На початку своєї кар’єри, 1968 року, Таня Муро спалила весь свій живопис: такий радикальний жест ознаменував розрив із цим жанром. Вона ним займалася з 1962 року, зокрема під впливом Жоржа Матьє, а також американських художників, що працювали з живописом дії та попартом. Через двадцять років Муро повернеться до малюнку, але вже працюючи над пластичністю мови в серії «Слова», яку художниця створює і нині. Одну з останніх робіт цього напрямку — «Я не народжена, щоб скорятися» — можна побачити в артпросторі MOT у Києві.
Муро відома своєю мультидисциплінарністю. Окрім живопису та роботи з мовою, вона досліджує взаємодію мистецтва та соціальних зв’язків в інсталяціях, фото та відео, паблікарті та перформансі.
«Таня Муро звертається до зору та розуму, а також до тіла, яке є основним агентом її мистецтва, — розповідає Катрін Греньє, заступниця директора Центру Помпіду-Мец, де 2015 року проходила ретроспектива Тані Муро. — У всіх роботах художниці сприйнятливість і суб’єктивність глядача поставлені під удар, причому твір перебуває одночасно в естетичному, інтелектуальному та емоційному регістрі й діапазоні».
DTF Magazine вибрав кілька ключових жанрів її мистецтва та розповідає, чим вони цікаві: як Муро за допомогою слів показує лінгвістичні властивості їдишу бути гучним, а іноді — фоновим, створює проєкти просторів для медитації, що розташовані в скелі, і нагадує про екологію за допомогою цитат Шекспіра
Проєкт Rooms (1970–2005)
Таня Муро створила різні типи просторів, як-от «Пасажі» (Passages), «Кімнати ініціації» (Initiation Rooms) і «Простори ініціації» (Initiation Spaces).
«Ці простори з мінімалістичним дизайном можна інтерпретувати ретроспективно, як повітряні шлюзи, що забезпечують перехід між минулим і сьогоденням, як час самого досвіду, — пояснює арткритик Рафаель Кюїр. — Вони діють як своєрідний обряд, ніби через них художниця розмірковувала про напрямок своєї творчості».
Точні технічні креслення нагадують документацію лендарту, а також аналітичні проєкти концептуального мистецтва. Деякі простори дотримуються романтичного ідеалізму: підвішені на схилі гори або видовбані в скелі, вони пропонують злиття з природою. Інші — самоаналіз і трансцендентність фізичного досвіду.
«Кімната ініціації № 2»
(Initiation Room № 2, 1970–2015)
У нотатках Таня писала, що «Кімната ініціації № 2» — місце, де люди можуть втекти від метушливого ритму вулиць і шукати розраду всередині себе.
«Оскільки простір грає на нескінченному віддзеркаленні світла, він розмножується, розгортаючи свої відображення в нескінченність сприйняття, — пише вона. — Висота стелі простору спеціально низька (1,5 метра. — Прим. DTF Magazine), щоб сидіти та відчувати спокій. Я зробила це середовище після споглядання скульптури Будди».
«Простір ініціації № 5» (Initiation Space № 5, 2013–2015)
Створений через сорок років після «Кімнат ініціації», цей проєкт має вигляд чогось середнього між скульптурою, яку можна розглядати, і простором-запрошенням до медитації. Всередині інтер’єру товста кругла подушка (дзафу) лежить на пласкій квадратній подушці (дзабутон) — за формою вони схожі на ті, що використовують у медитативній практиці дзадзен.
Інсталяції
Починаючи з 1990-х, Таня досліджує знаки та символи, які використовує суспільство, щоб вшанувати події та пам’ять героїв (прапори, медалі, ордени тощо), з яких вона витягує пластичний і пізнавальний потенціал.
«Від декору до декору № 2» (De la décoration à la décoration N°2, 1994–1995)
1994 року Таня Муро розпочала серію робіт «Від декору до декору». Для кожної нової виставки художниця перефарбовувала роботи в кольори, що використовувалися для цивільних або військових нагород, які вручають у тій країні, де виставлялися роботи. Дерев’яні прямокутні об’єкти прикріплені до сірого, темно-синього фону або фону кольору хакі, що символізує колір уніформи, перетворюючи почесні відзнаки на прикрасу інтер’єру.
«Мовчання героїв» (Le silence de heros, 1995–1996)
258 згорнутих транспарантів, що чергуються кольорами: 103 чорних і 155 червоних, розставлені по периметру простору. Їхня форма сповіщає про очікування повстання або наслідки демонстрації.
Назва роботи відсилає до ідеї Вольтера, що всі ми є зростаючими героями, але також натякає на німе розчарування та пасивність суспільства в ті роки..
Інсталяцію представили 1995 року під час групової виставки художниць «Окуповані території» (Occupied territories), що проходила в колишньому військовому аеропорту НАТО біля німецького міста Цвайбрюккен.
Пластичність мови
Муро розглядає пластичність мови в контексті живопису: розтягує слова по всій стіні або на полотні, змушуючи глядача переглянути звичку читати. Серії «Фототексти» (1971–1973), «Пластика» (1972–1990), «Мандала» (1972–1974) ставлять під сумнів сприйняття читання і те, як мова приховує реальність і свої межі. Також вона працює зі словом у перформансі Kairos, досліджуючи зв’язок між текстом, письменником та читачем, і в паблікарті (про це — далі).
«Чорна сила» (Black Power, 1988–1992)
Назва роботи відсилає до домінування чорної типографіки в суспільстві і водночас до руху за права афроамериканців у США. Представляючи контрформи слів великими літерами, форми, закріплені на стіні, породжують сам текст. Стіна стає словом і розкриває свою важливість як активного елемента картини. У роботі вона створює декоративну естетику, яку художниця називає «естетикою піцерії», застосовуючи кілька шарів надзвичайно фактурного живопису.
«Розмови»
(SHMUES, Conversations, 2020)
У цій роботі Муро використала цитати з віршів єврейських поетів Абрахама Суцкевера, Ірени Клепфіс та Аарона Гланц-Лайлесса і змішала їх з вказівками щодо читання та іншими написами.
Їдиш пишеться розділеними літерами і читається справа наліво, але французьке око за звичкою намагається прочитати зліва направо типографіку, яка або написана курсивом, або створена з друкованих знаків Тані Муро.
«Це фрагменти, уривки мови, поглиненої нацистським варварством та асиміляцією; майже невидима присутність, схожа на спогади чи привиди. Те, що зникло, (знову) з’являється спалахом на поверхні стіни і виділяється, — так описала ідею роботи художниця та дослідниця мистецтва Сесіль Рено. — Таня Муро об’єднує письмена, культури, літератури, алфавіти, а також епохи та істоти, запобігаючи неможливості передачі майбутнім поколінням. Голоси, що розділені простором і часом, відлунюють і відповідають один одному».
«Я не народжена, щоб скорятися» (Ikh bin nisht geboyrn zikh untertsugebn, 2022)
Ще одна робота, в якій Муро працює з їдишем. Але якщо попередні написи — невеликих форматів, то в роботі, представленій у MOT, завдяки площі у 220 на 430 сантиметрів, її письмо перетворюється на крик.
«Мова, що майже зникла у XX столітті, у цій роботі виділена грубим шрифтом і голосно дає зрозуміти, що все ще існує, — ідеться в описі роботи. — „Я не народжена, щоб скорятися“ — неначе викреслене, нашкрябане поспіхом чи з гнівом, обурене речення виступає зі стіни, готове до бою».
Перформанси
Збираючи під час подорожей по всьому світу різні види звуків, природних і міських, у своїх перформансах Таня Муро поєднує польовий запис з електронними звуками.
Зі звуком вона почала працювати ще під час створення «Кімнат ініціації», запрошуючи музикантів Pran Nath, Terry Riley, Young and Zazeela виступати там. Муро вважає, що відчуття музики, яка виконується в такому середовищі, сприяє підвищенню самосвідомості.
Kairos (1978)
Це чи не єдиний перформанс, у якому Муро не експериментує зі звуком, але працює з традиційним для неї словом. Kairos досліджує зв’язок між читачем, письменником і текстом. Муро пише на напівпрозорому пластиковому аркуші текст вірша індійського мудреця — вона вперше поїхала в індійський штат Керала після вивчення математичної логіки в Університеті Париж VIII на шість років у 1970-х і досі проводить у цій країні шість місяців на рік.
SypOLFidMo, 2012
З 2006 року Таня Муро ускладнює свої звукові перформанси, працюючи соло з 1998 року або у складі гурту з 2002 року. У цьому перформансі вона імпровізує наживо та реалізує «стіну звуку», зображену на відео як справжній катаклізм, які заглушають слухача своєю масою. Використані звуки походять з польових записів, записаних під час її подорожей.
Паблікарт
Паблікарт роботи Тані Муро вирізняє текст, надрукований згідно з принципами «золотого перетину». Ці роботи існують у напрузі з архітектурою та міським середовищем, а чорні літери та білі інтервали розширені до межі читабельності — монументальність письма ускладнює читання.
«Міський перформанс N1» (City performance N1, 1977 / 1978 / 2015)5)
«NI» з французької перекладається і як «жоден», і як «ні». Це слово було надруковано чорним кольором на білому фоні і розтягнуто на всю площу рекламних щитів, що були розвішані по Парижу. Таким чином вони звертали увагу перехожих та грали з традиційними стратегіями реклами.
«Остаточне заперечення або повідомлення, відкрите для інтерпретації глядача, — пояснюється ідея на сайті. — „NI“ — це несхвалення суспільства, де споживацтво римується з ілюзією».
«Кістки коралами стають. А очі — парою перлин» (Ses os se sont changés en corail. Perles sont devenus ses yeux, 2019)
У муралах художниця часто використовує цитати з літератури або поезії. У цій роботі — уривок з п’єси Вільяма Шекспіра «Буря» (у заголовку наведено український переклад Миколи Бажана), коли дух повітря Аріель описує сцену смерті батька Фердинанда на дні моря. Муро написала цю цитату на резервуарах Rubis Terminal — французької компанії, що займається дистрибуцією нафтопродуктів.
Відео
Практика «послідовного зображення» в мистецтві Муро поступово відійшла в сторону, а в 1990-х роках вона зацікавилася відео.
«Я вже звикла ходити з відеокамерою, і потроху з’являлися ідеї», — розповідає вона у книжці Ніколя Шодіна «Таня Муро: Виснажені сміхом» (Tania Mouraud: Exhausted Laughters, 2014).
У 2000-х відео стало важливою частиною її творчості.
«До нескінченності» (Ad Infinitum, 2007–2009)
У чорно-білому відео Таня Муро демонструє хореографію китів, які навчають своїх дітей плисти проти течії. Робота фіксує близькість до «допотопного Левіафана», якого Герман Мелвілл описав у «Мобі Діку», але Муро закладає в Ad Infinitum нагадування, наскільки ми крихкі та незначні на фоні величі природи.
Fata Morgana (2016)
У цьому відео Муро підкреслює двозначність образів. Вона знімає промисловий комплекс Пасадени, де розташовані найбільші нафтопереробні заводи в США, у світлі ліхтарів, таким чином передаючи дивну та поетичну атмосферу.
«Димова хмара, що рухається перед нашими очима, нагадує, що промисловість ніколи не спить, — каже Таня. — Це заворожливе світло нагадало мені про фата-моргану — міраж, що проявляється на воді, але який не можна побачити на березі моря… Потім він розкриває інший бік образів, які, як здається, нам знайомі».
Роботу «Я НЕ НАРОДЖЕНА, ЩОБ СКОРЯТИСЯ» Тані Муро можна побачити в Києві на виставці сучасного мистецтва в просторі МОТ до 14 травня. Тема експозиції — «Тимчасовість».
