Українське експериментальне кіно на форумі Ars Mediale представлять у межах двох програм, підготовлених Довженко-Центром та командою форуму. Він відбудеться 19–21 грудня у гібридному форматі
Про програму Довженко-центру
До «Куди летить радянський літак: пропаганда в неігровому кіно 1920-х і 1940-х років» увійшли два фільми: «Одинадцятий» (1928) Дзиґи Вертова, який відкриватиме форум, та «Визволення» (1940) Олександра Довженка та Юлії Солнцевої, який закриє програму Ars Mediale.
«Одинадцятий» Вертова присвячений прискореній промисловій модернізації Сходу України та фокусується на будівництві однієї з гідроелектростанцій на Дніпрі, водночас звертаючи увагу на знищення порогів Дніпра, наближених сіл та історичних пам’яток.
«Пафос індустріалізації» та мета перемоги соціалізму у стрічці показують не через демонстрацію мас, a через портрети людей, «наголошуючи на важливості кожного в цьому процесі».
«Ця робота стає першим настільки радикальним експериментом на шляху до втілення програми винайдення чистої мови кіно, відокремленої від театру та літератури, у якій камера безпосередньо фіксує сиру матерію життя», — йдеться в описі програми.
View this post on Instagram
«Визволення» Довженка та Солнцевої знімали у 1939 році на Заході України та Білорусі — стрічка мала «освятити» вступ Червоної армії на ці території після підписання пакту Молотова — Ріббентропа.
Довженко створював образ «знедоленого і примітивного населення», якому потрібен протекторат. Усі дії та думки цих людей спрямовані «до єдиного, цілком конкретного й “теплого” “приятеля” та “боронителя” — Йосипа Сталіна, який здатний подарувати звільнення».
Водночас у своїх листах та щоденниках, які фіксували в доносах, він неодноразово згадував про «високий рівень культури й життя в регіоні».
«На перший погляд, Довженко створює зразкову пропагандистську агітку, але водночас, ніби спеціально для майбутніх поколінь, залишає білі нитки, якими вона зшита, — йдеться в описі. — Одяг, міміка та побут “знедолених” і “пригнічених” без супровідного тексту зовсім не виглядають настільки трагічно, а навпаки — видають досить пристойний рівень життя; ентузіастичні маси радісно рухаються площами, але чомусь у супроводі великої кількості озброєних солдатів. З трибуни виголошують палкі, але ретельно відцензуровані промови, а екзальтована аудиторія в різних містах буквально повторюється один в один».
Про кураторську програму Ars Mediale
До програми «Світло, що падає на залюднений степ, спорожніле місто, яму на піску та пустельні простори» співзасновниці Ars Mediale Олександри Набієвої увійшли роботи сучасних митців, які «експериментують із рухомим зображенням та осмислюють медіа».
Серед них — кіноесе, стоп-моушн анімація, поєднана з реальними кадрами та історичними світлинами, а також found photos і симуляція, які досліджують травми, пам’ятання та свідчення.
«Я не там, де ти думаєш, що я є. Я там, де ти впевнений, що мене немає» режисерки Salt Salome з Алмати зняли в Казахстані та змонтували в Україні.
Ця стрічка — особистий погляд режисерки на історію своєї родини на тлі масових депортацій народів до Казахстану в першій половині 20 століття та її роздуми про колективну травму.
Сюжет фільму проходить через міста та час, a режисерка поєднує ландшафти Алмати з «переживаннями та спогадами, що залишилися там, де, здається, нічого не залишилося», досліджуючи шляхи повернення до своїх коренів.
У «Лемберг-Машина» режисерка Дана Кавеліна порушує тему погромів, що відбулися у Львові у червні та липні 1941 року, та подальшого розгортання Голокосту в місті.
Вона поєднує стоп-моушн анімацію з реальними кадрами та історичними фото, ідиш, польську та українську мови, a описані у фільмі історії засновані на свідченнях тих, хто пережив той період, оповідях Раббі Нахмана та вченнях Кабали.
«Див. також: набір стислих зображень і почуттів» колективу fantastic little splash описують як «набір стиснутих зображень і почуттів, зібраних протягом художнього дослідження зображень війни Росії проти України».
Автори сфокусувалися на вигорілих, стиснутих, пікселізованих і розмитих зображеннях та намагаються «декомпресувати емоції, інструменталізовані сенсорикою кібервійни».
«Ця інструменталізація спричинена безперервною емоційною працею українців задля збереження власної колективності та підтримання постійного “інтересу” до війни серед світової спільноти, із врахуванням правил спільнот у соцмережах, повсюдної орієнтації на метрики залученості та непрозорості алгоритмічних політик», — йдеться в описі.
Більше про Ars Mediale
Із першим Ars Mediale організатори ставлять за мету створення простору для діалогу про «експериментальність», рефлексії про минуле, пам’ять та сучасність.
Форум присвятили деколонізації архівів та спадщини, що об’єднує режисерів, митців і дослідників, які працюють із рухомими зображеннями.
«Їхні роботи дадуть нам змогу зрозуміти, як люди з різних куточків світу взаємодіють із пам’яттю про диктатуру та депортації, етнічні чистки й погроми, збройні антиколоніальні повстання, знищені архіви та особисті родинні історії», — йдеться в анонсі.
Окрім українських організацій, кураторські добірки для події створили незалежна програма розширеного кіно Берлінале, берлінська культурна ініціатива Sinema Transtopia, «Дослідницька група кафедри досконалості AMidex–ANFAA» та Екс-Марсельський університет, що у Франції.
Форма для акредитації на Ars Mediale доступна в інстаграмі форуму.
