Заснована фестивалем «Книжкова країна» премія книжкових блогерів оприлюднила короткий список претендентів на нагороду. Усього журі обрало пʼять номінантів з 30 видань, що потрапили до довгого списку. Переможця оголосять 26 квітня, в останній день фестивалю «Книжкова країна» на ВДНГ в Києві.
Коротко розповідаємо про номінантів на премію книжкових блогерів-2025
«Кубик», Саша Козлов, фантастичний роман, «Видавництво Старого Лева»
Книжка містить шість фантастичних історій, на перший погляд, не повʼязаних між собою. Сам автор називає її «головоломкою, що складеться в кінці».
Козлов пропонує читачеві численні альтернативні реальності, у кожній — своя історія та свій набір можливостей, які з часом відкриваються для героїв.
У «Кубику» є багато елементів, які можна трактувати як символи. Один із них — сам «кубик», який може бути не тільки простою частиною сюжету, а й уособленням концепції випадковості та фатуму. Чи справді те, що відбувається, визначено якимось бездушним кубиком, чи є у кожної людини своя доля, що залежить від вибору?
Книжка перекладена з російської Антоном Лобовим.
Переглянути цей допис в Instagram
«Діва, матір і третя», Юлія Нагорнюк, роман-фентезі, «Ще одну сторінку»
Видавництво називає роман Нагорнюк «легким гумористичним фентезі про дружбу, жіночий досвід і дослідження власної (а)сексуальності». Головна героїня книжки Марина має вдосталь справ: вона допомагає новій сусідці з плануванням весілля, організовує Пластовий табір, готує відворотне зілля, долучається до порятунку історичної пам’ятки на Київщині та починає нові стосунки.
Утім дівчина не відчуває сексуального потягу до свого хлопця, а ще має купу інших проблем, з яким їй допомагатимуть розбиратися подруги та відьомський дар.
Переглянути цей допис в Instagram
«З нами житиме еласмотерій», Роман Голубовський, збірка оповідей, «Лабораторія»
Збірка короткої прози Романа Голубовського, українського медійника й засновника сатиричного сайту вигаданих новин UaReview, — віртуозне жонглювання абсурдом, сатирою і комедією, авторські експерименти, алюзії на письменників й музикантів — від класиків до сучасності. Водночас у такий спосіб автор пише про важливі теми колоніального спадку, сприйняття війни, впливу медіа і пропаганди на суспільство, про місце релігії і мистецтва у житті людини.
«Назві книги й ідеї однойменного оповідання я завдячую своєму синові. З ним ми пішли у парк динозаврів, де були ще й вимерлі тварини. Там я побачив еласмотерія — чотиритонну вкриту хутром тварину родини носорогових — й відразу полюбив. Еласмотерій здався мені таким красивим, що я задумався: а що, якби його зробити домашнім улюбленцем й гуляти з ним міськими вулицями, наче з собакою. Коли ти письменник, можеш собі дозволити це реалізувати. Так і з’явилось оповідання», — розповідає про книжку Голубовський.
Переглянути цей допис в Instagram
Серед розповідей «З нами житиме еласмотерій»: історія про таємну спільноту людей, які падають з верхніх полиць у потягах, власне оповідь про пару, яка замість звичайного песика завела еласмотерія, текст про пригоди команди маркетологів, які вирушають до села, де на дереві проявився лик Божої Матері.
«Потяг прибуває за розкладом», Марічка Паплаускайте, нон-фікшн, «Лабораторія»
Українська журналістка Марічка Паплаускайте проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю, щоб зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву. Чому навіть у розпал повномасштабної війни сполученням Київ-Варшава курсує лише один потяг? Як залізниця стала головним інструментом волонтерського руху і як на ходу спорудила перші у світі медичні поїзди-реанімації для евакуації поранених? Хто організував приїзд до Києва Джо Байдена? І чи правда, що українська залізниця досі має зв’язки з Росією?
Під час однієї з поїздок у Херсон Паплаускайте потрапила під обстріл і стала свідком воєнного злочину — росіяни цілили в будівлю вокзалу, коли там зібралися пасажири.
Передмову до видання написав британський актор і письменник Стівен Фрай.
10% від вартості кожного примірника видавництво перераховує у фонд «Залізна родина» на реабілітацію поранених та підтримку сімей загиблих залізничників.
Переглянути цей допис в Instagram
«Погляд Медузи», Любко Дереш, роман, «Видавництво Анетти Антоненко»
Події нового роману Дереша відбуваються протягом осені-зими 2022 року, починаючи з перших блекаутів в Україні внаслідок російських обстрілів. В основі історії — стосунки давніх друзів, що по-різному переживають психологічну травму, яку отримав на війні їхній товариш.
Колишній львів’янин Лесь — викладач-літературознавець, що вже багато років живе у Києві. Його близький товариш Славко, з яким Лесь дружить ще зі шкільних часів, мобілізувався, але отримав поранення під Ізюмом і повернувся на реабілітацію до Львова.
Лесик, натомість, від початку війни залишається у тилу в Києві, принагідно волонтерить й продовжує викладацьку роботу. Провідуючи Славка у Львові, він розуміє, що той дуже змінився внаслідок війни. Хоч Славко відкрито й не осуджує Леся за те, що Лесь не воює, він усвідомлює, що давня дружба вже неможлива.
Втрата товариша стає дуже болісною для Леся, і він відчуває на собі великий тиск провини та страх суспільного осуду через те, що не бере участі в бойових діях. Потреба чесно розібратися в собі штовхає Леся до відвертої розмови зі самим собою на сторінках щоденника.
Ланцюжок асоціацій веде Леся до спогадів про студентські роки. Ті роки, коли вони разом зі Славком, були удвох наївно закохані в одну дівчину — молоду художницю Катю, котру поза очі прозвали «Медузою».
Відтворюючи у своєму щоденнику події початку 2000-х, Лесь віднаходить підстави для розуміння, ким є він сам і якими повинні бути його роль у суспільстві та вклад у перемогу.
Переглянути цей допис в Instagram
«Медуза не народилася чудовиськом, її такою зробила Афіна. Так дівчину покарали за осквернення храму: її зґвалтував Посейдон у храмі Афіни. Медуза, яка вабить Дереша, — це повідомлення про покарання, що не є відплатою. Погляд Медузи із заголовка книжки не той погляд Горгони, що обертає все живе на камінь, а погляд, який кидає юна жриця на бога, що заходить до храму, щоб знищити її тіло й долю. Жоден з поглядів у світі Дереша не можна «повернути» іншому, жодна емоція тут не розділена з кимось. Ти дивишся й помираєш. Ти дивишся й убиваєш. Безнадійно звучить? Це книжка про цивільних під час війни. Як це ще має звучати?», — писала про «Погляд Медузи» українська літературознавиця, літературна критикиня Ганна Улюра.
Як обиратимуть переможця
Пʼятьох фіналістів обирали читачі за допомогою голосування на сайті «Книжкової країни», а переможця премії визначатиме журі — десять українських книжкових блогерів. Голосуватимуть вони під час «Книжкової країни-2025», що відбудеться протягом 24-27 квітня.
На церемонії нагородження також відбудеться публічна дискусія, де блогери розповідатимуть про своїх фаворитів і пояснять вибір книжок.
2024 року переможцем премії став роман «Жовтолика» Ребекки Кван, а спецвідзнаку отримала книжка «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової.
