Австрійський дизайнер Стефан Загмайстер вважає, що дизайн може робити щасливим, і, можливо, саме це тримає його в професії понад 40 років. Він один з найвідоміших сучасних дизайнерів, лауреат двох «Ґреммі» за обкладинки альбомів Once in a Lifetime гурту Talking Heads та Everything That Happens Will Happen Today Девіда Бірна і Браяна Іно, а його роботи представлені в провідних артінституціях світу.
Сам він живе в Нью-Йорку й протягом останніх років зосередився на дослідженні тем щастя, краси та людського прогресу. 2017 року це вилилось у реліз зрежисованого ним «Щасливого фільму», який показали й в Україні.
А цього року, 5 жовтня, львівська команда дизайн-конференції «Дизаріум» разом з командою don’t Take Fake відкривають у Львові в артпросторі МОТ виставку Загмайстера Beautiful Numbers. У ній він досліджує людський прогрес, поєднуючи дизайн і дані. Це буде перша сольна виставка Стефана в Україні, на якій він, зокрема, вперше представить свої нові роботи. Крім того, дизайнер приїав у Львів і візьме участь в «Дизаріумі».
Напередодні відкриття виставки DTF Magazine поговорив з Загмайстером про те, як сформувався його стиль, що він думає про тренди та чи можуть дизайн і мистецтво змінювати світ.
— Ви в дизайні з 15 років. Що вас тримає в цій сфері донині? За що ви вдячні своїй професії найбільше?
— Іноді мені здається, що я народжений для того, щоб бути дизайнером, і я впевнений, що я створюватиму до останнього дня свого життя на землі. Я вдячний долі, що дизайн — поняття дуже широке: можна робити меблі, фільми, книжки, виставки, не виходячи за межі професії дизайнера.
— Якщо ваш мистецький стиль потрібно було б описати одним словосполученням, як ви його охарактеризували б?
— Зворушливий. Принаймні я сподіваюся на це.
— А як формувалися ви й ваш стиль? Хто і що вплинули на вас як на митця?
— Тібор Кальман (американський графічний дизайнер, співзасновник дизайнерської компанії M&Co, головний редактор журналу Colours. — Прим. DTF Magazine) був найвпливовішою людиною в моєму дизайнерському житті та моїм єдиним і неповторним героєм дизайну. 40 років тому, бувши студентом у Нью-Йорку, я пів року телефонував йому щотижня й устиг добре познайомитися з адміністратором M&Co.
Коли він нарешті погодився зустрітися зі мною, виявилося, що в моєму портфоліо є ескіз, досить схожий концепцією та виконанням на ідею, над якою працювали в M&Co. Він поспішив показати мені прототип, побоюючись, що пізніше я скажу, що він вкрав його з мого портфоліо. І це мені дуже лестило!
Коли через 5 років я нарешті почав там працювати, то зрозумів: його студію вирізняє з-поміж інших саме неймовірна майстерність продажу. Можливо, навколо було багато людей, таких же розумних, як Тібор (і, звісно, багато тих, хто краще розумівся на дизайні), але ніхто інший не міг продати ці концепції без змін, донести ці ідеї майже без переробок до широкої публіки.
Ніхто інший не був таким захопленим цим. Як керівник, Тібор Кальман не соромився засмучувати своїх клієнтів чи колег. Пам’ятаю його реакцію на логотип, над яким я працював кілька тижнів і яким дуже пишався: «Стефане, це жахливо! Просто жахливо! Я дуже розчарований». Проте його велике серце світилося наскрізь.
У нього вистачало сміливості ризикувати всім. Я був свідком одного дуже великого архітектурного проєкту, де він та M&Co співпрацювали з відомим архітектором і витратили на роботу кілька років. Він був готовий відступити в питанні про те, хто представлятиме проєкт клієнтові. Тібор мав дивовижне вміння давати поради, кидати крихти мудрості, запаковані в грубі формулювання, які пізніше стали відомі як тіборизми. Коли я відкрив свою маленьку студію, він мені сказав: «Найскладніше в управлінні дизайнерською компанією — не розростатися».
«Тільки не витрачай грошей, які вони тобі платять, а то все життя будеш повією рекламних агентств», — це була його напутня фраза, коли я переїхав до Гонконгу, щоб відкрити дизайн-студію для Leo Burnett.
Тібор завжди був щасливий і готовий стрибати з однієї галузі в іншу: корпоративний дизайн, продукти, міське планування, кліпи, документальне кіно, дитячі книги, редагування журналів — він опановував це під гаслом «Усе треба робити двічі: уперше ти не розумієш, що робиш; удруге — розумієш, утретє — нудно». Він займався гарною роботою, яка народжувала гарні ідеї для гарних людей.
— Протягом кар’єри ви працювали з різними матеріалами, інструментами, предметами та жанрами, зокрема посудом, книжками, аксесуарами й обкладинками альбомів. Чи є у вас улюблений предмет/сфера дизайну? З чим найскладніше працювати? З чим найцікавіше?
— Найскладнішим і, відповідно, найцікавішим медіумом для мене було кіно. На кожному кроці мене чекали всі можливі труднощі. Як розповісти довгу історію? Яка система камер забезпечує оптимальне поєднання мобільності та якості? З чим працюють ті чи ті послідовності? Наскільки очевидними ми маємо бути, щоб люди нас зрозуміли? Що ми повинні додати з усього різноманіття досліджень щастя? Наскільки потрібна відкритість? Коли це обертається на надмірний обмін інформацією? Чому все так дорого? І найскладніше: як продовжувати роботу після смерті нашого співдиректора?
Stefan Sagmeister turns science on himself to determine if a person can influence their own happiness. Under the supervision of experts, he pursues 3 controlled trials of Mediation, Therapy, and Drugs, grading himself along the way.
— А ще ви працювали з багатьма художниками й музикантами, зокрема з Девідом Бірном (Talking Head) і Лу Рідом (Velvet Underground). Як ця співпраця змінила ваш підхід до дизайну і чи вважаєте ви, що робота з різними сферами робить культурні діалоги сильнішими?
— Ми майже облишили дизайн обкладинок альбомів після першої творчої відпустки в 2000 році. Просто з’явилося багато інших цікавих речей для дизайну, а музика перестала відігравати попередню роль у моєму житті, коли я наблизився до сорока років. Виняток — один проєкт Девіда Бірна і Браяна Іно. Музика там була приголомшлива. Загалом кажучи, з Девідом чудово працювати, а перебуваючи під величезним впливом опублікованого щоденника Браяна, я мав сильне бажання зустрітися з ним.
Девід має візуальну грамотність, що полегшує роботу з ним. Схоже, нас цікавлять подібні візуальні напрями.
— Чи можуть мистецтво та дизайн змінити світ на краще? Коли так, то поділіться схожими прикладами, пов’язаними саме з вашими роботами.
— Нині понад 50% населення Землі живе в містах. Для цієї частини людства розроблено все, що їх оточує, — від контактної лінзи до тканини, стільця, кімнати, будинку, вулиці, парку, міста. Це спроєктоване оточення грає для міського жителя таку саму роль, як природа для того, хто живе в тропічному лісі. Речі можуть бути спроєктовані гарно чи погано, але вони кінець кінцем змінюватимуть ситуацію.
Звісно, є безліч предметів, які справді полегшують наше життя, але ми помічаємо їх лише тоді, коли вони погано працюють. Я можу перебувати в літаку, що знімається вгору, і зовсім не помічати, яка це неймовірна конструкція. Я побачу це тільки тоді, коли станеться авіакатстрофа.
Якщо поганий дизайн може зашкодити світові, то гарний дизайн може зробити світ кращим. Я дістав так багато відгуків про наші виставки, присвячені щастю та красі, — сотні листів, — що схильний вірити: вони трохи змінили чиєсь життя.
— Озираючись назад, який проєкт мав найбільший вплив на ваше особисте зростання? Які інсайти з нього ви використовуєте і сьогодні?
— На мою думку, це вся серія Things I have learned. Було приємно розробляти, створювати й виставляти окремі проєкти, читати лекції. Я був задоволений з того, якою вийшла книжка. Навіть тепер, через 20 років після старту серії, я не проти поговорити про неї.
В основі цього всього був друкарський експеримент. Я вперше запитав себе: «Чи можна використовувати мову дизайну для чогось нерекламного?»
Посил завжди був дуже виразним і ясним, а друкарня — більш неоднозначною та відкритою для інтерпретації. Я виявив, що відкритий друкарський підхід, поєднаний з чітким посилом, здебільшого допомагає глядачам співвіднести свій досвід. Ми використовували різні друкарські стратегії від проєкту до проєкту (в межах серії). На деякі з них вплинуло оточення, в якому їх виконано, на інші — сторонні люди або особистий досвід.
— Ви часто говорите про красу в дизайні. Чи впливає цей ваш фокус на те, як ви працюєте з більш серйозними соціальними та політичними проєктами?
— Краса додає безліч функцій, особливо в тих галузях, де зазвичай проєктують лише з огляду на функційність. Як-от, приміром, політичні проєкти. Ці проєкти працюватимуть краще, коли форма, контури, колір і матеріальність будуть ретельно продумані.
У студії ми виявили, що гарні речі працюють набагато краще, тобто часто створюють значні додаткові функційні можливості, які не можуть запропонувати предмети, створені для того, щоб просто функціювати.
— Чи вірите ви в поняття трендів у дизайні? Що треба дизайнерові, щоб лишатися поза трендами й бути актуальним? І чи важливо враховувати тренди, якщо ми говоримо про дизайн?
— Це залежить від того, що́ я проєктую. Коли це будівля зі строком служби 100 років, то вона не має відповідати останнім трендам, а коли вебсайт, що працюватиме протягом наступних трьох місяців, тоді має.
— В інтерв’ю для Stir World у 2021 році ви говорили про свою віру в «довгострокове мислення» у мистецтві. Цитуємо: «Коли ми поглянемо на події, що відбуваються у світі, з довгострокової перспективи — а це єдиний шлях, що має сенс, — майже всі аспекти, дотичні до людства, здаються кращими: менше людей голодує, менше людей гине у війнах і стихійних лихах, більше людей живуть у демократії і набагато довше, ніж будь-коли раніше». Чи змінився ваш підхід до мистецтва після 2022 року, тобто через війну в Україні, ізраїльсько-палестинський конфлікт?
— Загалом, ні. Кілька місяців тому я проводив презентацію Now is Better через ZOOM у Львові. І, на мій подив, зворотний зв’язок був такий сильний, що нам вдалося відкрити виставку в Україні й видати українську версію книжки. Побачимо, чи зможуть люди, на яких падають бомби, бути відкритими для такого посилу.
Багато моїх друзів вважають, що ситуація в Ізраїлі та Газі абсолютно безнадійна і що після десятиліть конфлікту якогось певного розв’язку там ніколи не знайдуть. Гадаю, довгострокове мислення може привнести надію навіть у цю ситуацію.
Британці й французи вели один з одним кровопролитну війну понад 100 років. Проте нині майже неможливо собі уявити, щоб британці вбивають громадян Франції, а французи — Великої Британії.
— На продовження попереднього запитання… Яка роль митців під час війни в їхніх країнах, на вашу думку?
— Думаю, ми, люди, маємо більше шансів щось змінити, коли визнаємо, що вже багато чого досягли.
Коли я в депресії, то від мене нема користі ні для оточення, ні для друзів, ні для сім’ї. Я набагато корисніший, продуктивніший та ефективніший, коли у мене все добре.
Щоб досягти змін, нам потрібні батіг і пряник. Медіа дають батога. Я намагаюся запропонувати трохи пряника.
Проєкт Having Guts Always Works Out For Me. Шість двосторінкових розворотів для австрійського журналу .copy magazine
— Одна з найбільших проблем Києва — брак єдиного візуального стилю. Наразі місто розбудовують, «як вийде», а не керуючись певними правилами. Як ви вважаєте, чи потребують міста, особливо такі великі, впізнаваного візуального стилю? Що це дає?
— Гадаю, всі ми дуже любимо різноманітність у наших містах: що більше розмаїття, то краще. Насправді міста, спроєктовані головно однією людиною, як-от Бразиліа в Бразилії, або Канберра в Австралії, часто непридатні для життя.
— Питання про технології… Що ви думаєте про ШІ, який тепер використовують у творчих сферах дедалі ширше? Які небезпеки вбачаєте? Чи, можливо, ви розглядаєте цей інструмент як розв’язання певних проблем?
— Не знаю, я не володію здібністю до передбачення. Я стежу за кількома експертами, яким довіряю в цьому питанні. Вони поділилися на тих, хто вважає, що в цьому буде більше плюсів, ніж мінусів, і тих, хто бачить серйозну небезпеку для людства.
— Коли світ стає цифровим, як дизайн може зберегти відчуття людського зв’язку у віртуальному просторі?
— Думаю, ми вже повертаємося до цього. Усі організації, що влаштовували під час пандемії віртуальні конференції, думаючи, що так триватиме й далі, знову віддають перевагу очним заходам.
Багато молодих дизайнерів, що виросли в цифрових технологіях, прагнуть створювати речі своїми руками. Багато корисних напрямів залишаться цифровими, в інших галузях ми повернемося до тактильного, особистого, людського зв’язку.
Про виставку Beautiful Numbers у МОТ (Львів)
Першу сольну виставку Стефана Загмайстера в Україні відкривають 5 жовтня «Дизаріум» разом з командою don’t Take Fake. В артпросторі МОТ уперше презентують експозицію з новими роботами дизайнера, які він ще не показував в інших країнах.
У них Загмайстер поєднує дизайн і відомості від ООН, Світового банку та інших глобальних і національних баз даних, перетворюючи цифри у візуальні репрезентації. Протягом останніх років митець зосередився на дослідженні тем щастя, краси та людського прогресу — остання і стала центральною темою нової виставки Стефана.
Партнер виставки — Alterra Group.
Коли: 5 жовтя — 29 грудня
пн-пт: 14:00 — 21:00
cб-нд: 11:00 — 21:00
Де: Львів, артпростір МОТ, площа Гасина
