Українську класику відтепер можна дивитись онлайн у високій якості та легально. На початку січня Довженко-Центр представив платформу «Довженко-Центр. Онлайн», у каталозі якої 45 вже знакових та маловідомих фільмів, що вийшли в період із 1920-х до 1990-х років. На прохання DTF Magazine команда проєкту обрала 20 фільмів, на які точно варто звернути увагу
1. «Хліб», 1930
Режисер — Микола Шпиковський
«Ідеальний double feature для “Землі” Олександра Довженка. Динамічний експериментальний монтаж і радикальні кадри, що їх створив оператор Олексій Панкратьєв, — це кінематографічний досвід, який завжди буде з вами», — Яна Дудко, кінознавиця.
2. «Дорогою ціною», 1957
Режисер — Марк Донськой
«Екранізація однойменної повісті Коцюбинського, що вийшла за вісім років до прем’єри “Тіней забутих предків” Параджанова, ставши передвісницею течії українського поетичного кіно. Яскравий, чуттєвий та авантюрний фільм, який здобув широке визнання за кордоном», — Яна Дудко, кінознавиця.
3. «Сьомий маршрут», 1997
Режисер — Михайло Іллєнко
«Якщо ви хочете щось урбаністичне, але з ноткою химерності, то цей фільм може вам сподобатися. Екскурсія не лише вуличками Києва пізніх 90-х, а і його міськими легендами», — Василина Полянська, архівістка.
4. «Чи вмієте ви жити?», 1970
Режисер — Олександр Муратов
«Не “тракторний сюжет” в українській мелодрамі епохи застою. Якщо ви будете гуглити цей фільм, то практично не знайдете згадок про нього до 2023 року, бо це стало нашим відкриттям у рамках програми “Ніжне, пристрасне, палке”. До перегляду пасуватиме червоне вино», — Василина Полянська, архівістка.
5. «Камінний хрест», 1968
Режисер — Леонід Осика
«Фільм з тонким відчуттям соціального контексту. Мінімалістичний і естетський. Я дуже ціную в ньому сцену проводів, адже там знімали жителів сіл Покуття. Обличчя цих людей, строї, місцеві музиканти та танці — це те органічне зображення традиційної культури на екрані, за яке ми всі любимо українське поетичне кіно», — Ліза Стужук, менеджерка книгарні у Довженко-Центрі.
6. «Навесні», 1929
Режисер — Михаїл Кауфман
«Один з улюблених київських фільмів. Він у просторі міста 1920-х фокусується не на безперервному стрімкому русі і ідеї “переступити через людське”, а на спогляданні руху. “Навесні” частково змонтований з матеріалу, знятого для “Людини з кіноапаратом”, де Михаїл Кауфман був оператором, і є, на мою думку, протиставленням ідеям Дзиґи Вертова», — Ліза Стужук, менеджерка книгарні у Довженко-Центрі.
7. «Одинадцятий», 1928
Режисер — Дзиґа Вертов
«”Вибух. За ним наступний… Камені й пісок фонтаном. Друзки далеко летять над рейками, над вагонетками, над краном. Барабанять по вагонетці, під котрою ми сховались. Долітають до розритої могили, де вже 2000 літ лежить скіф…” Краще за оператора Михаїла Кауфмана про дух цієї документальної візуальної симфонії не скажеш», — Альона Пензій, керівниця Кіноархіву.
8. «Штурмові ночі», 1931
Режисер — Іван Кавалерідзе
«З одного боку, це пропаганда індустріалізації, але, з іншого боку, явне відхилення від ідеологічних норм. Моє улюблене звинувачення до фільму, що некоректно порівнюється селянин, який їсть великими шматками сало, і робітники, які стоять у величезній черзі в їдальні за вінегретом», — Альона Пензій, керівниця Кіноархіву.
9. «Вперед, за скарбами гетьмана!», 1993
Режисер — Вадим Кастеллі
«Божевільний абсурдний козаксплотейшен 90-х, несподівано смілива й актуальна історія про пошук скарбів Полуботка і національної ідентичності в нововідродженій країні», — Вадим Макаров, есемемник.
10. «Свині завжди свині», 1931
Режисер — Ханан Шмаїн
«Ще одна вічножива комедія — про бюрократію: свиней свійських і наукових, морських, вузлових і партійних. Винахідлива і просто смішна», — Вадим Макаров, есемемник.
11. «Пригоди полтинника», 1929
Режисер — Аксель Лундін
«Комедія за оповіданням “Федько-халамидник” — оксюморон на фоні Києва 1920-х», — Марія Глазунова, комунікаційниця.
12. «Ніагара», 1991
Режисер — Олександр Візир
«Богема, ресторани, інтрижки — усе, що ви хотіли б побачити про 1990-ті», — Марія Глазунова, комунікаційниця.
13. «Прометей», 1936
Режисер — Іван Кавалерідзе
«Ключовий український фільм 1930-х і, можливо, найважливіше режисерське висловлювання Івана Кавалерідзе. Розгромлений за “формалізм і трюкацтво” та “грубу схему замість історичної правди” у зображенні російського імперіалізму та українського і грузинського пристосуванства», — Олег Оліфер, кінознавець.
14. «Руда фея», 1987
Режисер — Володимир Коваленко
«Щемка драма про дорослішання, дружбу, прощання з домом і дитинством, яка вже у 1987 році передчувала майбутній колапс системи. Багатошаровий hidden gem, що роками був поверхово класифікований як звичайний “фільм для дітей”», — Олег Оліфер, кінознавець.
15. «Іван», 1932
Режисер — Олександр Довженко
«Серед усіх Довженкових фільмів “Іван” — найбільш німий. Режисер ніби намагається сказати багато й багатозначно, не промовивши ні слова», — Олена Гончарук, креативна директорка.
16. «Капела “Думка”», 1960
Режисер — Сергій Параджанов
«Один з перших фільмів Параджанова, замовлена на телебаченні музична агітка, в якій проглядає незламне чуття митця до краси і звуку. У кадрі — легендарна капела, створена за часів УНР, божественними голосами співає і “Щедрика”, і “я українець, а ти росіяночка, „дружба“ в нас”», — Олена Гончарук, креативна директорка.
17. «Оберіг», 1990
Режисер — Микола Рашеєв
«Екранізація одного з найкращих українських урбаністичних романів “Самотній вовк” Володимира Дрозда і одночасно найкращий горор в історії українського кіно, який зняв режисер, що все життя до того працював у жанрі абсурдистської комедії», — Станіслав Битюцький, кінознавець.
18. «Вечір на Івана Купала», 1968
Режисер — Юрій Іллєнко
«Дивний, химерний, сюрреалістичний і точно найвигадливіший фільм Юрія Іллєнка. У цьому фільмі Іллєнко передвіщає стилістику MTV, показуючи, що кіно може бути куди ближчим до живопису, ніж до фотографії та театру», — Станіслав Битюцький, кінознавець.
19. «Голос трави», 1992
Режисерка — Наталія Мотузко
«Чарівливо-моторошне та еротично-казкове — до болю красива Ольга Сумська і Раїса Недашківська, дві відьми разом з третьою поза кадром, плетуть кожним кадром фільм-мереживо чуттєвості, загадковості та фольклорного шепоту. Дивитися — а потім поринати в подорожі снами», — Даніела Гульбицька, менеджерка кінодистрибуції.
20. «Квітка на камені», 1962
Режисери — Сергій Параджанов, Анатолій Слісаренко
«Суперечливий артефакт епохи відлиги — шахтарський побут та антирелігійна пропаганда. Фільм, який Параджанов взявся рятувати, знявши його перед своїм першим шедевром — “Тіні забутих предків”. Те, що, на перший погляд, видається посередньою агіткою, насправді є доволі цікавою мозаїкою, де Параджанову вдається вплітати авторське та символічне. Мені дивитися було ніжно», — Даніела Гульбицька, менеджерка кінодистрибуції.
