Британська камерна драма «Юнацтво» (Adolescence), знята для Netflix, стала одним із тріумфаторів церемонії «Еммі». І лідером за кількістю кількістю головних нагород, отримавши шість статуеток, зокрема як найкращий мінісеріал. Ще однією сенсацією став 15-річний Овен Купер — тепер він наймолодший в історії премії актор серед чоловіків, які отримували нагороду.
З нагоди перемоги «Юнацтва», DTF Magazine публікує розмову з командою серіалу, на якій у квітні побувала наша спеціальна кореспондентка Наталія Серебрякова. Участь у круглому столі взяли: виконавчий продюсер і співавтор сценарію Стівен Ґрем, який також виконує роль Едді Міллера; Овен Купер у ролі Джеймі Міллера; Ерін Доерті — у ролі клінічної психологині Бріні Арістон; та Ешлі Волтерс — у ролі інспектора-детектива Люка Баскомба.
— Стівене, розкажіть трохи про передісторію: як з’явилася ця ідея і що саме вас зацікавило в дослідженні такої теми?
Стівен Ґрем: До нас звернулися з пропозицією зробити серіал після успіху фільму «Точка кипіння» (Boiling Point, 2021), який ми зняли одним безперервним дублем. Телеканал хотів розвинути цю ідею у форматі серіалу. Тоді я згадав історію з газети: хлопець зарізав дівчину. За кілька місяців — новина на BBC: майже ідентичний випадок на іншому кінці країни. Мене це вразило до глибини душі. Я подумав: що відбувається з нашим суспільством, якщо такі злочини вже не здаються винятком?
Це змусило мене шукати відповіді й розповісти історію не у форматі «хто вбивця», а «чому він це зробив?». Я часто кажу: щоб виховати дитину, потрібне ціле село. Тому серіал досліджує, хто несе відповідальність і які обставини можуть підштовхнути підлітка до такого страшного злочину.
— «Точка кипіння» мала шалений успіх, вразивши глядачів технікою знімання одним дублем. Так працюють далеко не всі режисери. Можете пояснити, як виглядає цей процес для тих, хто не знайомий з такою методикою?
Стівен Ґрем: Це унікальний досвід для актора. Спершу ми тиждень аналізували сценарій разом із Джеком Торном, з’ясовували всі деталі, проговорювали мотивації, навіть дрібниці на кшталт того, як саме персонаж міг би сказати певну репліку. Потім — тиждень репетицій з камерою. Філ (режисер Філіп Барантіні. — прим. DTF Magazine) і оператор Метт Льюїс уже мали детально розроблену «карту руху» камери, а ми відпрацьовували кожен крок у хореографічному ритмі. На останньому тижні все об’єднується: спонтанність театру й реалістичність кіномови. Це схоже на гру у футбольній команді: кожен виконує свою роль, і від цього залежить результат. Для мене це був найцінніший досвід, що дав відчуття справжньої свободи.
— Як саме відбувалося блокування сцен і скільки дублів ви зазвичай робите?
Ешлі Волтерс: Маєш десять дублів — і все (сміється). Тож мусиш викладатися на повну. Для мене це було непросто: я навіть приїхав з травмою спини, але бажання взяти участь переважило. Спершу було важко, іноді я сидів над текстом ночами з відчаєм — чи впораюся взагалі? А потім зрозумів: треба відпустити контроль. Усе працює як ансамбль: якщо ти «випускаєш з рук м’яч», колега підхоплює і повертає його тобі. Тоді приходить справжня свобода. Хотів би працювати так завжди — це одне з найкращих відчуттів у житті.
— Ерін, а як було для вас?
Ерін Доерті: Дуже схоже на досвід Ешлі й Стівена. Ніякі сподівання не можуть підготувати тебе до того, що відбувається в репетиційній залі. Це змушує бути кращою акторкою: приймати кожен імпульс, позитивний чи негативний, свідомий чи підсвідомий. Це подарувало мені цінний урок: немає «правильно» чи «неправильно» — ми просто живі люди в моменті. І лише коли відпускаєш страхи, народжується хороша робота. Але це можливо тільки завдяки партнерам по сцені. Я безмежно вдячна Овену — без його відданості мій досвід був би зовсім іншим.
— Овене, багато журналістів відзначили твою гру. Це ж був твій перший проєкт. Наскільки ти був схвильований і наляканий?
Овен Купер: На пробах я страшенно нервував. Але Філ і продюсер Джо Джонсон одразу створили атмосферу підтримки. Звісно, спершу було страшно, особливо через формат «одного дубля». Але завдяки Ерін, Ешлі й Стівену я відчув упевненість. Без них я б не впорався.
— Серіал наповнений моментами вразливості й самопізнання. Чи була сцена, яка для тебе стала найбільшим викликом?
Овен Купер: Найскладнішою була сцена в третьому епізоді з Ерін, де я мушу залякати її впритул. На репетиціях я не міг цього зробити — виходило за межі моєї зони комфорту. Але після двох тижнів підготовки я вже був готовий і зробив це завдяки підтримці команди.
Переглянути цей допис в Instagram
— Ерін, ваш епізод побудований у форматі допиту, але без кліше «хороший/поганий коп». Як ви підійшли до цього виклику?
Ерін Доерті: Спершу я злякалася, адже роль могла легко скотитися в стереотип: «я психолог, я ставлю запитання». Щоб цього уникнути, я консультувалася з терапевтом — хотіла зрозуміти внутрішню гнучкість і ментальну витривалість цієї професії. Потім намагалася просто бути присутньою в кімнаті. Цей хлопець міг здатися монстром, але завдяки роботі Овена він вийшов багатошаровим і живим. Моє завдання було знайти баланс між професійністю і людяністю. Це й задало серіалу потрібну тональність.
— Стівене, ваш персонаж дійсно інтригує. Як відбувалася співпраця з Джеком Торном над цим сценарієм?
Стівен Ґрем: Це було захопливо. Ідея народилася буквально під час поїздки в машині з Філом: я запропонував перший епізод, і ми обоє зрозуміли, що це «воно». Ми надихалися документальним шоу 24 Hours in Police Custody, але хотіли зробити поліційну драму інакше. Зазвичай історії показують з боку родини жертви — і це теж важливо. Але ми вирішили змінити перспективу: подивитися на все очима підлітка-злочинця. При цьому ми свідомо уникали кліше — у нього немає жорстокого батька, матері-алкоголічки чи історії насильства в родині. Ми хотіли показати інший зріз проблеми. Джек занурився в темну сторону інтернет-культур, у феномен інцелів, і саме це стало основою для нашої історії.
Переглянути цей допис в Instagram
— Ешлі та Стівене, наступне питання: ви обоє батьки. Чи змінилося ваше ставлення до виховання власних синів після роботи над серіалом? Особливо коли бачиш, що батьки роблять усе правильно…
Ешлі Волтерс: Так, на 100 %. Перед початком зйомок я трохи «провів розвідку» (сміється) — дізнавався, як працює процедура, що робить поліція, як вони діють. Але коли почалися репетиції на майданчику, я зрозумів: історія не про поліційну роботу. Для Баскомба це важливо лише до тієї миті, коли він заходить до кімнати хлопчика і бачить його. Далі все зводиться до батьківства. Він намагається зрозуміти чому, бо боїться, що з його дітьми може трапитися щось подібне. Думаю, кожен батько, який дивитиметься серіал, відчує те саме. Це дуже важлива тема для обговорення.
У сучасному суспільстві, де багато чого губиться, це змусило мене замислитися: як я розмовляю з власними синами, чи приділяю їм достатньо часу, щоб просто бути разом і спілкуватися? Адже можна робити все «правильно»: працювати, заробляти гроші, оплачувати рахунки, грати у футбол на вихідних… Але чи справді ти сідаєш і говориш із дітьми про те, що в них усередині? Це був виснажливий досвід, але він допоміг мені стати відвертішим у спілкуванні з дітьми. Сподіваюся, він підштовхне й інших батьків замислитися над цим.
Стівен Ґрем: Я підтримую. Ми з самого початку хотіли показати, що це може статися з будь-якою сім’єю. Часто думаєш: «Такого не трапиться з нами, це відбувається з ними, але не з нами». Але ні — це може бути ваш дім, ваша родина. Ми зробили Міллерів звичайною родиною: працьовитою, порядною, люблячою, такою, що могла б жити поруч із вами. І головне, як сказав Ешлі, — це спілкування. Ми хотіли спонукати батьків до розмов з дітьми, бо сучасний світ дуже відрізняється від того, у якому ми росли. Пристрої та соцмережі впливають на дітей так само сильно, як і батьки.
— Так, особливо соцмережі. Багато хто не розуміє, який вплив вони мають на молоді уми.
Стівен Ґрем: Саме так. Соцмережі змінюють підлітків, їхню свідомість, формують нові стандарти. Ми всі маємо брати на себе певну відповідальність за наступне покоління.
— Серіал показує проблеми сучасної молоді, але не дає готових рішень. Що, на вашу думку, можна зробити, щоб зменшити негативний вплив соцмереж на дітей?
Овен Купер: Я сам постійно в соцмережах і, будучи однолітком Джеймі, бачу це по-іншому. Багато чого буде шоком для батьків. Наприклад, в епізоді два, коли ми з Амарі обговорювали смайлики і вплив певних людей, як-от Ендрю Тейт, я сам багато чого не знав. Це показує, як соцмережі формують підлітків і впливають на їхній світогляд.
Стівен Ґрем: Так, ми нікого не засуджуємо і не пропонуємо готових рішень. Але можемо почати дискусію про те, як діяти. Це не фантастика — реальні історії, коли підлітки завдавали шкоди іншим. Тож як суспільство ми повинні обговорювати ці проблеми.
— Страшно те, що часто немає очевидного рішення.
Стівен Ґрем: Немає.
Ерін Доерті: Це сміливість серіалу: він не каже «ось так треба робити», але ставить важливі питання. Найкраще мистецтво завжди дає багато відповідей, і цей серіал — один з таких прикладів.
Ешлі Волтерс: Це лише початок. Я не можу уявити батька, який після перегляду просто вимкне Netflix і не піде перевірити, чи все гаразд у дитини (сміється). Почати розмову — і це все, чого ми прагнемо. Серіал має викликати діалог.
— Овене, твоє виконання в третьому епізоді було емоційними «американськими гірками». Як ти керував гнівом і болем сценах, особливо коли камера так довго була на тебе направлена?
Овен Купер: Було страшнувато, бо це був перший наш епізод. Я дивився на Стівена як на батька, а на Ерін — як на Бріні. Гнів Джеймі був справжнім, бо Бріні «підводила» його довгий час. Це були найкращі сцени, і це було неймовірно.
Стівен Ґрем: Овен дуже відрізняється від Джеймі: він чудовий, милий хлопець, з люблячою родиною. Але він зміг видати таку гру, бо працював дуже ретельно з Філом. Його талант унікальний, він справжній «талант одного покоління».
— Але це підводить нас, гадаю, до дуже важливого питання: як знайти справді талановитого актора, який з’являється лише раз на покоління?
Стівен Ґрем: Ми переглянули близько 500 дітей на відео. Філ пройшов через усі матеріали, а наша чудова кастинг-директорка Шахін Байг шукала таланти по всій Півночі. Ми кинули дуже широку сітку і переглянули величезну кількість записів. І серед усіх цих чудових дітей «засвітився» наш маленький скарб. Але водночас було кілька претендентів — близько п’яти дітей дійшли до фінального етапу відбору. Ми організували одноденний воркшоп і відразу сказали: «Ці п’ятеро обов’язково будуть у серіалі». Ми запропонували їм ролі навіть у разі, якщо хтось із них не отримає головну — і всі погодилися. Кожен з них утілив чудового персонажа, і це стало ще одним неймовірним досвідом. Знову ж таки, йшлося про створення можливостей — саме це було нашою метою.
— Овене, ти надзвичайно талановитий молодий актор. Розкажи, як у тебе з’явився інтерес до акторства, як почався твій шлях і як дізнався про цей кастинг?
Овен Купер: Мені тепер 15, а почав я цікавитися акторством в 11 років. Але, як і більшість дітей, я хотів стати футболістом. Потім раптом зрозумів, що хочу спробувати акторство, бо не мав для цього впевненості в школі. Я відвідував заняття з драми в Манчестері раз на тиждень. Це допомогло мені вийти із зони комфорту й стати більш упевненим. Потім я надіслав відео на кастинг «Юнацтва» без особливих сподівань, але вже за місяць мене запросили на повторне прослуховування до Філа в Манчестері. Відтоді все закрутилося, перетворившись на справжній вихор подій.
— Ешлі та Ерін, розкажіть, як це для вас — працювати з таким молодим, але дуже майстерним актором.
Ешлі Волтерс: Це повністю відновило в мені любов до акторства. Я дивився на Овена на знімальному майданчику і знову зрозумів, що таке акторство. Він настільки щирий, що міг після зйомок гратися у свінгбол (сміється), тоді як ми ставимося до роботи дуже серйозно. З роками ти постійно думаєш про майстерність, наступну роботу, про всі завдання… А він просто приходить і робить усе природно. Це як дивишся на своїх дітей, коли вони граються — повна свобода і віра в те, що вони роблять. Саме до цього ми прагнемо в роботі з дітьми, і Овен це вміє. Я дивився на нього майже весь час і думав: «Як він це робить? Це магія». Він дуже талановитий актор, і я впевнений, що в нього велике майбутнє.
Овен Купер: Дякую.
