Довженко-Центр переклав працю американського історика та дослідника Джошуа Ферста «Український кінематограф: приналежність та ідентичність за радянської відлиги» (Ukrainian Cinema. Belonging and Identity during the Soviet Thaw), написану в 2015 році. Команда інституції зазначає, що «це чи не єдина в англійськомовному просторі академічна розвідка такого обсягу, концептуальної глибини та історичної прискіпливості, присвячена українському кінематографу»
У книзі Ферст аналізує контексти радянських 1960-70-х років — історичний та географічний, ідеологічний та виробничий — та показує, чому їх синтез породив феномен українського поетичного кіно та яку роль у цьому відіграли автори та інституції.
На думку автора, кінематографісти, які працювали на київській студії художніх фільмів імені Олександра Довженка, були «одержимі питаннями ідентичності» і вимагали від радянської кіноіндустрії та глядачів визнання української культурної відмінності.
У перших двох розділах «Українського кінематографа» йдеться про те, як радянський кінематограф після Сталіна культивував екзотичний і одомашнений образ українців, а також про те, як київська кіностудія на початку 1960-х намагалася відновити свою репутацію центру культурної відлиги в СРСР. Наступні два розділи присвячені фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1965) та його ролі у переорієнтації студії імені Довженка на авторський напрямок денного поетичного кіно.
Останні три розділи «Українське кіно» досліджують головні роботи режисерів Юрія Іллєнка, Леоніда Осики та Леоніда Бикова, які намагалися подолати прірву між авторським кіно та зацікавленістю радянської кіноіндустрії в прибутковості їхніх фільмів.
Презентація видання відбудеться травня на Книжковому арсеналі в Києві. А після книжку можна буде придбати в онлайн-крамниці Довженко-Центру.
2022 року Ферст написав для одного з найстаріших та найавторитетніших видань США The Atlantic добірку з девʼяти українських фільмів та одного серіалу, «які показують за що борються українці».
До списку потрапили фільми різного періоду — від Олександра Довженка, якого автор матеріалу називає «батьком українського кіно» й до покоління молодих режисерів, «які подорослішали під час Майдану у 2014 році». Повний список можна побачити в нашому матеріалі.
Про ретроспективу «Поетичне кіно. Витоки» в Довженко-Центрі
Ретроспективна програма «Поетичне кіно. Витоки» представляє глядачам фільми, які стали предтечею бурхливої хвилі 1960-70-х.
У рамках цієї програми команда інституції говорить про межі поетичного та його означення: «Через вступні лекції та відкриті дискусії спробуємо підважити та розширити класичний канон течії. Здувши з неї пил, поглянемо на головну хвилю українського кіно через сучасну оптику та європейський контекст».
4 червня Довженко-Центр показуватиме «Андрієша», дебютну роботу Сергія Параджанова та Якова Базеляна, у супроводі лекції кінознавця та керівника науково-програмного відділу Довженко-Центру Станіслава Битюцького.
Злий чарівник Чорний Вихор викрадає в хлопчика-пастуха Андрієша його стадо разом з вірним псом Лупаром. Андрієш вирушає на їх порятунок. Дорогою він отримує в подарунок чарівну сопілку, що допомагає знайти дорогу до замку чарівника. А також приходить на поміч чисельним жертвам Чорного Вихра, які вже давно страждають від злодіянь тирана.
«Андрієш» знятий за молдавською казкою Єміліяна Букова на Київській кіностудії імені Олександра Довженка, куди Параджанов влаштувався по закінченню ВДІКу. Ще під час навчання він зробив за цим матеріалом короткометражний дипломний фільм «Молдавська казка». Його особливістю стало поєднання лялькової анімації та живої природи, що слугувала фоном. «Андрієш» став його розширеним та більш масштабним ігровим рімейком.
Співрежисером фільму став ще один дебютант Яков Базелян, хоча «Андрієш» був здебільшого параджанівським проєктом. У стрічці можна знайти витоки стилю та мотиви, які надалі проявляться в «Тінях забутих предків». Проте сам фільм ще тяжіє до традицій радянської кіноказки, зокрема до стрічок Алєксандра Роу. Як і в них в Параджанова уніфікованість бере гору над національною ідентифікацією.
Фільм не мав касового успіху, його критикували за недоопрацьований сценарій, але й відзначали юного виконавця головної ролі Кості Руссу, операторську роботу Сурена Шахбазяна та музичне оформлення.
