Видавництво «Видавництво» відкрило передзамовлення мальопису «Коротка історія довгої війни», присвяченому російський агресії проти України. Він вийде двома мовами: українською та англійською. Намалювали комікс ілюстратори Юлія Вус і Іван Кипібіда, а написала культурологиня й блогерка Маріам Найем. DTF Magazine попросив Маріам розповісти про роботу над «Короткою історією довгої війни» докладніше
Пропозиція від «Видавництва»
Мене привабила пропозиція співпраці з «Видавництвом», позаяк я й сама років пʼять задумувалася над створенням графічної новели. Я, до речі, не фанатка жанру коміксів, хоча й знаю найбільш відомі й знакові, і деякі з них читала.
Я одразу пристала на пропозицію «Видавництва», тому що, якщо дуже коротко, мене задовбало, що про українців говорять не українці. На момент початку нашої співпраці уже вийшла робота про війну проти України, утім не українського авторства. Так, вона начебто й написана обʼєктивною стороною, але це ніколи не є правдою, тому що не існує об’єктивної сторони. Отже, наша ідея полягала в тому, щоб повернути собі голос і розказати українську історію в візуальному форматі від імені українців. Я бачила в цьому і деколонізаційний дискурс, це ще одна причина, чому я погодилася.
Погодившись, я водночас й трохи напружилась, бо це серйозний проєкт, а я займаюся публічною діяльністю два з половиною роки, з початком повномасштабного вторгнення. До цього усе чим я займалася було повʼязано з популярною культурою. Тому найбільше мене лякало те, що мені знадобиться дуже добре розуміти історію.
А я щиро вважаю, що дуже погано знаю історію. І ще я з самого початку усвідомлювала, що не хочу перетворювати цей проєкт на переказ історичних подій. Тому я трошки перелякалась, а потім подумала — скільки того життя, треба робити щось складніше. І потім одного дня в мене виникла ідея сюжету, розуміння, як саме варто розповісти цю історію. Тоді мені стало спокійніше.
Я взялася за мепінг, визначилася з обсягом — сто сторінок, і скільки з них займатиме кожна частина. А потім настала черга читати історичну літературу. Я обрала собі за базу трьох українських істориків: Ореста Субтельного, Ярослава Грицака та Сергія Плохія.
Робота над коміксом
На самому початку роботи мені треба було змиритись з тим, що я йду на компроміс, і домовитися з собою, що якісь речі, на жаль, не вийде розказати.
Я обирала насамперед ті події, які, як на мене, можуть трошки спростити й пояснити, наприклад, чому для нас так важлива мова, тяглість слова геноцид, чому так важливо мати свою церкву — це звісно що повʼязано з Руссю і тим, як росія окупувала це слово, чому для нас так важлива демократія — і тут важливо згадати Помаранчеву революцію і Революцію Гідності, без якої своєю чергою не розкажеш про війну.
Також хотілося зробити акцент, що українці мають певний символ культурний, що асоціюється з волевиявленням, з демократією, таким міфологічним образом українця, що сам вирішує свою долю — тут, звісно ж, йдеться про козацтво.
Ось такою приблизно була моя логіка. І нехай читачі, яким буде замало, а я сподіваюся, що таки буде замало, підуть далі й дізнаються більше. І звісно ж «Коротку історію довгої війни» не можна назвати історичним джерелом. Для цього інші люди уже написали класні книжки. Наш комікс для того, щоб показати основні події в нашій спільній історії з росії, що демонструють плинність її агресії до нас.
Співпраця з ілюстраторами
Кумедно, що Google протягом останніх 12 років, щоб я не робила, називає мене художницею. Хоча це давно не так. Але минулий досвід роботи з візуальним допоміг мені краще кооперуватися з ілюстраторами «Короткої історії довгої війни».
Коли я працювала дизайнеркою чи ілюстраторкою, дуже дратувалася, якщо мені не довіряли клієнти, і хотіли менеджерити процеси замість мене. Адже найбільша валюта в кооперації — довіра.
Я розповідала Юлі та Івану свої ідеї, утім завжди казала, що вони вільні робити так, як вважають за краще. Це окупилося, тому що вони ловили настрій, який мені хотілося передати.
А ще мені здається, що їм важче працювалося. У процесі написання сюжету я більшість часу провела в сльозах, тому що писати подібне емоційно важко. І я насправді не знаю як їм велося, коли доводилося малювати обличчя російських пропагандистів і тому подібних людей.
Я одразу сказала, що бачу комікс чорно-білим або з одним, максимум двома кольорами. Зʼясувалося, що ілюстратори вважають так само. Пишучи сценарій, я одразу й прописувала, якою може бути ілюстрація, а Юля з Іваном пропонували своє бачення. Так, були певні кадри які я хотіла лишити саме в моєму варіанті, і ми їх так і зробили. Хіба три рази мені щось не підійшло з того, що запропонували ілюстратори, але це стосувалося якихось дрібних деталей.
Для кого «Коротка історія довгої війни»
Коли я працювала над коміксом, у першу чергу думала про іноземців. Тому що мені треба було розписати, хто такі шістдесятники, пояснити детально, що таке Голодомор і так далі.
Для українця «Коротка історія довгої війни» стане більше артбуком, артефактом, який можна купити на памʼять. Тому що головний посил цього коміксу для нас дуже зрозумілий. Утім я б точно купила його через роботи Івана та Юлії, він дуже сильно намальований.
Прикладом як цей комікс може бути корисний ним є видання «Україна: 50 символів боротьби». Так описують, що таке тероборона, пес Патрон, крейсер «Москва», бавовна, насіння соняшника, «Азовсталь» тощо. Усе це я знаю, але я купила цю книжку, тому що знаю, час пройде, все забудеться, хоча тепер пишеться історія, і за 20 років ця книга розкриватиметься інакше. Так само буде й з коміксом.
