Артфундація «Дукат» та Національний художній музей України з 27 березня представлять виставку, присвячену творчості та життю українського живописця Анатолія Лимарєва. Першу масштабну виставку його робіт відкривають через 40 років після смерті Лимарєва, а в експозиції — близько 100 живописних і графічних робіт та архівні фото Анатолія і його дружини Світлани Даценко
Тематично виставку поділили на пʼять залів.
Анатолій — уродженець Донеччини, тому три з них присвячені землі та людям рідного краю. Інша частина експозиції — портрети родини та друзів, автопортрети, а окремий блок — роботи з шевченківського циклу.
Спеціальну мультимедійну інсталяцію для виставки також створили художник Вітя Кравець й композитор Олексій Шмурак.
Переглянути цей допис в Instagram
Організатори виставки описують експозицію так: «Діалог фотографії та живопису в просторі експозиції породжує силову лінію напруги. Світлини тут — ніби уламки розбитого дзеркала, друзки минулого. Донецький степ сьогодні перетворюється на руїни внаслідок російських бомбардувань, що знищують пам’ять разом з її носіями — людьми. Живопис, на противагу “моментальності” знімка, акумулює в собі час: у роботах Анатолія Лимарєва момент продовжує тривати, реальність його полотен — це те, що відбувається зараз».
Виставка «Сонцесхід» працюватиме з 27 березня до 21 червня в NAMU.
Про Анатолія Лимарєва
Лимарєв — класик українського мистецтва 1970-1980 років. Він народився в Амвросіївці, на Донеччині, закінчив спочатку Київську художню школу ім. Т. Г. Шевченка, а потім — Київський державний художній інститут. Там Анатолія навчав Сергій Григор’єв, з майстерні якого майстерні вийшли шістдесятники українського мистецтва.
Після київського навчання повернувся працювати додому, де додатково ще вивчав техніку декоративної мозаїки. Водночас там очолював студію образотворчого мистецтва Донецької організації Спілки художників України.
Після переїзду до Києва в 1967 році, Анатолій доєднався до складу Національної спілки художників України, працював у видавництвах, створюючи ілюстрації для дитячих журналів та періодично реалізовував проєкти в жанрі монументального живопису. Зокрема разом з Аллою Горською, Віктором Зарецьким, Володимиром Смирновим і Борисом Плаксієм створив декоративну мозаїку «Прапор перемоги» для музею «Молода Гвардія» у Краснодоні на Луганщині.
Колеги називали Анатолія «українським Ван Гогом» та «сонцепоклонником» — він любив експериментувати зі світлом, а роботи із зображенням сонця стали знаковими у його творчості. Пейзажний та портретний живопис художника відрізнявся експресивністю та яскравим колоритом. За життя Анатолій не отримав належного визнання: у творчості він уникав тематики соцреалізму, хоча й прямо не втілював ідеї політичної крамоли.
Протягом життя майже не виставлявся через звинувачення у формалізмі. Перша персональна виставка Анатолія відбулася вже посмертно, через три роки після самогубства у 1985 році.
