2024 рік став знаковим для північноірландського хіп-хоп-тріо Kneecap. Спочатку гурт випустив свій другий альбом Fine Art, який вподобали і критики, і слухачі. Лонгплей навіть потрапив до топу альбомів року за версією Vogue. Згодом відбулася прем’єра комедійного псевдобайопіку Kneecap, у якому репери зіграли гіперболізовані версії самих себе.
Історія фільму почалась у 2019-му, коли режисер Річ Пеппіат випадково опинився на концерті трійці. Щоб переконати музикантів спочатку на зустріч, а потім і на знімання, йому знадобилося чимало часу — і певна кількість алкоголю.
Утім, Пеппіат, для якого Kneecap став дебютом у художньому кіно, навряд називатиме ті зусилля марними: фільм здобув Приз глядацьких симпатій на «Санденсі-2024», а сам Річ став лавреатом головної кінопремії Великої Британії BAFTA за найкращий дебют як режисер і сценарист.
DTF Magazine та ірландський бренд Jameson розповідають історію створення фільму Kneecap. В український прокат стрічка виходить 15 травня.
Що треба знати про режисера Kneecap
Річ Пеппіат | Фото з офіційного сайту режисера
За освітою Пеппіат — журналіст, і встиг попрацювати у низці британських медіа. Останнім місцем його роботи став таблоїд Daily Star, із якого він гучно пішов у 2011, розкритикувавши у заяві про звільнення власника газети Річарда Десмонда та ісламофобську й неетичну редакційну політику видання. Документ потрапив до The Guardian, а майбутній режисер перетворився на затятого критика таблоїдів та одного зі свідків у розслідуванні Левесона.
Свій досвід Пеппіат конвертував у стендап One Rogue Reporter («Репортер-шахрай»), із яким об’їздив усю Велику Британію, критикуючи жовту журналістику, що, за його словами, подекуди переходить межі, дозволені законом.
У 2014 році він разом із другом Томом Дженкінсом перетворив «Репортер-шахрай» на повний сатири однойменний документальний фільм. У ньому Пеппіат інтерв’ює британських журналістів, політиків та комедіантів, намагаючись з усіх боків показати лицемірство, що оселилося у деяких британських редакціях. На участь у «Репортері-шахраї» погодився навіть Г’ю Грант. Але навряд чи Пеппіату і Дженкінсу довелося довго вмовляти актора, адже той судився з Daily Mail через публікацію знімків його новонародженої дитини.
Далі Пеппіат спробував свої сили у художньому короткометражному форматі, випустивши у 2018 одразу два фільми.
Знайомство режисера з гуртом Kneecap
2019 року Річ Пеппіат переїжджає до Белфаста і за три місяці випадково опиняється в барі Limelight, де виступав Kneecap. Той виступ справив на нього сильне враження «харизматичністю та поведінкою гурту на сцені, який кидав у натовп фанатів пакетики з білим порошком», але найбільше тим, що трійця читала реп гельською, «у країні, яка формально є частиною Великої Британії».
«Я й не здогадувався, що в такому місті, як Белфаст, є спільнота молоді, яка свідомо спілкується ірландською мовою. Це було моє власне невігластво, — згадує режисер. — Але раптом я подумав: “Зачекайте — я живу тут і не знав цього, тож певно, що є мільйони інших людей, які теж цього не помітили. Це й стало відправною точкою для думки: „Можливо, з цього вийде фільм“”».
Тож Пеппіат вирішив з’ясувати, чому для Kneecap питання мови має таке велике значення.
«Обрати мову меншини, якою спілкуються лише 6000 людей на півночі Ірландії, непросто. Тож мені хотілося зрозуміти, чому вона так багато для них означає. Ірландська — не письмова, а усна мова, що передається через музику, поезію та оповіді. І коли починаєш глибше занурюватись у це питання, вивчаєш саму мову, розумієш, що Kneecap — остання ланка в каноні оповідачів, що тягнеться тисячоліттями, і вони заново винаходять спосіб, у який можна розповідати історії».
Щоб «нарешті отримати кляту відповідь на електронні листи», режисерові знадобилося ще чотири місяці. Зрештою він випадково познайомився з колишньою дівчиною Ніші ОʼКарлена, яка й дала йому номер телефону музиканта. Учасники Kneecap погодилися на зустріч в обмін «на пару пінт пива».
«Пара пінт переросла в десять, потім ми опинились у них вдома… Словом, усе це вилилось у “велику ніч”, так би мовити. Коли на ранок я нарешті вийшов на вулицю, ми вже домовилися знімати фільм. Тепер вони кажуть, що не дуже мені вірили. Коли хтось пропонує зняти про тебе фільм, сприймаєш це з певною часткою скептицизму. Та я пообіцяв хлопцям, що зроблю це за будь-яку ціну. І я радий, що зміг дотримати слова».
Фільм за сім тижнів і суперечки
Сам фільм зняли за сім тижнів — з лютого до квітня 2023 року. А от чотири роки до того Пеппіат витратив на пошуки фінансування. Іронія в тому, що кошти на проєкт виділив Британський інститут кінематографії (British Film Institute), який після релізу Kneecap отримав порцію критики за «розтринькування грошей британських платників податків на антибританський фільм».
Хоча Річ від початку задумував художній байопік, він навіть не припускав варіанту, що може запросити на роль тріо Kneecap когось іншого.
«Ну, якщо ви берете гурт, про який майже ніхто не чув, і раптом обираєте Баррі Кіоґана на роль одного з них… Він відоміший за самих музикантів. Концептуально це б ніколи не спрацювало, правда ж? Тому краще перетворити музикантів на акторів. Це теж було своєрідним викликом: чи зможемо ми це зробити?».
Проте не обійшлось без суперечок. Перша виникла на етапі визначення, хто з трьох героїв буде головним у фільмі. Пеппіат каже, що щиро намагався пригадати хоча б одну вдалу стрічку з трьома рівноцінними головними персонажами, але марно.
«Ви можете сказати мені, що “Славні хлопці” Скорсезе — саме такий фільм. Але це не зовсім так. Зрештою, я дійшов висновку: якщо ніхто досі не зняв такої картини, то, мабуть, це не ідея, а повне лайно».
Наступний конфлікт між Пеппіатом і тріо виник, коли режисер повідомив реперам, що оповідачем у фільмі стане Ліам Оґ О’Ханна. Це викликало невдоволення, попри те що за основу сюжету (і першого синглу гурту — C.E.A.R.T.A.) узяли історію приятеля ОʼКарлена, який у 2017 році брав участь у протестах за визнання ірландської мови рівноправною з англійською в Північній Ірландії. Тоді Ніша встиг утекти від поліції, а одного з його друзів затримали за вандалізм. Той відмовився спілкуватися англійською і говорив лише гельською. Поліція не розуміла його й не змогла знайти перекладача, тож хлопець провів ніч у відділку.
«Ніша та Джей-Джей верещали на мене, що теж хочуть бути оповідачами, а я відповів: “Хлопці, усе не так просто”. Довелося пояснити, що історія працює лише тоді, коли її розповідає Ліам. Тож їм не залишалося нічого іншого, як змиритися».
Майкл Фассбендер, синергія і тисяча сторінок розкадровок
Та ОʼКарлену гріх скаржитися, адже його батька Арло, члена Ірландської республіканської армії (ІРА), у фільмі виконав Майкл Фассбендер.
Знімальній команді Kneecap був потрібен актор, що вільно володіє гельською, а Фассбендер свого часу вивчав її в школі.
Пеппіат стверджує, що залучити Фассбендера було легко — він уже був фанатом гурту, а до того ж вважає роль Боббі Сендса у «Голоді» (2008) Стіва Мак-Квіна однією зі своїх найкращих.
«Є така думка, що великі актори не погоджуються на маленькі фільми. А я чув від знайомих акторів, що вони просто хочуть працювати з хорошим матеріалом, яким можна насолоджуватися, вносячи туди щось своє, — розповідає Пеппіат. — Я зачепив Майкла можливістю зіграти хлопця, який сидів у камері поруч із Боббі Сендсом, але не оголосив голодування. Я сказав йому: “Це Арло, твій персонаж, і його гнів та одержимість справою — це провина за те, що він не пожертвував собою”».
Якийсь час Пеппіат навіть плекав надію, що Фассбендер навчить ОʼКарлена, О’Ханну й О’Догерті акторському методу. Але ті знайшли для себе захопливіше заняття.
«Коли ці четверо залишалися наодинці в одному просторі, та ще й з баром, вони могли бути там годинами. Кілька разів я заходив до їхнього готельного номера о другій ночі, де вони співали та випивали, і просив їх лягти спати. Але мене відправляли до дідька, пояснюючи, що за акторським методом вони мають бути трохи нетверезими на знімальному майданчику. Сліди похмілля на їхніх обличчях помітні в багатьох сценах Kneecap, але, думаю, глядачі їм це пробачать».
Пеппіат створив понад тисячу сторінок розкадровок, бо «створення по-справжньому анархічного за духом фільму потребує довгого й нудного планування». Але вимагати від команди жорстко дотримуватися сценарію він не збирався — більшість сцен, особливо комедійних, знімалися спонтанно.
«Є сцена в гаражі, де хлопці вживають велику кількість речовин, чого вони, звісно, нікому не радять. Усе, що там відбувається, — це чистий фристайлінг. Знімальний день добігав кінця, час спливав, а хлопці розгубилися. Тоді ми ввімкнули The Prodigy, і все пішло, як по маслу. Оператор Раян Кернаган просто стежив за ними, знімаючи їхні шалені витівки. Ніхто б не зрозумів, що там відбувалося. Це був хаос. Цілковитий хаос».
Цінність мови та ідентичність
Найцікавіше в цій історії те, що Пеппіат — корінний англієць, народився і виріс неподалік Лондона, в Стейнзі. До Белфаста він переїхав із дружиною, яка родом звідти, напередодні народження їхньої другої дитини.
Режисер має три громадянства: британське, ірландське та канадське, і завжди вважав ідею націоналізму «дивною». А також вірить, що англійці мають «визнавати своє колоніальне минуле і той факт, що воно досі впливає на корінне населення».
Пеппіат каже, що у Kneecap завжди наголошували, що річ не в ненависті до британців, а в ненависті до політичної системи. І жартує: «Якби вони справді ненавиділи британців, то не працювали б зі мною п’ять років. Одного разу хлопці сказали, що я єдиний англієць, який їм подобається. Але це було кілька років тому, і, гадаю, відтоді цей список трохи розширився».
Він сподівається, що окрім розважальної, його фільм виконає ще й просвітницьку функцію, адже «в британських школах ніхто не вивчає справжню історію Ірландії».
До речі, Річ вивчив ірландську — протягом двох років займався п’ять разів на тиждень, хоча навіть ірландська частина його родини цієї мови не знає. Зізнається, що поки не володіє гельською вільно, але знань цілком вистачає, щоб замовити випити в барах Белфаста.
Дивіться Kneecap в українському прокаті з 15 травня. Перелік міст та кінотеатрів, де можна переглянути фільм, оновлюватиметься тут.
Матеріал створено за підтримки Jameson
