Документальний фільм «225» — це історія воїнів 225-го окремого штурмового полку, та їхній шлях крізь повномасштабну війну. Знімання «225» тривали понад шість місяців у бліндажах, на позиціях та в режимі реального бою, а зрежисував фільм Дмитро Куєвда («Операція “Курськ”»). Спеціально для DTF Magazine він розповідає про неї докладніше
Про ідею фільму
Ми з командою документували Курську операцію, а пацани з 225-го полку були тими, хто першими проривав кордон на Курщині. Там ми й познайомились з командиром 225-ї ОШП Олегом Ширяєвим. Прочитали його біографію і зрозуміли — ось наше майбутнє кіно.
Згодом ми познайомились з підлеглими Ширяєва, і ще більше затвердилися в думці, що про 225-й треба знімати фільм. Цей полк — це поліцейські, зеки, охоронці, менеджери, офіціанти, які після початку повномасштабного вторгнення стали військовими.
Особливу увагу ми приділили командиру полку Олегу Ширяєву, якому поставили питання: чи хороша він людина? Сам він, до речі, каже, що ні. Але ця думка в основі «225»: чи хороші люди перемагають у війні?
Якось в особистому спілкуванні Ширяєв сказав, що він народився там, де і Сидор Ковпак (один з керівників українського партизанського руху під час Другої Світової війни. — Прим. DTF Magazine). А про Ковпака, мовляв, усі кажуть, що він був вчителем фізкультури, хоча насправді — конокрадом. Учитель фізкультури не може побудувати військову систему, він просто не має таких компетенцій. Війни ж виграють ті, хто може вбити більше. Чи хороші люди, які вбивають ворогів? Наша відповідь — так. Хоч і головний герой себе таким не вважає.
Про знімання документального фільму на фронті
Як і у звичайній документалістиці, тут велику роль грає удача — може трапитися кадр, а може і ні. Герой може розкритися, а може і ні. Ми не пишемо сценарій перед початком кіно. Це вже відбувається на стадії постпродакшену. Хоча під час знімання режисер я уже бачу, що одразу піде в стрічку, а що ні. Наприклад, коли ми зайшли на командний пункт і побачили «пісюна», ми одразу знали, що це стане великою частиною фільму.
Про цензуру
Ми — військові, тому обмеження, звісно присутні. Фільм передивляється «безпека», яка прибирає чутливу інформацію, якою може скористатися ворог. Що фіксувати можна, а що — ні, також визначено документами. Є речі, які б дуже хотілось показати в фільмі, та в деяких моментах це недоречно, в деяких — небезпечно, а в деяких — незаконно.
Момент, який дуже подобається нашій — історія з «палочкою»: командир полку взяв у полон російського військового і сказав йому, що приклеїть на спину пристрій, який вибухне, якщо той не покаже, де сидять інші. Жарт у тому, що росіянин здав всіх, а за спиною у нього була невеличка дерев’яшка. Нам дозволили це змонтувати в фільм, але далеко не з усіма подробицями.
Ще один з таких моментів — «корпоратив» 225-го, їхні заняття з джиу-джитсу. Ми залишили небагато кадрів звідти, щоб росіяни не дізнались, де це відбувається і не завдали удару.
Про роботу з військовими
З військовими працювати — кайф. У 90% випадків ми приїжджаємо на «хлопчачу кайфохату»: зброя, бокс, джиу-джитсу, розмови про історію, політику, філософію, війну, операції. І не хочеться звідти їхати.
Водночас дуже складно умовляти військових бути в кадрі. Щоб вони говорили так, як в житті, але на камеру. Це відбувається тоді, коли ти з ними трохи проведеш час, послухаєш Nord Division, посперечаєшся, хто кращий в UFC, позаймаєшся в спортзалі, поїси в їдальні, поспиш в спальнику на позиціях. Тоді вони відкриваються і стають не просто військовими 225-го ОШП, а твоїми кентами.
