Видавництво «Основи» готує до друку альбом «Преті гетто» харківської фотографки Поліни Полікарпової. Він міститиме дві фотосерії мисткині, зняті нею протягом 2010-х: однойменну «Преті гетто» та «38».
У видавництві «Преті гетто» називають «альбомом-ініціацією, що розповідає про пошуки себе у великому місті, про доведене до максимуму бажання виділитись, про мить безтурботності на початку 2010-х — реальність, назавжди втрачену». Ми попросили Поліну розповісти про майбутнє видання докладніше
Про співпрацю з «Основами»
Я почала свій фотографічний шлях в Харкові доволі рано, знімаючи протягом 2010-х себе і своє оточення. І так уже за декілька років в мене накопичився достатньо матеріалу для цілої серії. Уперше в виставковому просторі її фрагмент з’явився на виставці «Сьогодні, що так і не настало» (2017) в Мистецькому арсеналі, та згодом я зрозуміла що серію в повному обсязі можна показати лише у форматі книги.
Цей проєкт пройшов через чотири видавництва і вісім років очікування, і в результаті саме видавництво «Основи» запропонувало мені найкомфортніші умови. Нас звела Лєра Гуєвська, авторка дизайну і верстки «Преті гетто».
Про «Преті гетто» та «38»
Я знімала ці серії паралельно протягом 2010-х років. Вони також пов’язані дружбою — моя найкраща подруга і модель Ярослава Дюна стала героїнею обох серій. Різниця між ними в тому, що «Преті гетто» — це така одна величезна збірка фотосесій, що накопичувались роками, поєднуючись естетикою, а «38» — невеличка концептуальна фотосерія виключно з диптихів. На них ми з Ясьою міняємось ролями, на лівих знімках — оригінальне фото, зроблене мною й датоване 2010 роком, а на правих — репліка, де повторюється локація, одяг та ракурс, але в кадрі вже я, а Ярослава тримає камеру.
«38» я задумувала як серію-гру, де глядач може прослідкувати наші з нею відмінності та схожості, бо наше спільне оточення завжди плутало нас, вважаючи нас сестрами через схожу зовнішність, голос, манери і почуття гумору. У серії я хотіла показати неймовірну схожість на деяких фото, де нас майже неможливо відрізнити, але здебільшого різність, навіть у виборі поз.
Обидві серії я робила в Харкові та частково в області. Деякі локації тепер втрачені назавжди або зазнали часткових руйнувань. Таким чином я хотіла присвятити книгу відносно безтурботним 2010-м, хоча й після початку війни 2014 року в серії почали зʼявлятись моделі-переселенки з Донеччини, Луганщини та Криму.
Щодо назв, ми спеціально виділили неправильне написання назви «Преті гєтто», щоб підкреслити незграбність та іронічність візуального стилю. Книжку доповнює мій текст, де я розповідаю про те, що Преті гетто — це назва вигаданого району Харкова, який явився мені уві сні.
А 38 — наше з подругою щасливе число, що водночас візуально підходило під концепцію «трійки що схожа на вісімку», як втілення нашої з Ярославою схожості й відмінності.
Знімання матеріалу «Преті гетто» зайняло 10 років мого життя проведених у Харкові, на той момент для мене безтурботних і сповнених творчої енергії моєї і моїх моделей. Серія завершується 2020 роком — момент мого переїзду в Київ і початку епохи COVID-19. Зміна місця проживання разом з пандемією, які наклалися й на моє особисте дорослішання, сильно повпливали на тематику робіт, тепер я знімаю інше, хоча, звісно, мій візуальний почерк не змінився.
Протягом 2020-2022 я активно вивчала Київ, його історичні місцевості, надаючи перевагу пейзажним серіям. Зараз я намагаюсь ловити баланс між творчістю та комерційними проєктами, а ще — більше співпрацюю з українськими музикантами.
Про молодь у 2010-х та зараз
Гадаю, що життя тоді не було настільки глибоко занурене в соціальні мережі та «контент 24/7», особливо в першу половину 2010-х, бо банально не кожен мав телефон. Наприклад, я завела профіль в інстаграмі десь у 2017, а вести повноцінно почала його лише у 2019.
Мені трохи складно порівнювати молодь минулого десятиріччя й поточного, бо тоді я й сама була 20-річною, мала просто більше спонтанності в зустрічах, здоров’я, енергії. А ще здавалося, ніби час йде повільніше час через більше життя in real life, але й хаотичніше, без якихось великих амбіцій. Тоді було життя тут та зараз.
Пізніше усе моє міленіальське коло однолітків стало «втрачати ресурс» і завʼязло в роботі й клопотах, і я сама, переступивши 30-річний поріг, теж встигла вигоріти, поєднуючи творчість та заробіток. Але тоді я поступово стала частіше спілкуватись, або інколи запрошувати на свої знімання в команду чи кадр когось, кому трохи за 20. І це доволі приємний досвід, я навіть трохи по-білому заздрю їм, бо воліла б бути більш зібраною і вмотивованою як деякі мої 20-річні колеги.
Передзамовити «Преті гетто» можна на сайті «Основ».
