апельсин» та Михайло Любарський («Люксембург, Люксембург», «Будинок “Слово”: Нескінчений роман»), режисером монтажу — Міхаель Ааглунд («Будинок зі скалок»), а продюсеркою — Дар’я Бассель.
Музичний супровід до «Пісні землі, що повільно горить» створив український електронний музикант та продюсер Ярослав Татарченко, він же Buhnt.
Ольга Журба — режисерка, сценаристка та режисерка монтажу, відома роботою над фільмами «Цей дощ ніколи не скінчиться» Аліни Горлової та «Домашні ігри» Аліси Коваленко.
Її дебютну короткометражну стрічку «Папині кросівки» представили 2021 року на Міжнародному кінофестивалі у Локарно, а 2022-го на фестивалі документального кіно CPH:DOX презентували перший повнометражний фільм Ольги «Назовні». На Берлінале-2022 фільм Журби здобув спеціальну «Нагороду свободи та прав людини імені Віллі Брандта для документального кіно».
Кіно про російську армію у програмі Венеційського кінофестивалю
Разом з фільмом Ольги Журби у позаконкурсній програмі документального кіно представлена стрічка «Росіяни на війні» російсько-канадської режисерки Анастасії Трофімової. Стрічка заявлена як копродукція Франції та Канади.
Згідно з синопсисом на IMDb, «Росіяни на війні» розповідає про російських військових, які дислокуються у зоні бойових дій на сході України: Трофімова «без будь-яких дозволів, заслуживши довіру російських піхотинців, на цілий рік приєдналася до одного з батальйонів та виявила далеке від пропаганди та ярликів, навішаних Сходом та Заходом: безлад в армії та розчарованих солдатів, які часто намагаються зрозуміти, за що вони воюють».
#BiennaleCinema2024 #Venezia81 #FuoriConcorso #OutOfCompetition pic.twitter.com/MvsZjPoSrR
— La Biennale di Venezia (@la_Biennale) July 23, 2024
Крім того, у другій за важливістю програмі «Горизонти» Венеційського фестивалю представлять фільм «Тихе життя» (Quiet Life) про російських біженців.
Стрічка грецького режисера Александроса Авранаса («Тяжкі злочини») розповідає історію сімейної пари з росії, яка разом з дітьми переїздить до Швеції у пошуках притулку, у якому їм відмовляють. Головні ролі у «Тихому житті» зіграли російські актори Чулпан Хаматова та Григорій Добригін.
#BiennaleCinema2024 #Venezia81 #Orizzonti pic.twitter.com/ljfv5YG9cF
— La Biennale di Venezia (@la_Biennale) July 23, 2024
Ознайомитися з повною програмою Венеційського фестивалю (до якої 2024 року також увійшли «Джокер: Божевілля на двох», «Бітлджюс, Бітлджюс» та нові фільми Педро Альмодовара та Луки Гуаданьїно) можна тут.
