Видавництво «Чорні вівці» випустило книгу болгарського письменника Ґеорґі Ґосподінова «Часосховище». 2023 року автору спільно з перекладачкою Анджелі Родель присудили за цей роман Міжнародну Букерівську премію. Українською книгу переклав літературознавець і поет Остап Сливинський, витративши на це пʼять місяців. На прохання DTF Magazine він розповідає про що ця книга та чому її варто прочитати
Про що книга
Загадковий психіатр Ґаустін відкриває клініку, у якій успішно лікує пацієнтів із хворобою Альцгаймера, повертаючи їх у щасливі часи їхнього минулого. Хто цей Ґаустін — реальна постать, «альтереґо» оповідача чи привид, що заблукав між часами? Ми не знаємо. Зате знаємо інше: невдовзі його людинолюбна ідея призведе до низки масштабних і непередбачуваних подій на цілому європейському континенті.
«Часосховище» — пронизлива, вигадлива й напружена оповідь про старіння і проживання власної скінченності, про невловність часу й темний, демонічний бік ностальгії за минулим.
Що каже про книгу Сливинський
— Як читач я б сказав, що роман викликає відчуття проминальності — одне з найбільш щемких і гірко-солодких відчуттів, що доступні людям. Це такий сумно-гротескний роман, що залишає певну гіркоту після прочитання. Він про безслідність, про те, наскільки ми вже не маємо доступу до того, що відійшло, крім непевних каналів памʼяті, які постійно затираються.
«Часосховище» — про те, якою ненадійною є наша памʼять, як вона схильна спотворювати реальність. Сам сюжет, на перший погляд, справляє враження штучно сконструйованого. Може виникати відчуття: «от, блін, як він тут понапридумував, що він такого цікавого тут набудував». Але потім в процесі читання приходить розуміння, наскільки цей сюжет алегорично точно відбиває нашу реальність, і процеси, які відбуваються з минулим, з маніпуляцією минулим, у 20-х роках 21 століття в багатьох країнах.
Переглянути цей допис в Instagram
— Ми собі ставимо питання чому на нас напала росія, чому взагалі росія є такою, за що росіяни воюють? Нам це незбагненно дуже часто, ми мислимо іншими категоріями — майбутнього, зміни, динаміки, категоріями перспектив і можливостей. росіяни ж, їхні еліти, так званий глибинний народ думають інакше. Мені здається, що роман Ґосподінова дає відповіді на питання чому так, за що вони воюють, чому вони на нас напали, чому погрожують решті світі.
Ця їхня хвороблива, патологічна залежність від минулого, бажання повторити, не переписати історію, а написати її наново, повернутися до певної точки в часі, скасувати всі процеси, які відбувалися з певного моменту. Свідомість, яку описує й досліджує в романі Ґосподінов — це власне свідомість людини й суспільства, яке боїться майбутнього і шукає в минулому комфортного прихистку, який нічого не вимагає, ні ухвалення якихось рішень, ні адаптації, ні урахування чиєїсь думки. Це анабіоз в минулому, стагнація, яку суспільство добровільно обирає, і за яку готове боротися.
— Я впевнений, що «Часосховище» Ґосподінова видали б у нас й без Міжнародного Букера, це просто додатковий бонус. І такий собі додатковий лавр, який уже посприяв не лише інтересу до імені самого Ґосподінова, але й загалом до сучасної болгарської літератури.
У нас видали б цей роман ще й тому, що в Христі Венгринюк, засновниці видавництва «Чорні вівці», вже давно була ця ідея. Вона одна з тих, хто є таким містком між Україною та Болгарією, і вона хотіла видати інші роботи Ґосподінова крім «Природного роману та інших історій», що вийшов ще 2012 року. Класно і приємно, що «Часосховище» став першим виданням в серії для дорослих, позаяк «Чорні вівці» — видавництво насамперед дитяче.
Точно скажу, що це не остання «болгарська» позиція видавництва. Я, наприклад, уже працюю над найновішим на сьогодні романом Ґосподінова «Садівник і смерть», дуже особистим його твором про батька. Він дуже відмінний від «Часосховища», і показує інший бік потужного таланту Ґосподінова-оповідача.
