Вже 4 березня на церемонії Американської Кіноакадемії розпочнеться видовищна битва за статуетки. Цьогоріч на найкраще чоловіче виконання головних та другорядних ролей сформувався суперконкурентний парад зі сталих легенд й нових талантів. Зокрема, свою заповітну першу номінацію отримав австралійський актор Джейкоб Елорді, зірка «Солтберну» та серіалу «Ейфорія». Зігравши чудовиська у фільмі «Франкенштейн» Ґільєрмо дель Торо, він постає в абсолютно новому акторському амплуа, що задає свіжий вектор його кар’єри.
З цієї нагоди та виходу в у український прокат фільму «Буремний перевал» з Елорді в головні ролі кінокритикиня DTF Magazine Соня Вселюбська розповідає про шлях актора — від низькобюджетних проєктів і самореферентних ролей «сексуального бойфренда» до справжніх акторських випробувань у співпраці з найкращими режисерами світу.
Джейкоб Натанієль Елорді — невдала модель, поганий учень.
Джейкоб Елорді народився у 1997 році в місті Брісбен, на сході Австралії, у звичайній родині робітничого класу. Його батько — маляр, мати — домогосподарка, а ще в родині є три старші сестри. У середній школі маленький Джейкоб почав грати в регбі, відвідувати музично-театральний гурток — загалом, нічого особливого. Такі стартові умови типові для багатьох майбутніх зірок. Втім, зазвичай із цією простотою йде й заперечення батьками акторських амбіцій дитини, знецінення її таланту або цілковита відсутність інтересу до сцени в самого актора. У випадку Елорді все було навпаки.
Граючи у шкільних виставах, Джейкоб почав цікавитися популярним кіно. Згодом він згадував в інтерв’ю, що одним з поштовхів до великих акторських мрій став Гіт Леджер і його роль у «Темному лицарі». Так, переглядаючи світову класику, Елорді сформував собі непогану базу рольових моделей — від Марлона Брандо до Віна Дізеля.
Мати, помітивши це захоплення, взялася просувати сина — навіть попри те, що той навчався, м’яко кажучи, не дуже. Вона заохочувала його спробувати себе в моделінгу, втім, безуспішно. Через свій дуже високий зріст він не влазив у потрібний одяг.
Серйознішим поштовхом до акторства стала травма: Джейкоб зламав кістку в спині під час гри в регбі, через що був змушений залишити спорт, у якому подавав великі надії. Ледве закінчивши школу, він вступив на акторські курси в Мельбурні, а вже у 19 років вирушив у вільне плавання до США.
Статист, невказаний у титрах, і перші кроки в кіно
У черговій частині франшизи «Пірати Карибського моря: Помста Салазара» Джейкоб Елорді з’являється в ролі піхотинця Сент-Мартінсу. Через надто коротку появу його навіть не вписали в титри, але він уперше потрапив на справжній голлівудський знімальний майданчик.
Якщо Майкл Фассбендер після епізодичної ролі у «300 спартанцях» відкрив собі двері до великого кіно, то в Елорді все було інакше — адже надворі середина 2010-х, і пробитися на великий екран вже значно складніше. Тож спершу він знімався у проєктах сумнівних якостей.
Першою великою роллю став фільм «Гарячі канікули» (Swinging Safari) — підліткова драма в австралійському сетингу 1970-х з рейтингом 5,6 на IMDb.
Тоді ж вийшла перша робота з Netflix — також тинейджерська мелодрама «Будка поцілунків» (The Kissing Booth), яка отримала 17 % на Rotten Tomatoes. У цій трилогії Елорді грав одного з головних героїв — Ноа Флінна, який вносить хаос у життя закоханої в нього головної героїні.
Ця роль стала для Джейкоба справжнім екзистенційним досвідом: він уперше зрозумів, що таке популярність і якою ціною вона дається. На ранок після прем’єри фільму він прокинувся з чотирма мільйонами підписників в інстаграмі, істерично видаляючи крінжові підліткові пости. «Мені здавалося, що я став білбордом», — згадував він у великому інтерв’ю для GQ.
Згодом він багато говоритиме у своїх інтерв’ю про тему об’єктивізації його зовнішності, яка була йому скоріше неприємною і навіть викликала тривогу.
Потрохи розчаровуючись у Голлівуді, актор передбачав, що помічатимуть його насамперед за обличчя й тіло, хоча він має більші акторські амбіції.
Елорді ніколи не приховував, що не в захваті від «Будки поцілунків»: він сумнівався в якості сценарію і логіці персонажа, але виконував усе потрібне, щоб просто стати актором у США. І саме тоді його врятувало успішне прослуховування на новий проєкт HBO.
Ейфорія-ера
Після зйомок першої частини «Будки поцілунків», перебуваючи вже у стані голлівудського відчаю, Елорді вирішив дати собі останній шанс. Він переїхав до Лос-Анджелеса, щоб хоча б потрапити на перший раунд проб нового проєкту Сема Левінсона. Після цього він планував повертатися додому, адже тоді в нього вже закінчувались і гроші, і віза. Жив він на дивані у знайомого, а іноді — просто спав у машині.
В інтерв’ю Variety Actors on Actors з Колманом Домінго він вперше розповів, що повністю провалив проби — забув текст і навіть перепитував, хто така Джулс (героїня Гантер Шафер). Але Левінсон чомусь викликав його ще двічі — і врешті затвердив на роль.
В «Ейфорії», одному з найуспішніших проєктів HBO, Елорді грає складного, неприємного і сексуально небезпечного персонажа — Нейта Джейкобса. Хоч герой і негативний, фактично психопат і нарцис, у певних аспектах він римується з власною історією актора.
Як і Нейт, юний Елорді азнавав булінгу через інтерес до акторства — «занадто гейська професія», — казали йому однокласники. Його особиста неприязнь до об’єктивізації тіла відлунює у внутрішніх конфліктах Нейта, який нездорово одержимий своїм зовнішнім виглядом, статусом і контролем над жінками.
Ця роль, однак, показала його акторську силу: поєднання вроджених фізичних даних — високого зросту, зовнішності, магнетичного погляду та низького голосу — створило екранний образ, від якого важко відвести очі.
Саме «Ейфорія» визначає початок ери Елорді як голлівудської зірки, адже відтоді з пропозиціями приходили до нього.
Той самий недосяжний красень з паралельного класу
Після «Ейфорії» режисери почали шикуватися в чергу, щоб запозичити його «ауру недосяжного красеня» для власних фільмів.
Першою значною роботою стала роль у стрічці «Солтберн» (Saltburn) Емеральд Феннел. Тут він грає привабливого хлопця з заможної родини, що під час навчання в Оксфорді стає об’єктом нав’язливої любові Олівера (Баррі Кеоган). І цього разу його герой скоріше позитивний, що, по суті, є рідкістю для його фільмографії.
Попри суперечливі відгуки, «Солтберн» вибухнув своєю популярністю, також подарувавши його акторам ще більшу впізнаваність. У певний момент після виходу фільму було неможливо сховатися від обговорень стрічки в інтернеті. Згадаймо вірусну сцену у ванні, де герой Елорді мастурбує, і те як всі знімали реакції перегляду в тіктоку. Хай там як, Елорді видав чудовий перформанс, побудований на випромінюванні шаленої сексуальної енергії.
І хоча Феннел критикували за неоригінальність і кострубатість сценарію, вона точно знала, як правильно працювати з актором. Наприклад, те, як чарівно вона використала камеру, знімаючи його тіло й обличчя в мрійливих планах, даючи йому сексуальний нижній кут камери — мабуть, це одна з найпривабливіших складових фільму.
Після «Солтберну» за Елорді остаточно закріпився статус майстра роботи з сексуально напруженими, небезпечними героями. Це загрожувало помістити його в пастку актора однієї ролі, що певною мірою наздоганяло його в наступних проєктах.
Робота з великими авторами
Після «Ейфорії» Елорді з’явився в полі зору серйозних режисерів-авторів, які балансують між авторським і масовим кіно. Зокрема у фільмі «Солодкий Схід» Шона Прайса Вільямса — режисерський дебют знаного оператора.
Це американське роуд-муві, загорнутий у драму дорослішання, де Елорді грає Яна — національного краша, вродливого, харизматичного, але не надто розумного.
Далі була роль Елвіса у фільмі «Прісцилла» Софії Копполи. Це знову персонаж, схожий на попередніх, проте тепер — історичний. Знову красень, який маніпулює своєю харизмою і жінками, переймаючись лише власним задоволенням і славою. Фанбаза Копполи та успішний прокат зробили свою справу: Елорді помітили, так само як і його цікаву схожість з Елвісом Преслі.
На червоній доріжці у Венеції у 2025 році він з’явився з вусами, які, ймовірно, відростив для наступної ролі — у фільмі Пола Шредера «О, Канада» (Oh, Canada). У ньому Джейкоб грає молодого Річарда Гіра у флешбеках. Сам актор зізнавався, що ця співпраця стала мрією його внутрішнього кіномана, хоча роль запам’яталася скоріше відвертою сценою з Умою Турман.
Паралельно Сем Левінсон після провалу «Айдолі» намагався запустити третій сезон «Ейфорії», але безуспішно. Зендея, Сідні Свіні, Гантер Шафер і сам Елорді стали настільки бажаними, що через їхні супернасичені графіки зібрати їх разом стало майже нереально. І хоча ці нюанси таких довгих зборів залишаться за лаштунками, можна цілком припустити, що цей графік міг зірвати сам Елорді. Він отримав несподівану пропозицію, від якої не міг відмовитися, адже вона нарешті перевідкриває його кар’єру, зупиняючи цей вир самореферентних амплуа.
Чудовисько — «Франкенштейн» дель Торо
За дев’ять тижнів до старту зйомок «Франкенштейна» в Ґільєрмо дель Торо виникла криза: його «чудовисько», якого мав зіграти Ендрю Гарфілд, зірвався з проєкту через конфлікти в графіку. Так роль запропонували Джейкобу Елорді, всередині якого знову шаленіла дитина-кіноман.
Мексиканський майстер мріяв зняти «Франкенштейна» змалечку, тож уся серйозність і клопітливість, притаманна режисеру, вийшла на ще більший рівень. Відповідно, це вимагало від акторів максимальної підготовки. Особливо від Елорді, у якого фактично не було часу на тривале налаштування, втім, він упорався бездоганно.
Уперше Елорді випало грати роль, протилежну його впізнаваному амплуа. Він новонароджене створіння в руках егоїстичного батька-Франкенштейна, зшитий з тіл безлічі солдатів у нове «супертіло», без можливості ані по-справжньому жити, ані померти. Обличчя актора та впевненість, яку він зазвичай випромінює мовою тіла, тут приховані за швами, скутою пластикою та переляканими очима. Його низький, насичений тембр голосу перетворюється на боязкі, уривчасті речення. Елорді блискуче передав еволюцію відкритого, доброго серця, яке поступово розбивається об реалії жорстокого світу.
Дель Торо, безперечно, не прогадав з вибором: актор ідеально вписався в його вручну створений, химерний всесвіт. Ця роль, без сумніву, перезапустить увагу індустрії до Елорді. Він наголосив, що здатен грати зовсім інші, глибші й складніші ролі, які не об’єктивізують його зовнішність.
Нова ера
12 лютого в український прокат вийшов результат його другої співпраці з Емеральд Феннел, її вільна екранізація «Буремного перевалу» (Wuthering Heights). Фільм Джейкоб грає спокусливого Гіткліфа в тандемі з Марґо Роббі, отримує доволі бінарні відгуки й затримує його в набридлому образі сексуального бойфренда. Втім, здається, і ця ера завершується, адже сміливіші пропозиції вже приходять акторові.
Серед наступних проєктів також новий науково-фантастичний фільм Рідлі Скотта «Собачі зірки» (The Dog Stars), про який поки відомо небагато, але Елорді виконує головну роль. А з найсвіжіших новин — підтверджений проєкт «Зовнішня пітьма» (Outer Dark), екранізація похмурої книжки Кормака Мак-Картні про часи Великої депресії.
Тож у видимому майбутньому Елорді левітуватиме між космосом і готичними декораціями.
