Влада канадської провінції Альберта вирішила вилучити зі шкільних бібліотек книжки, що містять «відвертий сексуальний контент». Рішення ухвалили під тиском правоконсервативних громадських організацій Action4Canada та Parents for Choice in Education (PCE), що «борються за права батьків», пише The Guardian
Уряд Альберти визначає «відвертий сексуальний контент» як «той, що містить детальне та чітке зображення статевого акту». Учні від підготовчих до випускних класу не можуть мати доступу до жодних книжок в шкільній бібліотеці, що містять подібні сцени.
Державні школи Альберти отримали час до жовтня, щоб вилучити такі книжки з бібліотек. Шкільна рада міста Едмонтон, столиці Альберти, наприклад, уклала список з 200 книжок, що мають бути вилучені з місцевих шкільних бібліотек.
У списку забороненої літератури в школах Едмонтона опинилися «1984» Джорджа Орвелла, що на думку чиновників «описує сцени зґвалтування та статеві акти», «Який чудесний світ новий!» Олдоса Гакслі, «Я знаю, чому птаха співає в клітці» Маї Енджелоу та «Оповідь служниці» 85-річної Марґарет Етвуд. Остання відреагувала на бан сатиричним твітом, що «відповідає новим вимогам влади Альберти».
Після публікації розповіді Етвуд альбертський уряд повідомили місцеві школи про тимчасове призупинення заборони «до подальшого повідомлення». Міністр освіти та у справах дітей Альберти Деметріос Ніколаідес зазначив, що більше інформації щодо можливої заборони влада провінції надасть «наступного тижня або трохи пізніше».
Що написала Етвуд
Наводимо повний переклад тексту Марґарет Етвуд.
Here’s a piece of literature by me, suitable for seventeen-year-olds in Alberta schools, unlike — we are told — The Handmaid’s Tale. (Sorry, kids; your Minister of Education thinks you are stupid babies.)
John and Mary were both very, very good children. They never picked…
— Margaret E Atwood (@MargaretAtwood) August 31, 2025
«Написала текст, який точно дозволять читати сімнадцятирічним школярам в Альберті, не те що “Оповідь служниці”. (Вибачте, милі, ваш міністр освіти вважає вас безмозкими дітьми).
І Джон, і Мері були дуже, дуже хорошими дітьми. Вони ніколи не длубалися в носі, не ходили до туалету й не мали прищів. Вони виросли, одружилися й народили пʼятьох чудових малюків, і до того ж не вдаючись до сексу.
Хоча вони й вважали себе християнами, їх не обходили справжні слова Христа про бідних, про доброго самаритянина, про прощення ворогів тощо. Що вони сповідували насправді — егоїстичний, хижацький капіталізм, позаяк обидва поклонялися Айн Ренд. (Утім, до сцени в “Джерелі”, у якій письменниця захищає концепцію “бажаного зґвалтування”, вони не дочитали. Чого надарма перейматися? До того там йдеться про секс, а отже — це порнографія. Це ж вона сама, хіба ні?).
А ще вони ніколи не помруть, бо нахіба вам читати про смерть, трупи й тому подібне? Тож вони жили довго й щасливо.
А “Оповідь служниці” між тим стала дійсністю і тепер Даніель Сміт (премʼєр-міністерка Альберти) має новеньке синє платтячко (відсилка до “Оповіді служниці” — сині сукні в романі носили дружини, які мали право виховувати дітей, а червоні — служниці, що мусили народжувати; а загалом усі жінки не мали права працювати й навчатися, лише прислужувати чоловікам), але не має роботи. Кінець».
Перед тим, як уряд Альберти випустив наказ з заборони книжок з «відвертим сексуальним контентом», Етвуд написала в Х: «Привіт, діти… “Оповідь служниці” (книгу, а не серіал!) щойно заборонили в Едмонтоні… не читайте її, бо ваше волосся згорить! Придбайте примірник зараз, поки їх не спалили публічно».
