2022 рік. У Києві зароджується проєкт OBERT.EVE — поєднання пілонного танцювального мистецтва, електронної музики та перформансу. Для кожної з подій — нова тема, новий дрескод та нові запрошені артисти. А тепер — вихід на нову, масштабнішу локацію, концепція, що відображає актуальну суспільну тему, та зовсім нова організаційна система.
10 серпня в Concert Hall на Кирилівській, 41, відбудеться п’ятий OBERT.EVE. Подія концептуально об’єднана темою Sisters of the Blade («Сестри меча»), яка, за словами танцівниць, перформерок та організаторок Саші Романової, Олени Укроп та Надії Купець, стала їхньою рефлексією на сьогодення.
Напередодні події DTF Magazine поговорив із ними про те, як виник проєкт OBERT, який нині поєднує перформанс-події та танцювальну студію, що таке OBERT.EVE, чому це важливий культурний проєкт, а також як формувалася тематика нового івенту та як переїзд на Кирилівську вплинув на організаційні моменти
Про запуск проєкту
— Як народився проєкт OBERT? Як ви познайомилися?
Саша: Спочатку ми познайомилися з Оленою і зійшлися на ґрунті танців — у 2022 році вона сказала мені, що хоче індивідуальне заняття з полденсу (танці на пілоні. — Прим. DTF Magazine). А я до цього стежила за Оленою, бачила її на багатьох подіях, які мені подобаються — на батлах, джемах — і була дуже щаслива, що саме вона проявила до мене інтерес.
Я тоді вже організовувала події з полденсу — робила кемп у Карпатах. Моя ідея тоді полягала в тому, щоб схрещувати різні напрями танців. Коли ти танцюєш на пілоні — це, звісно, добре, але треба додавати щось ще, треба розвиватися. І якщо в мене був такий прекрасний контакт [Олена], я хотіла, щоб мої учні та наша спільнота навчалися у неї.
Олена: Ми познайомилися, коли вже сталася повномасштабна війна, і я повернулася з Чехії, де тусувалась місяць, і мені дуже не сподобалося. Я приїхала додому і подумала, що треба йти на пілон. Бо свої танці вже танцювати не могла трохи. На той момент.
— Як знайомство переросло в перформанс-події OBERT.EVE? І коли до команди доєдналася Надія?
Саша: У грудні 2022 року я поділилася думками про те, що Олена, наприклад, мала багато досвіду в танцювальних джемах, в імпровізаційних форматах, батлах, тоді як в полденсі ця підсфера була майже відсутня. Такі імпровізаційні події могли проводитися на рівні студій, наприклад, у форматі вечорів імпровізації. Я теж робила джеми студійні, але мені здавалося, що це можна показати глядачу.
Я побачила приміщення на кіностудії Довженка — це була фотостудія десь на 80 осіб із золотим пілоном на фоні червоних штор. Під локацію ми придумали тематику, трохи театральну, і спробували формат [перформанс-джемів та батлів].
Тоді в нас не було можливості пустити ту кількість людей, яку хотіли, а паралельно ще й відбувалися блекаути. Ми зіткнулися з багатьма стресовими ситуаціями — наприклад, як підключити студію на четвертому поверсі до генератора, який має стояти лише на землі, як переключатися екстрено під час події тощо. В голові було багато запитань, але після івенту ми отримали дуже класні відгуки і вирішили продовжувати вже з розширеним форматом — у Малій Опері. А завдяки досвіду Олени у роботі з артистами та її контактам ми вирішили ще й запрошувати їх для лайв-виступів, які супроводжували імпровізаційні перформанси. Згодом до нас приєдналася й Надя.
Ідея OBERT.EVE полягає в тому, що, поєднуючи пілонний досвід та сценічну історію, ми видаємо готовий формат власними силами.
Олена: Ми втрьох [із Сашею та Надею] раніше вже робили перформанси на пілоні разом, наприклад, на Кирилівській, а також окремі танцювальні історії без пілона. Наша комунікація проходить не лише в організаційних моментах — ми вже зрослися в мистецькому плані.
Надя була в нас і кризовим менеджером, і артдиректоркою, і художницею-постановницею, і навіть барменкою. І ось нарешті, вже на п’ятій події, ми змогли розподілити наші ролі якось адекватно.
— І як будуються процеси у команді нині?
Саша: Коли ми розрослися, потрібно було визначитися, хто і чим конкретно займається. Я більше беру на себе саме пілонну частину: спілкування з учасницями та запрошеними перформерками, не побоюся цього слова, всесвітньо відомими полденс-танцівницями. Олена працює з артистами: домовленості, райдери, передача завдань технічній команді. А Надя взяла на себе піар, і це те, чого нам не вистачало під час минулих подій.
Бувало таке, що ми організовували подію в Малій Опері і навіть не включали таргет. Ми просто забули. Ну люди прийшли, але водночас багато хто питав: «А що, така класна у вас подія! Чи можемо ми прийти наступного разу, коли вона буде? Бо ми не бачили, що вона планується».
— Що загалом стало вашим основним поштовхом до створення OBERT.EVE? Бажання внести імпровізаційну історію у пілонну спільноту чи популяризувати останню?
Саша: У нас багато причин на це. Це, зокрема, продукт того, що ми працювали над імпровізацією. Якщо ці дівчата [Олена та Надія] все життя її практикують, то в пілонну сферу це потрібно було внести та пропагувати.
Пілонна історія — це важко і досить чутливо. Бо ти все ж таки маєш знати, що робитимеш, щоб не впасти, не вдаритися і виглядати так, як хочеш. От тому імпровізації треба було вчитися. Я дуже щаслива, що у студії багато дівчат з полденсу, наприклад, пішли до Наді на практику імпровізації.
Тому так. OBERT.EVE — це про популяризацію імпровізації в пілоні, а також про поєднання різних стилів на пілоні. Бо у нас можна виходити і на стріпах, і босими, і на звичайних хілсах (танцювальні підбори. — Прим. DTF Magazine). Головне, щоб людина володіла хоча б мінімально базою роботи з пілоном. І ще ми хотіли вивести полденс із підвалу, зі студії — для широкого глядача, щоб люди зрозуміли, на якому він у нас рівні. А у нас пілонна історія на дуже високому рівні.
Надя: Навіть у суперсвідомих шанувальників мистецтва, які стежать за перформативним контемпорарі-артом, все одно присутня стереотипна думка, що танець на пілоні — це обов’язково стриптиз. А насправді пол-ар у контексті виду сучасного мистецтва має великий потенціал. І він розвивається саме в Україні. Це можуть підтвердити Саша й інші українські перформерки на пілоні. Тут ця сфера росте. На кожній із подій наші колеги — танцівники, режисери та продюсери — бачать, що це новий виток мистецтва, який розвивається і який хочеться показувати людям. І що це можна сприймати інакше, а не лише у форматі: «О, зараз хтось роздягнеться».
Олена: Хочу наголосити, що за два роки, протягом яких ми організовуємо серію подій OBERT.EVE, кількість пілона у кліпах артистів та кіно зросла з, хай буде, 10% до 80%. У мене останнім часом більше запитів на те, щоб потанцювати саме на пілоні в якомусь кліпі, аніж просто потанцювати.
Тому я думаю, що те, чим ми займаємося останні два роки, дає свої плоди: пілонне мистецтво, як кльово сказала Надія, виходить на рівень більш глибинного сприйняття, аніж просто красивого тіла на пілоні.
— Один з унікальних форматів OBERT.EVE — це exhibition battle, тобто батли між учасницями, але без суддівства. Чому ви обрали саме такий формат?
Події OBERT.EVE складаються з декількох частин, які виконуються учасницями на пілоні: Pole jam — вільний пілон для танцівниць будь-якого рівня з імпровізацією під музику, Exhibition battle — батл без оцінювання та суддівства між зареєстрованими учасницями середнього та професійного рівнів, а також виступи зіркових гостей — іменитих представниць полденс-індустрії — під лайв-виконання запрошеного артиста.
Олена: В пілонній індустрії переважно існують лише якісь чемпіонати, куди ти приходиш для того, щоб показати себе та отримати медальку.
Саша: Тут внесу невелику поправку. Починають з’являтися якісь показові івенти, проте в них немає ось цього імпровізаційного азарту. Тобто все одно це підготовлені номери, які більше мають вигляд шоу чи концерту.
Олена: А exhibition battle — це про імпровізацію. Раніше наші учасниці могли на ці батли надавати два треки, під які хочуть виступати, після чого на події обирався один із них. Тепер ми зробили інакше: на цю частину також запрошуємо артистів — цього разу це буде композитор та військовий під псевдонімом НІХТО. Дівчата виходитимуть під його сет, one by one, вони не знатимуть музики, і це прикольно.
Чому ми обрали такий формат? На мою думку, головний поінт тут у тому, що ти розумієш: в тебе є суперниця [в батлі], але ти водночас не думаєш про те, що скажуть люди, що скажуть судді, на яке місце мене поставлять. Бо це все одно трохи збиває. А в exhibition battle ти можеш вийти, отримати задоволення і не чекати, чи покажуть на тебе судді ручкою, чи не покажуть.
Переглянути цей допис в Instagram
Надя: Класичні батли, в яких ми брали участь у «непілонних» стилях, — це завжди змагання. А тут ми все одно батлимося, і кожна з учасниць для себе розуміє, наприклад: «Ну так, тут мене суперниця винесла». Але це не виноситься на загал, без регалій, переможців і кубків.
Особисто для мене також важливо, що сама назва exhibition battle говорить про те, що кожен глядач є суддею. Кожен сам для себе вирішує, хто для нього переможець у конкретному батлі.
Саша: І це чутно в залі. По реакції аудиторії.
— Sisters of the Blade, або ж «Сестри меча». В чому полягає концепція п’ятого OBERT.EVE?
Саша: Це дуже жорстка рефлексія на сьогодення. Вона максимально в контексті того, де ми знаходимося, війни, втоми, мужності в жіночності. Це про жінку, яка наразі також виконує й роль чоловіка — коли вона знаходиться в тилу або ж одягає форму, бере зброю та йде воювати. Це про сильну жінку.
Надя: В нас просто ще така ситуація, що в кожної з нас трьох одні з найближчих людей — на фронті. У Саші — це партнер, у мене — моя сестра, а в Оленки — брат. Ідеться саме про найближче оточення. І очевидно, що ніхто зараз в Україні не може ігнорувати чи не зважати на війну. Для нас вона не за вікном — вона сидить поруч і дивиться тобі в очі.
Мені здається, що роки повномасштабної війни нас настільки змінили всередині, що ми вже вирішили спробувати це інтегрувати в арт.
Олена: Набралися сили й духу, я б сказала, щоб це зробити. Бо це важка тема, до якої треба підходити свідомо.
Надя: Ми в жодному разі не спекулюємо темою війни. Це просто пояснення того, чому воно зсередини нас вилилося в таку тему, як Sisters of the Blade. Це про силу, про те, що ми кожного дня ходимо, балансуючи на лезі, але все одно намагаючись створювати мистецтво.
Переглянути цей допис в Instagram
Саша: Blade (у перекладі з англійської — «лезо». — Прим. DTF Magazine) — це ще й символічне відображення пілона. Якби хтось сказав мені три роки тому, що пілон і якась озброєна сила будуть поєднуватися в одній темі, я б точно відмовилася це розглядати. Але тепер, навіть по своїх ученицях можу сказати, що для багатьох пілон став точкою опори.
За кордоном нас ніхто не зрозуміє в цьому. Вони не розуміли, наприклад, що таке блекаути і як ми займалися під час блекаутів. А пілон — це коли ти маєш роздягнутися навіть взимку і прилипнути шкірою до труби. І коли в залі 10 градусів тепла, то ти просто в пуховику і намагаєшся якось трюкачити. Навіть зараз, після масованої атаки вночі, я бачу, як до мене та інших викладачів приходять декілька заповнених груп. Ці люди не спали, найімовірніше, вони втомлені, але вони хочуть мати цю опору. В буквальному і переносному сенсах. Вони хочуть мати свою рутину, і це прояв їхньої боротьби за своє нормальне життя.
Олена: Насправді, до того як я потрапила до Саші на уроки та на кемп, мені здається, я ще не зустрічала такої підтримки — що б ти не робила. І неважливо, який у тебе рівень [у полденсі] — нульовий чи мінус нульовий, початковий, середній чи профі. Тебе в будь-якому разі підтримуватимуть. Бо дівчата, які поруч займаються, знаходяться з тобою в одних умовах, і в цьому насамперед зароджується ось ця повага. В пілонному світі, звісно, теж є конкуренція. Але саме тут я відчуваю найбільшу підтримку, саме коли присутня на таких подіях.
Надя: Ось це все і обрамляє концепцію Sisters of the Blade. Це про сестринство. І хочеться його показати
У нас є гасло: I am no mother. I am no bride. I am blade. Ми з нашими копірайтерками та дизайнерками дозволили собі перефразувати цитату співачки Florence + The Machine, у якої ця фраза закінчується реченням I am king (уривок з пісні King. — Прим. DTF Magazine). Попри те, чи є в тебе дитина, чи заміжня ти, чи ще щось, умови і обставини нині — це феномен нашої сучасності. Ти не можеш бути тільки матір’ю чи тільки нареченою, ти маєш бути ще й силою. Для себе, для своїх близьких.
Олена: Хочеться додати, що всі ті жінки, які ходять займатися пілоном в нашій студії чи приїздять з інших міст, мають настільки різний досвід, настільки різні професії. Ось, наприклад, днями ми сиділи з Надією вночі і працювали, а в чат [з учасницями] додалась дівчина з ніком Дар’я Кетамін. Нам стало цікаво — ми зайшли на сторінку, і я читаю в описі, що вона анестезіолог. Це ж геніально. У нас всі різні: є дівчата, які працюють у державних структурах, у банках, із якихось інших професій приходять. І це круто, бо це об’єднує. Ким би ти не була, ти можеш прийти, долучитися до сестринства сильних жінок, яких об’єднує цей blade, цей пілон.
Саша: На мою думку, в Києві взагалі унікальна ситуація з тим, що в пілонній спільноті є комунікація та підтримка. Я початково зі світу бальних танців — там всі школи дуже жорстко конкурують між собою. І коли я потрапила в Київ у 2015 році на полденс і пішла на перші змагання, я була шокована тим, що, по-перше, всі розмовляють один з одним. По-друге, тим, що школи кооперуються між собою, роблять спільні конвенції, події, маленькі чи великі.Коли я вже почала їздити зі своїми майстер-класами, я зрозуміла, що в інших містах буває не так, в інших країнах буває не так. Наприклад,в окремих містах студії [з полденсу] конкурують між собою. І може бути так, що на твій майстер-клас взагалі не прийдуть люди з іншої студії. Я вірю, що такий підхід закладався багатьма роками раніше, завдяки тим, хто починав просувати полденс. Тому від того, як спілкуються між собою власники проєктів, бізнесів, студій, від того, наскільки вони кооперуються, і залежить те, який бенефіт отримує спільнота загалом. У Києві дуже родючий ґрунт для цього, тому що ми можемо кооперуватися з іншими студіями. І якби не було такої підтримки з боку місцевої пілонної спільноти, це не стало б можливим.
— У чому для вас, окрім очевидного масштабу нової локації Concert Hall, відмінність п’ятого OBERT.EVE від попередніх подій?
Олена: Я можу розповідати про це годинами. Якщо говорити з технічної та організаційної точок зору, співпраця з командою «клубу на Кирилівській» знімає з нас певний обсяг завдань, який ми закривали раніше втрьох. Художньо-постановчі питання, питання щодо світла, звука — раніше ми все це робили самостійно. Ми домовлялися окремо з командами кожного з департаментів, і це потребувало дуже багато часу. Бо ти і концепцію сам розробляєш, і організацією займаєшся. Скільки разів ми їздили на Почайну — я навіть не скажу, але ми, напевно, знаємо там усіх. Ми постійно щось купляли для того, щоб самими закрити потреби худпосту. Тільки на попередньому, четвертому івенті до нас доєдналася команда з худпостів, які внесли щось своє.
Зараз ми можемо приділити більше уваги піару, якісніше зробити мерч, преспаки. Ми маємо більше можливостей підготувати організаційну складову — насамперед із комфортом для понад 50 учасниць, а також для гостей та артистів.
Надія: Нова локація — це не тільки про більший масштаб. Це і про те, що ми зростаємо як подія. Ми не маємо закривати все на собі: ми пітчимо ідею, а далі вже є виконавча частина. І для нас всередині [команди] — це суттєва відмінність.
Олена: Політика Concert Hall щодо фото — ще одна велика для нас зміна. Подія видовищна, її хочеться знімати, і себе в цьому хочеться знімати, а у глядачів та учасників є лише одна обмежена зона, яку можна знімати. На мою думку — це класно, але до цього всім потрібно звикнути.
Саша: Є і зворотний бік — у нас сильно виріс бюджет, який наразі загрожує студії. Тому ми будемо щасливі, якщо прийде якомога більше людей. Тому що кожен квиток — це надія на те, що це подія повториться. Можливо, коли робиш подію на тому ж місці вже не вперше, стає легше і продавати її. Але зараз нам треба показати, як це, та познайомити всі наші аудиторії з новим форматом.
— Як ви обираєте артистів, які виступають із лайвами на OBERT.EVE? Ви свідомо фокусуєтеся переважно на електронній музиці чи це виходить органічно?
Запрошеними артистами на попередніх трьох подіях були репер OTOY, співачки ТУЧА та YUVI, а за музичний супровід відповідали ONSHA та Reshat.
Олена: Ми навряд чи запросимо людину, яку самі не слухаємо. Ми танцюємо під музику людей, які виступали у нас. І кльово, що вони ще й наші друзі, які з любов’ю і розумінням поставилися до нашої пропозиції, до того, що ми робимо, й підтримують це досі. Для цього івенту ми запросили human margareeta — вона абсолютно незвична, вона неформатна і цікава особистість зі своїм баченням. Мені цікаво, як взаємодіятимуть із нею перформерки, бо музика сильно відрізняється від того, що було раніше. Вона ламана, там майже немає тексту, там треба прям слухати, переживати.
Надя: Ми загалом брифували багатьох артистів, не тільки з електронної музики, просто вони були не в доступі. Наприклад, у нас у студії відбувалася подія із джазовою музикою. Пілон не є чимось, що обмежує нас у музичному плані. На відміну від інших, «непілонних» видів танцю, які все ж можуть мати певні обмеження у доборі музики, тут такого немає.
Олена: Мій улюблений кейс, коли ми писали Katya Chilly, зробили їй презентацію [події]. Я не писала величезне повідомлення, а Катя просто відповіла: «Привіт, ні, дякую, але музику мою можете брати». Я дуже з повагою до неї ставлюся, а ось цей кейс описує ситуацію, коли ти любиш артиста, слухаєш його, намагаєшся з ним комунікувати і, на жаль, отримуєш відмову. Я розумію, що у всіх свої причини, зараз війна і, можливо, не всі хочуть долучатися до чогось такого. І це абсолютно нормально.
Ми сподіваємося, що в майбутньому, коли про подію знатимуть більше людей, більше артистів, а також коли в нас з’явиться більше зв’язків, ми зможемо більше експериментувати зі стилями і з людьми, яких ми зможемо запросити. Якби в нас було дуже багато грошей, то хотілося б, звісно, й FKA twigs привезти.
— Які наступні кроки вашої команди? Що б ви хотіли реалізувати у проєктному плані?
Олена: Особисто в мене була ідея, яку я вже обговорювала з дівчатами, щоб організувати резиденцію. Місце, де ти можеш прийти і спочатку набратися досвіду на якихось майстер-класах, пройти навчання з різних напрямів, наприклад, режисури та хореографії, не обов’язково це має бути тільки пілонна історія. Після певного часу такої лабораторії учасники могли б підготувати свій перформанс і представити його на відкритій сцені — у чітко концертному форматі, зі сценою та глядачами, а не у форматі джемів чи батлів. Це геть інший формат, і хотілося б про нього дійсно подумати, але тут потрібне спонсорство, грант, адже це все радше освітня, культурна подія. Ми, насправді, відкриті до експериментів. Мені здається, з пілоном можна вигадати будь-що й інтегрувати його в культурну складову: працювати із живописом, музикою, віжуал-артом, 3D-артом.
Саша: У принципі, освітня подія у нас вже є — це мій кемп Pole Together Camp, який я започаткувала ще до повномасштабної війни і продовжую організовувати. Протягом кемпу дівчата живуть в артрезиденції у Славському, і тут вже вдається комбінувати пілон із форматами лекцій та практик. Наприклад, на останньому кемпі був НІХТО, який навчав учасниць створювати музику. Ми в лайв-режимі зробили трек, записаний без інструментів — лише з наших звуків: хрусту кісток, ударів стріпів (взуття для полденсу. — Прим. DTF Magazine).
Стежити за майбутніми анонсами OBERT.EVE можна в інстаграмі події.
