27 червня в Києві запрацювала нова галерея Splav. Її, в одній з квартир колишнього доходного дому на Нижньому валу, 23, відкрили художник Вольт Агапєєв та фотограф Діма Толкачов. Наразі там триває перша подія — групова виставка «Чому я тут?» за участі Антона Саєнка, Сани Шахмурадової-Танської, Ярослава Футимського, Каріни Синиці, Олени Курзель, Вови Павлова, Марії Матяшової і, власне, самих засновників мистецького простору.
У коментарі DTF Magazine Агапєєв та Толкачов розповідають, чому Києву потрібна ще одна галерея, історію її назви та конкуренцію в митецькій сфері
Про запуск Splav
Протягом 2023 року Агапєєв та Толкачов співкурували дві виставки — «НЕМА/Є» в Dymchuk Gallery та «ОСЬ-ОСЬ» в Малій Галереї Мистецького арсеналу. Коли зайшла мова про нову співпрацю, обидва зрозуміли, що Києву бракує невеликих просторів, «де можна організовувати лаконічні художні висловлювання». Тоді митці вирішили створити таке місце.
«У Києві існує декілька великих платформ для комплексних виставок чи фундаментальних ретроспектив і досліджень. Але хотілося б бачити більше камерних, незалежних просторів. У таких місцях може прорости щось нове, не завжди помітне для погляду інституцій», — кажуть Агапєєв та Толкачов.
Сана Шахмурадова-Танська. Залізна клітка, 2024
Каріна Синиця. Усі тварини твої втекли на пошуки кращого світу. Папір, акрил. 2024
Назву і логотип для майбутньої галереї запропонував Вольт. Сплав — це злиття різних видів сировини задля створення універсальнішого матеріалу, тому леттеринг сконструйований із вилитої у монолітну структуру лінії. Це візуалізує підхід Агапєєва і Толкачова — у Splav вони хочуть представляти максимально різні роботи й мультидисциплінарних митців.
За менеджмент та візуальний стиль Splav відповідає Вольт, а Діма — за тексти. Разом вони робили ремонт в просторі, а тепер працюють над ідеями для виставок, формують концепції й планують подальший розвиток галереї. З промо Splav митцям допомагає Марія Матяшова — художниця та учасниця «Чому я тут?».
Митці наразі не планують продавати роботи чи займатися просуванням якихось конкретних авторів: «Нам цікаво формувати й показувати свіжі проєкти, спираючись на наш власний смак. З одного боку, це дуже суб’єктивний підхід. З іншого — можливо, нам вдасться привернути більше уваги до тих людей чи проєктів, які якимось чином не потрапили на радар фахових кураторів».
Про конкуренцію
Вольт і Діма вважають, що про конкуренцію, навіть у межах Києва, говорити зарано, позаяк столичні простори, організовані художниками, «можна перелічити на пальцях однієї руки».
«Конкуренція — це чудово, вона створює рух — надає імпульс для поступу та бажання ставати кращими. Інакше — застій. Щиро хочеться, щоб українська мережа галерей та інституцій стала настільки розвинутою, що доводилось би конкурувати за увагу. Від цього, в першу чергу, виграла б спільнота».
Кого показуватимуть в Splavʼі
До участі в виставкових проєктах запрошуватимуть митців, «які мислять схожим чином». А ще — не показуватимуть роботи, «які працюють лише як оздоблення інтер’єру, і не мають за собою ідеї».
Також Агапєєв і Толкачов підкреслюють, що не прагнуть ставати кураторами, а залишатимуться художниками й саме з цієї позиції підходитимуть до створення майбутніх виставок.
«Монтуючи “Чому я тут?” ми намагались розвішувати роботи інших так, як би розвісили свої. І звісно ж зіткнулись із труднощами, бо художники за визначенням — індивідуалісти, і в кожного з нас — власне бачення, що, як правило, виходить з особистих тактичних інтересів. Натомість хтось має мати стратегічне бачення фінального вигляду експозиції. Тому, щиро кажучи, у нас не було ідилії під час монтажу першої виставки. Однак, це зовсім не суперечить концепції простору. Для нас сплав — вариво різнорідностей, яке у підсумку дає результат — готовий якісний виставковий проєкт».
Митці Splav
Про першу виставку
«Чому я тут?» почалася з теми, а далі засновники Splav звернулися до вже знайомих їх авторів та авторок, які залишаються жити в Україні і чиї роботи осмислюють перебування тут. Більшість надала уже готові твори, що перегукується з концепцією експозиції, деякі спеціально створили нові роботи.
Збираючи виставку, Агапєєв та Толкачов виходили з декількох критеріїв: кожна робота мала стосуватись українського контексту, графіка й живопис поєднуватися з об’єктами й інсталяціями, які, утім, мали римуватись один з одним за формою та змістом. Також аби експонати не конкурували між собою за увагу глядача, а органічно продовжували один одного, обирали такі роботи, щоб в галереї між ними лишилося досить простору.
Відповідаючи на питання, а чому вони самі тут, Агапєєв та Толкачов кажуть, що проживши усе своє життя в Україні, «відчувають, що не мають іншого вибору, окрім як лишатися тут і розбудовувати саме це середовище». А ще тому, що як художники не бачать себе за кордоном.
Ярослав Футимський. Короткі/нестійкі доповнення. Змішана техніка. 2023-24
«Підстава досить раціональна: нинішнє мистецтво, як правило, глокальне. Тобто воно говорить на глобальні теми, виходячи із локального контексту. Завдання художника — знайти у рідному середовищі таку точку входу у загальнолюдське, щоб і у Відні, і в Мехіко, і в Тайбеї глядачі могли співвіднести себе із твором. Тому потрібно “варитись” в одному середовищі, одному суспільстві, щоб розумітись на нюансах та непомітних, на перший погляд, деталях, які можна зрештою обернути на матеріал для мистецького висловлювання. Лише так можливо запропонувати світові свіжий погляд», — вважають митці.
А з переїздом в умовний Берлін, продовжують Вольт та Діма, виникає ряд ризиків — зокрема, якщо продовжувати закордоном працювати з українською оптикою, дуже скоро вона втратить чіткість, адже в Україні усе змінюється занадто швидко. Тому розрив між уявленням про середовище та дійсністю збільшуватиметься, що з часом може вилитись в інерційність чи навіть міфотворчість.
«З іншого боку, можна почати працювати там із місцевим контекстом або ж позиціювати себе як космополита. Однак, маючи поверхневе уявлення про середовище чи застосовуючи підхід “усе хороше проти усього поганого”, можна поринути в епігонство чи ретрансляцію кліше», — резюмують Агапєєв та Толкачов.
