Музичне видання Rolling Stone обрало сотню пісень, у яких автори висловлюються проти того, що їх хвилювало. До списку увійшли джазові композиції, створені до Другої світової війни, фолк з 1960-х, хаус з 1980-х, R&B з 2000-х, кубинський хіп-хоп та інші жанри
Як пояснює видання, музика завжди була безпосередньо пов’язана з протестами, a для окремих маргіналізованих груп створення музики як таке було актом протесту проти несправедливості.
У композиціях зі списку артисти «висловлюються проти гноблення та вимагають справедливості». Інші треки — «молитви за позитивні зміни, особисті, приватні спроби тонко втілити суперечливу природу політичної боротьби та змін зсередини».
10 — 6 місця
10 місце — N.W.A, Fuck tha Police (1988)
9 місце — Crosby, Stills, Nash та Young, Ohio (1970)
8 місце — Піт Сіґер, We Shall Overcome (1948)
7 місце — Ніна Сімон, Mississippi Goddam (1964)
6 місце — Боб Ділан, Masters of War (1963)
5 — 1 місця
На п’ятому місці списку — Say It Loud – I’m Black and I’m Proud Джеймса Брауна 1968 року, яку видання назвало «знаковим фанк-соул-гімном про гордість і самовизначення чорношкірих».
«Трек був настільки радикальним для свого часу, що Браун запросив групу дітей співати у приспіві, сподіваючись, що їхні милі голоси допоможуть пом’якшити його відверту політику. Радіостанції спочатку чинили опір, але послання Брауна неможливо було заперечити, і пісня посіла перше місце в R&B-чартах, де протрималася шість тижнів. Вона відіграла величезну роль у популяризації використання слова “чорний” як самоідентифікації, замінивши більш застарілі терміни, а її різкий ритм згодом став основою незліченної кількості реп-хітів», — йдеться в описі Rolling Stone.
Четверте місце посіла Арета Франклін та її кавер пісні Respect Отіса Реддінга 1967 року. Оригінал записано від імені чоловіка, який вимагає поваги від своєї партнерки, але Франклін подала її з позиції жінки, додавши сегменти «R-E-S-P-E-C-T» (П-О-В-А-Г-А) і «Sock it to me» (Подаруй це мені).
«Вона вимагала поваги не лише до себе, але й до жінок у всьому світі. Це був заклик, який відлунював у всьому русі за громадянські права та русі за жіночу свободу. Франклін народилася, щоб стати суперзіркою та іконою. Ця пісня зробила це можливим», — пише видання.
На третьому місці у списку Strange Fruit Біллі Голідей 1939 року. Вона була першою співачкою, яка записала трек, проте створив його єврейський вчитель Абель Меерополь, коли в 1930-х побачив моторошну фотографію лінчування в Індіані.
«Біллі Голідей повністю втілила примарний настрій пісні, вразивши слухачів яскравими образами: “Пасторальна сцена галантного Півдня / Вирячені очі та викривлений рот”. Відтоді її переспівували Ніна Сімон, Енні Леннокс, Джеф Баклі та Siouxsie and the Banshees, а версію Сімон засемплив Каньє Вест у треці Blood on the Leaves. Пісня залишається пророчою та актуальною, незалежно від того, хто її співає», — йдеться в описі.
Друге місце посів «гнівний, але цілеспрямований маніфест опору» — Fight The Power від Public Enemy 1989 року. Трек також став саундтреком фільму Do The Right Thing Спайка Лі про упередження.
У пісні «владою» (power) репер Chuck D називає расистів, реднеків, поверхневих лібералів, Елвіса, Джона Вейна та хіт Don’t Worry, Be Happy Боббі Макферріна — «будь-кого і будь-що, що стояло на шляху до справжньої рівності для чорношкірих людей протягом останніх п’яти століть».
«“Здебільшого мої герої не зображені на марках”, — пояснює Чак, і без зайвих слів говорить про те, чого хоче: “Владу народу, без зволікань”», — пише Rolling Stone.
Перше місце у списку протестних пісень Rolling Stone посів Сем Кук із піснею A Change Is Gonna Come 1964 року. Кук написав її за пів року до прийняття конгресом Акту про громадянські права, який заборонив дискримінацію за расою та кольором шкіри.
«Натхненний піснею Боба Ділана Blowin’ in the Wind та гнівом, який він відчув, коли йому відмовили в номері в готелі в Луїзіані через колір шкіри, він написав проникливі слова, благаючи покласти край дискримінації. Під чудове оркестрове аранжування Кук відверто співає про те, як його не пускали в кінотеатри і погрожували лише через те, що він прогулювався центром міста. Однак, як би сумно це не звучало, він не втрачає надії. Пісню переспівували Арета Франклін, Отіс Реддінг і Бейонсе, а Бетті ЛаВетт і Джон Бон Джові виконали її на інавгураційному концерті президента Обами в січні 2009 року», — пише видання.
Переглянути список повністю можна на сайті Rolling Stone.
