DTF Magazine, Mirage Camp та Ballantine’s, продовжуючи підтримувати українську незалежну електронну сцену, представляють новий спецпроєкт — True Music Basics. У ньому ми знайомимо з принципами та філософією деяких ключових фігур і проєктів — шкіл диджеїнгу, клубів і продюсерів, — що стоять за розвитком нових імен в електронній музиці.
У четвертому матеріалі говоримо про електронну музику та продюсування. Наші гості — команда київської школи сучасної музики та давні партнери Mirage Camp — Module Exchange. Чому варто відкинути концепцію «страждання заради мистецтва»? Чому регулярність важливіша за натхнення, а емпатія має бути в основі світогляду музиканта? Які міфи про електронну музику «тригерять» Module Exchange та чому сучасний продюсер не може цікавитись лише музикою? Про все це — далі в матеріалі.
— У трактуванні Module Exchange «продюсер» і «продюсування» — це…
— Продюсер — це той, хто перетворює «ідею в голові» на звук, що працює в реальному світі. Продюсування — це процес, у якому з хаосу народжується форма.
— Чи може хороший артист стати таким само хорошим продюсером?
— Музичний продюсер — це людина-оркестр. Ви маєте поєднувати в собі одразу кілька ролей: музиканта, що створює ритми, мелодії та формує гру через басові лінії; саунддизайнера, що змінює тембри інструментів, працює з семплами або записує звуки природи, перетворюючи їх на принципово звукові образи. Водночас ви як звукорежисер маєте збалансувати всі інструменти між собою, розставити їх по панорамі, створити ширину та глибину звучання.
Далі ви як диригент керуєте драматургією композиції — визначаєте, коли і як розвивається музична історія, який інструмент виступає на передній план, а який йому відповідає.
Ви як композитор — і це найголовніше — вкладаєте сенс у музику, передаєте відчуття та занурюєте слухача в певний стан. Продюсер — це не просто технічний виконавець, а автор власної історії, який розуміє, як захопити аудиторію і коли поставити фінальну крапку.
— Які нові можливості артистові відкриває вміння писати музику?
— Свободу. Ти не залежиш від чужих рук, можеш швидше тестувати ідеї, точніше формувати власний звук.
— Якими ключовими навичками має володіти сучасний електронний продюсер?
— Передусім — слухом і смаком. Їх треба постійно «виховувати».
→ Досліджуйте без меж. ШІ та нові інструменти — це ваші прискорювачі, а не загрози. Нехай софт працює на вас, а не ви на нього.
→ Сенс понад моду. Тренди минають швидко. Створюйте музику, яку неможливо датувати: вона має звучати актуально і сьогодні, і через десять років.
→ Мінімалізм як метод. Шукайте найкоротший шлях від ідеї до звуку. Складність не дорівнює якості: один влучний елемент вартий десятка зайвих.
→ Обмеження — це ресурс. Не чекайте «ідеальної студії». Уміння витиснути максимум з мінімуму інструментів розвиває креативність краще за будь-які курси.
→ Музика — це гра. Викиньте концепцію «страждання заради мистецтва». Отримуйте кайф, а з кнопками розбирайтеся тоді, коли цього справді потребує практика.
— Чи пов’язані ці навички виключно з музикою? Чи важливе розуміння інших сфер — і яких?
Кіно, фотографія, мода, архітектура, література, знання філософії та психології — усе це вчить мислити атмосферою: ритмом, напругою, паузою, світлом. А далі важливо перекласти це на власну музичну мову й розуміти, як технічно це реалізувати.
Бути продюсером — означає іноді бути емпатом. Бо ти працюєш не тільки зі звуком, а й з людиною та її станом.
— Які головні міфи про електронних продюсерів та електронну музику ви намагаєтеся розвіяти?
— Найбільше «тригерить» міф про страждання. Музика — це передусім гра й потік, а не іспит у консерваторії, де тебе б’ють по пальцях за незнання назви фільтра. Сьогодні ноутбук — це цілий оркестр, а цікавість — найкращий учитель. І є ще кілька міфів, які варто розвіяти.
→ Міф про «експериментальність». Нібито електронна музика — це обов’язково щось дивне, надто експериментальне й незрозуміле для пересічного слухача.
→ Міф про «програмування». Створення треків — це складне кодування, де замість творчості ти просто пишеш код.
→ Міф про «залізо». Щоб почати писати музику, потрібна купа дорогих інструментів, синтезаторів і професійна студія.
→ Міф про «страждання». Спершу треба роками «мучитися» над теорією, вивчити всі терміни й призначення кожної кнопки, і лише потім — через силу — пробувати щось створювати. Замість того щоб отримувати задоволення від процесу й навчатися поступово.
→ Міф про «штучність». Нібито між електронною та «живою» музикою існує прірва, і перша — менш справжня чи менш емоційна.
— П’ять базових істин, які має знати і яким має відповідати кожен електронний продюсер.
— Насправді ми не віримо в «універсальні правила» для продюсера. Щойно з’являються рамки — одразу виникають ярлики, а з ярликами музика рідко стає живішою. Але ми б зробили акцент на таких аспектах:
1. Щоб тебе помітили, треба робити своє попри все — не «коли буде час» чи «коли буде настрій», а тут і зараз. З власним характером, навіть якщо спочатку результат чують лише кілька людей.
2. Регулярність важливіша за натхнення. Натхнення часто приходить не до тих, хто його чекає, а до тих, хто вже перебуває в процесі.
3. Не варто застрягати в доведенні до ідеалу. Перфекціонізм звучить красиво, але часто це лише форма страху. Важливо вміти сказати «готово» й випускати музику у світ — саме так ти зростаєш швидше.
4. Емпатія — це частина продакшену. Ти працюєш з емоцією, а не лише з треком.
5. Робити помилки навмисно. Не кожна ідея має стати треком, і не кожен трек — релізом. Щоб зростати швидше, треба пробувати нове, а не місяцями доводити «мертвий матеріал».
— Хороший музичний смак — у розумінні Module Exchange…
— Це здатність відрізняти поверхневість від сенсів.
— Як можна сформувати хороший музичний смак?
— Немає універсальної методички. Але що різносторонніше ти розвиваєшся, то глибшим стає твій смак. Іноді треба написати десятки «поганих» треків, щоб зрозуміти, як створити наступний — хороший.
— Які, на вашу думку, існують непорушні правила чи табу в продюсуванні?
— У творчості складно говорити про «непорушні правила», але є табу, які стосуються не звуку, а культури. Передусім — знецінювати чужу роботу й бути токсичним у процесі. Індустрія тримається на довірі та повазі до часу, тому культура комунікації — така сама частина продюсування, як і технічні навички.
— За вашими спостереженнями, що найскладніше в навчанні продюсера? З чим у студентів виникають найбільші труднощі?
— Синдром самозванця і страх ділитися своїм результатом. Технічну базу можна опанувати доволі швидко, але набагато складніше вийти зі своєї мушлі та показати іншим власну роботу.
— Назвіть одне, але найголовніше, на вашу думку, правило співпраці продюсера й артиста.
— Як і в будь-яких стосунках: уміти чути одне одного.
— Чи є нині принципова різниця між українськими та закордонними продюсерами?
— Українські продюсери часто сильні в адаптивності: уміють робити багато з малого, швидко перебудовуватися, працювати в нестабільності. Війна ще більше загострила цю рису: частина індустрії живе в режимі «продовжувати попри все», і це впливає і на дисципліну, і на сміливість, і на сенси в музиці.
— Як артистові розпізнати, чи хороший перед ним продюсер?
— Хороший продюсер — це той, після розмови з яким стає зрозуміло: що ви робите, навіщо і як дійдете до фіналу.
— Яких помилок найчастіше припускаються продюсери-початківці в роботі з артистами?
— Найчастіше — не доводять трек до фіналу й губляться в хаосі правок. Працюють «під себе», а не під артиста: підміняють його характер власним смаком, застрягають у деталях, не зібравши основу — грув, структуру, хук.
— Наведіть один-два кейси з власного досвіду, які ілюструють складність роботи продюсера.
— Артист приносить демо, технічно сире, але з настроєм і правдою. Складність не в тому, щоб «покращити звук», а в тому, щоб зробити його чистішим, не прибравши того, що робить трек живим. Іноді найкраще рішення — не додати, а дуже обережно підсвітити й залишити частину недосконалостей.
Буває і навпаки: трек з хорошим міксом, дорогими звуками, рівною динамікою — але він не тримає увагу. І тоді проблема не в еквалайзері, а в драматургії: немає моменту, за який слухач чіпляється. Складність у тому, щоб чесно повернутися назад, перезібрати структуру, скоротити матеріал, зробити один чіткий акцент і не боятися відмовитися від половини напрацювань.
— Чого ніколи не робитиме випускник Module Exchange?
— Ми не створюємо обмежень для наших студентів. Але нам би хотілося, щоб музиканти не копіювали чужий стиль, а навпаки — розвивали власний характер.
Спільний проєкт
