У червні короткий метр українського виробництва «Відстань між двома точками мене» (Distance Between Two Points Of Me) став фіналістом Runway AI Film Festival — наймасштабнішого світового фестивалю, який поєднує кіно з інструментами штучного інтелекту та відбувається у Лос-Анджелесі. Режисером стрічки виступив Ілля Дуцик, серед останніх робіт якого кліп Vdykh Vydykh для композиторки та продюсерки Katarina Gryvul, а в основу фільму лягла оповідь кінокритикині Наталії Серебрякової, яка стала «поетичною рефлексією про пам’ять, втрату та пошук дому».
DTF Magazine разом із командою представляє фільм в Україні, а також розповідає про «Відстань між двома точками мене» докладніше в матеріалі з Іллею Дуциком та продюсерами Богданом Несвітом та Анатолієм Касʼяновим
Про «Відстань між двома точками мене»
«Відстань між двома точками мене» — згенерований за допомогою штучного інтелекту фільм, за винятком декількох окремих кадрів, відмальованих вручну.
Концептуально фільм зачіпає деякі аспекти із життя українців на тлі війни, а саме ностальгію, пам’ять, втрату та пошуки відчуття дому. Стрічка досліджує «невидиму межу між тим, ким ми були, і тим, ким ми стаємо».
«Для мене це фільм про пошук дому й себе, не стільки як географічного місця, а як внутрішнього відчуття приналежності, — пояснює Ілля Дуцик у коментарі DTF Magazine. — Хотілося дослідити, як фізична і ментальна дистанція впливають на пам’ять: на те, як ми згадуємо дитинство, близьких і як ці спогади переплітаються з нашим теперішнім “я“».
В основі сюжету — оповідання Наталії Серебрякової «Банан», створене на основі історії з її життя.
«По суті, це тиха данина сестрі та простору, що виріс між двома людьми, які колись були такими близькими. Це історія про стосунки, які змінилися назавжди, і про дім, у якому хтось вирішив залишитися — попри ціну цього рішення», — йдеться в синопсисі.
Над створенням фільму українська команда працювала протягом місяця — від моменту написання сценарію до фінального результату.
Терміни були обумовлені й участю у фестивалі Runway AIFF — творці вирішили брати в ньому участь за місяць до дедлайну подачі фільмів, бо вбачали в ньому «ідеальний майданчик для експериментів». Тому повноцінне створення фільму за допомогою ШІ було «водночас технологічною і креативною необхідністю».
Докладніше про сюжет
Серебрякова присвятила оповідання сестрі, яка вирішила залишитися жити у Сумах попри небезпеку постійних обстрілів.
«У фільмі героїня веде внутрішній монолог і проходить шлях від себе минулої — тієї, що залишилася у рідному місті, — до себе теперішньої, яка живе в іншому просторі. За допомогою простого символу вона намагається зʼєднати ці дві себе й віднайти справжнє відчуття домівки, — пояснює Дуцик. — Цей досвід сьогодні проживають мільйони українців, які змушені були покинути свій дім».
Точкою повернення головної героїні до спогадів стає буденна річ — банан. Так почуття та рефлексії персонажки розкриваються через діалог із фруктом, який без змін перенесли з оригінального оповідання і в анімаційну роботу.
«З одного боку, банан — один із найбільш впізнаваних образів у візуальній культурі. Він ніби жартівливий, буденний, абсурдний, але завдяки цьому відкриває простір для гри й експерименту. А з іншого — в оригінальному оповіданні Наталії саме банан був тим предметом, який зберігав зв’язок із домом. Тож нам було важливо залишити цей символ і не втратити зв’язок з реальною історією».
Про рішення працювати над ШІ-фільмом
У коментарі DTF Magazine Богдан Несвіт пояснює, що рішення використати для створення короткого метру ШІ виникло у команди з кількох причин. Перше — це віра в синергію між людським баченням та креативом з ефективністю та технічною базою, які надає штучний інтелект.
«По-друге, ми впевнені, що ШІ демократизує створення контенту. Технології мають прибирати бар’єри для тих, хто хоче створювати, але не має доступу до великих бюджетів, техніки чи команди. Якщо раніше кіно високої якості могли собі дозволити лише студії із сотнями мільйонів бюджету, то тепер креативні команди можуть робити такі проєкти набагато дешевше».
Про створення стрічки
Ілля Дуцик розповідає, що зі штучним інтелектом була створена вся візуальна частина фільму, окрім кількох сцен, де «команда вручну задавала потрібний вектор або допрацьовувала деталі й анімацію для більшої точності».
«Вручну ми анімували кадри, де були важливі точні переходи — тут я відштовхувався від класичного продакшену короткого метру, — говорить Дуцик. — У процесі ми тестували багато підходів, адже на той момент було складно тримати водночас і композиційність, і консистентність кадру. Умовно кажучи, ти або працюєш над стилем, або над композицією. Складно поєднати і те, і інше на високому рівні, коли ти працюєш із ШІ. Ми шукали баланс, десь нам це вдалося, десь — ні. Але це був важливий експеримент і досвід».
Описуючи сам процес роботи, Ілля розповідає, що спочатку команда генерувала зображення за допомогою ШІ-інструментів: Midjourney, Stable Diffusion, Flux і Luma. Потім готові зображення анімували, переважно за допомогою Runway, Kling та Sora.
Завершальним етапом стали ручне доочищення та доанімація картинок, а також фінальна кольорокорекція.
Музику до фільму написав український продюсер BADWOR7H.
Про недоліки ШІ-інструментів у порівнянні з ручною анімацією
Виділяючи головні плюси використання штучного інтелекту в анімації, Ілля та Богдан вказують швидкість, завдяки чому можна протестувати десятки різних варіантів за короткий час, можливість пошуку потрібної візуальної картинки в реальному часі та «низьку вартість помилки» — коли «щось не спрацювало, команда просто пробує інший варіант без великих витрат часу та ресурсів».
«Головна перевага ШІ — це швидкість передачі ідеї у форму. Ти можеш буквально за день перетворити думку чи емоцію на візуальну історію, не маючи великої студії чи складного продакшену», — додає Несвіт.
Водночас головним недоліком роботи з ШІ-анімацією Ілля називає консистентність: «Дуже складно зробити так, щоб робота виглядала цілісною і персонажі не змінювалися від кадру до кадру».
«ШІ не завжди може відтворити персонажа чи локацію однаково від кадру до кадру. Це потребує додаткових технічних рішень і креативних компромісів. До того ж кожне оновлення моделей змінює логіку генерації — і це теж впливає на стабільність та передбачуваність результату», — пояснює продюсер Анатолій Касʼянов.
Другим недоліком Дуцик зазначає складність у пошуку власного стилю та «вмінні втриматися у ньому, щоб уникнути “AIшності” картинки», а третім — композиційний блок. Останнє режисер називає «своїм особистим болем».
«Неможливо до кінця точно керувати побудовою кадру або доточувати його до ідеалу — тоді доводиться шукати обхідні шляхи, і не завжди результат тебе влаштовує».
Кас’янов же уточнює, що ШІ-інструменти певним чином позбавляють творців самого процесу:
«Для багатьох людей важливе власне ремесло як процес. Наприклад, як майстер, який вирізає щось із дерева — для нього важливий не лише результат, а сам ритуал, медитативний стан творення. Багато аніматорів так само ставляться до своєї роботи. І, ймовірно, цього ставатиме менше. Але я впевнений, що людська “ручна” анімація нікуди не зникне. Вона залишиться як окремий напрям, форма мистецтва, яку можна обирати свідомо».
Про переваги роботи зі штучним інтелектом
Ілля повторює, що беззаперечний плюс такого підходу — «наявність права на помилку» та доступність ШІ-інструментів, завдяки чому «творити може більша кількість людей, відкриваючи нові голоси та форми».
Водночас тут Дуцик уточнює, що разом із доступністю відкривається ще один мінус — профіцит ШІ-контенту, цінність якого падає на тлі перезбитку.
«ШІ — це майбутнє, яке вже неможливо ігнорувати. Цей інструмент відкриває більше простору для експериментів і дає змогу швидко перевіряти творчі гіпотези. Я постійно стежу за оновленнями моделей і часто використовую їх, щоб накидати візуальні ідеї, які можуть посилити концепцію проєктів, над якими працюю», — розповідає він.
Описуючи переваги роботи з ШІ, Анатолій Кас’янов ще раз уточнює, що генеративні інструменти дають змогу створювати якісний контент без великих бюджетів, команди та у більш швидкому темпі: «Фактично, ми рухаємося до світу, де уява — єдине обмеження».
