У січні барабанник Михайло Бірченко та гітарист Євген Пугачов із гурту Hyphen Dash відправилися до Краматорська для запису нового матеріалу. За тиждень перебування у прифронтовому місті вони записали з нуля 17 треків, які надалі зібрали в цілісний альбом імпровізаційної музики Basement 626, доповнений документальним відео про поїздку та лайв-відеозаписами зі студії від режисера Вадима Пінягіна.
За словами музикантів, ідея проєкту полягала в тому, щоб «спробувати віднайти спосіб створювати контент, який продовжить імпульс підтримки війська та країни через творчість». А ще виїзний запис став для них певним способом відрефлексувати на навколишні події у своїй музиці та зібрати кошти для реабілітації постраждалих від війни
DTF Magazine поговорив із Михайлом Бірченком про ідею поїздки, її хід, емоції музикантів та розповідає про проєкт докладніше
— Як зародилася ідея із записами в Краматорську?
— В жовтні ми приїжджали сюди до друзів 93-ї бригади, зокрема, до друга Андрія з позивним «Добрий» — пресофіцера бригади, з яким ми товаришуємо із 2023 року. Він провів нам екскурсію своїм новим будинком, який вони з дружиною зняли у Краматорську, і показав підвальне приміщення. Воно виявилося дуже затишним, і я пожартував, що тут можна навіть музику писати. І тут він сказав: «Слухай, насправді я зроблю все, що від мене залежить, щоб це сталося. Бо якщо в моєму домі звучатиме музика, я буду неймовірно щасливим». Він дійсно творча людина, насамперед він крутий відеограф, який мобілізувався і виконує свої військові задачі.
Після цього думка [про поїздку] засіла у мене в голові. Вже за місяць, у листопаді, я залізно розумів, що ми точно це зробимо, треба лише знайти вільний час. І ось він знайшовся у нас у січні. Ми легко приїхали, зібравши апаратуру в автівку, і нам пощастило, що Андрій у ці дати їхав із відпустки через Київ. Він забрав нас, і ми приїхали разом у Краматорськ.
— За чим ви їхали в музичному плані? Чи це був чистий фристайл і потік?
— Ми знали, що хочемо приїхати без жодних очікувань, без ідей. Просто сісти й будь-що буде в музичному плані. Я особисто розраховував на те, що ми спілкуватимемося із друзями, отримуватимемо якісь емоції, рефлексуватимемо на місці і з нуля створюватимемо музику.
Вся музика, написана в контексті цього альбому, — повна імпровізація. Всі треки — це один тейк. Ми просто сідали, не домовляючись, починали грати, записували пісню і йшли далі. Жодних підготовок, заготовок чи лупів. Усе з чистого нуля, і для мене це найбільша цінність.
— Як проходили дні запису?
— У Краматорськ ми приїхали у складі із трьох людей: я, Женя Пугачов на гітарі та Вадим Пінягін — режисер та відеограф, який працює із FUSION JAMS та лейблом No Time For Swing. Ось так утрьох ми зранку прокидалися, снідали, я варив каву для хлопців, ми спілкувалися, і щоранку було дуже весело. Ми починали роботу після сніданку. Більшу частину дня займала саме студійна робота — до пізнього вечора, а іноді й до пізньої ночі, тому що ми завершували працювати близько другої чи третьої години ночі.
Поза цим могли кудись поїхати вдень, покататися містом, подивитися на нього та поверталися у студію з новими силами працювати. Якщо хтось з наших друзів — Андрій чи його дружина Марина — були вдома, то ми проводили з ними час, іноді наводили лад у будинку. Особисто я через день бігав у Краматорську.
— Які із днів у поїздці стали для вас особливими?
— Напевно, це був перший студійний день, коли ми були у пошуках музики. Все, що тоді було написано, не задовольняло нас, бо на першу композицію завжди покладаються високі очікування. Наприкінці того дня до нас у гості приїхав друг Гриня із 93-ї бригади. Ми із Женею та Гринею вийшли на вулицю на перекур, постояли 15 хвилин, Гриня порозповідав нам історії, з якоюсь неймовірною легкістю поспілкувався з нами. Ми повернулися і близько опівночі написали одну з найпотужніших пісень у цьому альбомі. Власне, вона стала треком-відкриттям. І названа вона на честь села Крутьки, з якого Гриня родом.
Загалом ми кожного дня мали крутий заряд натхнення від наших друзів із війська, бо вони дуже ідейні люди. 93-тя бригада насичена людьми, які у війську саме за ідею, за людей. І це дуже сильно відчувається. Це люди неймовірної глибини, любові один до одного і великої свідомості. Коли ми їхали сюди, то думали, що багато хто з військових не розумітиме, нащо ми приїхали з музикою у прифронтове місто. Але нікому нічого навіть пояснювати не треба було, всі розуміли, яким імпульсом ми покеровуємося.
Ще одним важливим елементом поїздки був останній день. Перед поверненням до Києва ми поїхали в Костянтинівку — місто, яке розташоване дуже близько до фронту. До найближчих позицій наших військових від Костянтинівки — близько чотирьох кілометрів. Ми побачили розбомблений вокзал у місті, понівечені будинки цивільних, яких, власне, в місті майже не залишилося. Ми відвідали розбомблену загальноосвітню школу, змогли потрапити на її територію та побачити напівзгорілу бібліотеку. Такі події залишають великий слід.
— Як вплинула локація запису на звучання альбому?
— Складно сказати прямо, чи вплинула локація на звучання. Я впевнений, що емоції, народжені у процесі запису, особливо із другої половини альбому, точно стали рефлексією того, що ми переживали під час спілкування з нашими друзями-військовими. Це великий аспект, який вплинув на розуміння та впевненість у тому, що цей проєкт треба робити і що ми знаходимося саме там, у прифронтовому місті Краматорськ.
Основна відмінність від запису в Києві полягає в концепції, яку я вигадав. Вона полягає в тому, що ми самі привезли апаратуру, самі її засетапили, самі записувалися та самі шукали звук. Весь тракт повністю зроблений тільки нами із Женею і більше ніким. Цей альбом — повністю наша робота, наша рефлексія — від емоційного до фізичного прояву, від перебування на цій території. І це вдалося, бо ми реально знайшли крутий звук і змогли його записати.
У процесі я консультувався з нашим другим спеціалістом із запису Андрієм Шахадинцем — я просто показував йому, що в нас виходить, і він ствердно казав, що це задовільний результат. Насправді навіть процес підготовки та підключення апаратури — досить складна історія. І коли ти не робиш це щодня, ти постійно сумніваєшся, чи робиш все правильно. Але коли воно починає працювати й ти чуєш це, на душі стає спокійніше.
Переглянути цей допис в Instagram
— Чи використовували ви філдрекординг?
— Ми думали про це, але ні. Женя створює дуже самодостатні бекграунд-звуки та ембіанси. Деякі з них я особисто готовий просто слухати, як композиції. Мені навіть не хочеться грати поверх, щоб не зіпсувати вибудувану ним атмосферу. Крім того, нам хотілося уникнути будь-яких спекуляцій, типу записів полігонів чи розмов із військовими, які задають контексту. Тому що велика сила цієї музики в тому, що там немає слів. Вона не змушує тебе мислити в конкретному напрямі. Вона просто дає можливість рефлексувати, і ця рефлексія у кожного особиста.
— У якому форматі виходитиме проєкт?
— Це повноцінний альбом. Він вийшов на Bandcamp, щоб люди могли придбати реліз. Усі зібрані кошти підуть на реабілітацію тих, хто постраждав від війни.
У нашого товариша Андрія якраз є свій реабілітаційний центр у Харкові. Керує цим центром його знайома лікарка Мадонна із Грузії. Ми вирішили, що будемо направляти гроші з релізу на реабілітацію постраждалих від війни, тому що наразі важливо ставити їх на ноги в максимально короткі терміни.
— З якими складнощами ви стикалися протягом запису?
— На диво, не було жодних проблем. Найважчим для нас наприкінці роботи було зрозуміти, чи зробили ми все, що могли зробити. В нас було всього шість повноцінних днів. І з огляду на те, що це імпровізація, під кінець запису ти не розумієш, чи сказав усе, що хотів сказати. Це непідготовлені композиції, ми приїхали записувати їх без конкретного попереднього списку. Тому не завжди можна зрозуміти, чи вийшов фінальний список замалим, чи завеликим. Чи дійсно це щось глибоке, чи просто посередні композиції.
Пізніше ми провели дві сесії попереднього прослуховування альбому — спочатку разом із нашими військовими, а потім і з друзями. А коли до нас у гості приїхав режисер Марк Вілкінс, ми ще раз частково прослухали записи. Під час сесій зрозуміли, що на альбомі багато крутої музики, яка, на нашу думку, особливо щемливо чіпляє. Тому вирішили довіритися своєму внутрішньому відчуттю і відпустити сумніви.
— Яке значення, на вашу думку, має музика в таких місцях, як Краматорськ?
— Для мене особисто величезна сила в тому, що в нас є шанс бути дотичними до війська в такому контексті і приїхати у Краматорськ, щоб записати цю музику. А ще її дотичність до регіону, до цього місця. Це, напевно, найефективніший спосіб прояву нашої поваги до війська і бажання його підтримувати, бо, записуючи музику там, ми робимо її приналежною до цієї території.
Ми не пишемо музику про пса Патрона, але водночас хочемо працювати на підтримку морального стану війська, людей та сприйняття людьми війська. Ми обираємо бути поруч із військовими, показувати їм нашу підтримку і спонукати людей бути так само якомога більш дотичними до війська, не боятися військових, не нашифровувати себе та не вигадувати бар’єри між нами. Наразі і надалі в нас багато роботи щодо побудови комунікації з військовими в цивільному контексті. Тому що так чи інакше ця війна закінчиться і нам потрібно буде шукати підходи для взаємодії один з одним. Про це треба думати вже зараз. Нехай це звучатиме гучно, але так ми хочемо почати будувати ці містки зі свого мистецького боку, з музичного боку.
Придбати альбом можна на Bandcamp, водночас підтримавши ініціативу допомоги постраждалим на війні. Послухати реліз також можна на Spotify, Apple Music та YouTube Music
Разом з альбомом музиканти випустили лайв-відео на Krut’ky — першу композицію з альбому.
За словами музикантів, вони вже планують новий заїзд для запису наступного альбому: «Ми почали говорити про цей проєкт як про музичну реабілітацію військових. Питання лише в тому, щоб перший альбом показав попит на подібні речі».
