Київському клубу ∄ — п’ять років. Його відкриття у 2019 році стало поворотним моментом для нічного життя та сцени Києва. Перші гості були вражені суворим фейсконтролем, лайнапом диджеїв та безпосередньо архітектурою простору.
«Клуб на Кирилівській» — це простори будівлі колишньої київської пивоварні, заснованої 1872 року. Клуб проєктували з повагою до оригінальної будівлі, деталі якої помітні на танцполах чи навіть сходах. І хоча ревіталізація занедбаних будівель — не нова концепція для Києва, вже з перших вечірок було зрозуміло, що проєкт створено по-новому з погляду бюджетів і уваги до деталей.
DTF Magazine поговорив із Томасом Карстеном, співзасновником студії karhard (у портфоліо якої — офіс Sony Music Berlin, клуб Berghain і Club Theater Berlin. — Прим. DTF Magazine), про особливості будівництва клубів, інстинкти і поведінку відвідувачів, які варто враховувати, важливість збереження архітектурної спадщини і значення звукової системи у створенні ідеального враження від клубу. А також уперше публікуємо кадри з будівництва ∄.
This publication is also available in English.
Уперше цей текст та фото опубліковані у п’ятому друкованому випуску DTF Magazine, присвяченому українській електронній сцені. Ще більше ексклюзивних кадрів можна побачити саме у друкованій версії, замовивши примірник тут.
— Чи пам’ятаєте ви той момент, коли вперше зайшли до клубу після завершення будівництва? Що ви відчули, побачивши клуб наповненим людьми під час вечірки?
— Звісно, це був листопад 2019 року. На вечірку-відкриття ми поїхали до Києва всією командою з 10 осіб. За день до події відвідали будівельний майданчик — там панував суцільний хаос. Не схоже було на те, що клуб відкриється наступного дня.
Навіть за дві-три години до відкриття люди все ще працювали, зварювали, били молотками, була небезпечна проводка. Лише в останню годину перед відкриттям усе набрало пристойного вигляду. Того вечора в клубі грали Bjarki та FJAAK, простір швидко заповнився людьми. Останнє, що я пам’ятаю, — це те, що ми пішли з клубу рано-вранці: у ту ніч там була дуже жива атмосфера.
То було неспокійне відкриття з великою кількістю технічних проблем, на розв’язання яких пішло понад рік. Не дороблено електричну систему, опалення, вентиляцію. Перший рік у клубі було важко працювати кожному.
— Іноді команда, що працює над дизайн-проєктом, надалі не контролює якість використання своєї роботи. Чи є така ж проблема з архітектурою? Ви спроєктували клуб. Як довго ви опікуєтеся ним потім?
— Такий проєкт, як ∄, трапляється раз на віку, бо там усе створено з нуля. Крім команди, майже нічого не було. Це результат співпраці між киянами та людьми інших регіонів України з одного боку, і кількома берлінцями з другого. Неймінг, присутність в онлайн, добір артистів — усе відбувалось одночасно з проєктуванням та будівництвом, і ми також були залучені в той процес.
Після відкриття ця частина співпраці закінчилась, але ми й далі щось добудовували та доробляли світло, світлові системи.
Будівництво концертного простору Concert Hall. Вигляд зверху
Фасад клубу. Вигляд зверху
— Чи був момент, коли ви визнали проєкт завершеним?
— Востаннє я був у клубі під час вечірки Backyard Closing у 2021 році. Не пам’ятаю, хто саме грав у той вечір, але точно знаю, що там звучали деякі з моїх улюблених треків. Для мене це був кінець проєкту.
Але я ніколи не бачив готовим Second Floor і не чув, як там працює звукова система. Я розмовляв з Тоні з Funktion-One, і, за його словами, акустика на цьому танцполі — найкраща серед усіх, з якими йому коли-небудь доводилося стикатися.
— Важко не помітити певної схожості у вашому архітектурному стилі клубів. Холодні бетонні стіни, багато металу, а також будівництво на основі архітектурної спадщини самої будівлі. Як сформувався цей стиль?
— Історія ∄ починається трохи раніше, адже вперше з нами зв’язалися щодо цього проєкту в 2017 році коротким електронним листом, у якому нас запитали, чи не зацікавлені ми в співпраці та створенні техно-клубу в Києві. Я взагалі не уявляв собі Київ, ніколи там не був. Тож я запросив друга з досвідом подорожей Східною Європою, і ми разом поїхали до Києва. Ми відвідували цю пивоварню, питаючи себе: чи може це місце бути придатним для техно-клубу, чи є в нього потенціал, чи стане воно культовим у майбутньому?
З першого візиту в нас з’явилися ідеї. Незабаром ми зробили схеми першого поверху, вирішили, як треба все поєднати. То був не процес дизайну та вибору стилю, а, скоріше, планування: де може бути вхід, маленький танцпол, великий танцпол, туалет для артистів.
Простір туалету біля входу в клуб на першому поверсі був досить очевидним. Розташування Ground Floor також було зрозумілим. А далі все відбувалося крок за кроком. Ми намагалися залишити якнайбільше старих конструкцій. Ми бачили стіни з розбитою плиткою, світло, що проникає всередину, і великі кільця від пивних бочок на першому поверсі. Ми не хотіли цього чіпати.
Ми намагалися донести місцевій будівельній команді, що вони не повинні все чистити та руйнувати. Ми прагнули зберегти атмосферу будівлі.
Частина будівлі, у якій встановлено гвинтові сходи
Встановлення подіуму в Smoking Tower (висота простору — 16 м)
— У Києві є величезна проблема з комерційними забудовниками, які постійно зносять старі будівлі, адже територія під ними набагато цінніша за саму будівлю. У чому полягали виклики роботи зі старою пивоварнею, яка була в критичному стані?
— Найбільшим викликом була робота в абсолютно іншому середовищі. Ми не знали місцевих компаній. Існував культурний розрив у розумінні того, як будувати. Нам довелося запросити деяких київських інженерів до Берліна й показати їм місця, які ми створили там, щоб вони відчули наш підхід.
Ваша місцева будівельна філософія, як ви сказали, полягає в тому, щоб знести будівлю, побудувати її з нуля, поставити нові системи вентиляції та опалення й не намагатися це приховати. Суто технічно для нас ці системи повинні працювати, але ми завжди намагаємося візуально їх сховати.
За всіма ремонтними роботами наглядала наша команда. Ми говорили будівельникам, як поводитися зі стінами і що не треба їх надто сильно відчищати.
Нам пояснили, що з міркувань безпеки треба зруйнувати деякі конструкції, зокрема стелю на Second Floor. Зверху на цій стелі стояла конструкція, але вона була недостатньо стійка, тому ми її також знесли.
Будівництво найбільшого танцполу в клубі — Second Floor
Будівництво танцполу та бару Ground Floor
— Ви казали, що старі промислові будівлі чудово підходять для клубів, бо вони схожі на лабіринт. Що вам найбільше сподобалося в будівлі пивоварні?
— Одним з найцікавіших аспектів є те, що будівля стоїть на схилі пагорба. Від рівня вулиці до рівня Backyard — восьмиметровий перепад висоти. Це дає змогу сполучити різні поверхи на різних рівнях висоти. Можна підніматися і спускатися, заходити в іншу частину і знову спускатися. Це справді лабіринт, що, як ми знаємо з досвіду Berghain, забезпечує наявність у клубі вільних місць — навіть коли він заповнений.
Ви можете розслабитися, походити, знайти свої зони з низьким рівнем енергії. Можна посидіти десь на задньому плані й послухати музику. Важливо, щоб у великому приміщенні були різні простори для різних настроїв.
Ніхто не може провести дванадцять годин на танцмайданчику — треба мати тихіший простір, барний простір. Словом, простір для спілкування.
Ми бачили потенціал для цього з самого початку: різні приміщення, від дуже маленьких до досить великих, відкриті простори, вежі. Ми були зачаровані вежами Smoking Tower.
І, звичайно, Backyard, що мав тоді зовсім не такий вигляд, як нам би хотілося. Після того, як ми його цілком перебудували, він став схожий на затишний дворик з невеликими сходами, що ведуть на вищий рівень.
У нас була ідея створити бетонні високі сходинки, що йдуть угору. І я радий, що ми змогли побудувати Backyard за нашими першими ескізами цього простору. Приголомшлива локація.
Фасад ∄ під час будівництва. Центральний вхід
Будівництво танцполу Backyard
— Як ви вже зазначили, ключові складники всякого клубу загалом не змінюються і що ніхто не повинен «винаходити» клуб заново. Які аспекти роботи клубу для вас найголовніші? Що, на вашу думку, робить клуб культовим?
— У клубі люди поводяться інстинктивно. Все працює не так, як у звичайному житті, де ми покладаємося на візуальну орієнтацію. У клубі темно, туманно, тому все має бути тактильним. Люди торкаються речей: якщо ти піднімаєшся нагору, тобі треба за щось триматись і почуватись упевнено. Не можна допустити, щоб люди поранилтися. Усе навколо має бути безпечним для всіх.
Мають бути бари з невеликою посадкою, зони для спілкування.
Клуб — це не лише танцмайданчик перед диджеєм. Насамперед це комунікативний простір. Люди люблять ніші та вузькі коридори. Я переконаний, що люди будуть збиратися в найвужчому місці, бо до цього їх схиляє інстинктивна поведінка. Ми печерні люди: інстинкти живуть всередині нас уже 10 000 років. Неконтрольований клуб ускладнює роботу охорони: у ньому люди можуть десь загубитися.
Такі дрібниці створюють розслаблювальну й захопливу атмосферу. Ці принципи скрізь однакові. Люди мають захоплюватися тим, що навіть через роки певна локація не стає для них нудною. Коли ви приходите в клуб удвадцяте або й усоте, то однаково маєте там знайти для себе новий куток, якого не бачили раніше.
Фасад клубу
Частина будівлі, де відкрили White Bar
— Які ваші улюблені локації або особливості цього клубу?
— Ідея лабіринту все ще зачаровує мене, але я жодного разу не відчував її повністю, наочно — коли всі локації відкриті одночасно. Звуковий досвід — друга особливість. У нас була можливість розробити простір — надто на другому поверсі — з дуже доброю акустикою приміщення для масивної звукової системи. А ще є чимало архітектурних особливостей, які це все уможливлюють.
Ми знайшли спеціальну звукоізоляцію — хвилясті об’єкти позаду диджея, зроблені для залізничних тунелів. Вони добре підходять для глибоких частот. Такі речі зазвичай не використовують у клубах. Також ми створили мастичну асфальтовану підлогу, яка має добрі акустичні характеристики, але це абсолютно незвично для Києва, тому ми привезли матеріали з Німеччини.
Ми багато говорили з інженерами про те, як створити за нашими стандартами систему вентиляції, що працювала б у клубі. На нашу думку, в барменів має бути пульт керування нею, щоб вони самі могли вирішувати, скільки свіжого повітря подавати в залу. Бармени повинні мати змогу керувати цією системою, бо вони бачать публіку, відчувають її та вирішують, що в той чи той момент краще для загальної атмосфери.
Перший поверх. Будівництво туалетів
— Запитання про туалети. Туалетна зона в ∄ — це ще один клуб усередині клубу: там постійно тусуються люди. На що ви зважали, створюючи туалети в клубі?
— Усе вийшло так, як ми й сподівалися! В Ostgut був бар біля туалету під назвою Klo Bar, який досі існує в Berghain. Комусь ця ідея може здатися дивною, але вона добре працює. Люди тусуються там усю ніч, бо то дуже інтимне місце.
Туалети — соціальні. Це місця, де люди чекають, зустрічаються, роблять щось і повертаються назад. На верхньому рівні вони просторіші — щоб там можна було проводити час, використовуючи їх як своєрідний розважальний простір.
Такі речі, як прибирання, теж впливають на дизайн, адже приміщення треба підтримувати в належному стані. Усі відкриті бетонні стіни оброблено хімікатами, тому їх можна мити водою. Прибирання — це важлива річ у клубі.
Клуб ∄. Панорамне фото
— Іноземці високо оцінювали київську клубну сцену, а особливо ∄. Це враження створюється багатьма чинниками: диджеями, музикою, працівниками, безпекою та чистотою клубу. Яку роль, на вашу думку, відіграє в цьому досвіді архітектура?
— Архітектура закладає основу. Ви можете відкрити клуб у будь-якому приміщенні, навіть не призначеному для цього. Але якщо ви постійно проводитимете там вечірки, бажаючи, щоб люди до вас поверталися, то у вас неодмінно з’явиться кілька вимог.
Бари, які завжди добре працюють, чисті туалети, належна охорона. Це дуже важливо для більш дорослих людей. Запити змінилися навіть у Берліні. Двадцять років тому нікого не обходила вентиляція, тепле пиво й погана звукова система. Тепер люди вибагливіші.
Інфраструктура важлива й для диджеїв та працівників клубу. Охорона на вході має почуватися комфортно: вона потребує місця для відпочинку, гарячих напоїв, а іноді й захисту від поганої погоди. Вся команда клубу повинна бути в доброму настрої, відчувати себе безпечно. Настрій команди, без сумніву, впливатиме й на гостей.
В ідеалі архітектура становить каркас, який повинен хвилювати, надихати й підтримувати людей, хоч що вони робитимуть у клубі. Хтось хоче виявляти себе на публіці, хтось — сховатися від натовпу, хтось — спілкуватися, хтось — пити. Це все має бути в безпечному, захищеному просторі. Архітектура може створити такий простір.
Опубліковані у цьому матеріалі фото надані DTF Magazine командою ∄. Вони не можуть бути розміщені на інших сайтах, ресурсах чи соціальних мережах без відома редакції та письмового дозволу ∄.
