«Ще пів року чи рік простою — і про нас уже ніхто й не згадав би», — каже співзасновник однієї з найбільших і найвідоміших формацій України Rhythm Büro Ігор Глушко. Так він коментує повернення у 2024 році після майже двох з половиною річної паузи. А вже цього вікенду, 12–13 квітня, Rhythm Büro відзначатиме десятиліття (з чотирма іноземними гостями в лайнапі та колаборацією з Closer), що багато в чому визначить подальшу долю проєкту.
Напередодні цієї події Олена Побочій на прохання DTF Magazine зустрілась із засновниками Rhythm Büro — Вірою Логданіді, Ігорем Глушком та Олександром Павленком — і розпитала їх про найзнаковіші та переломні моменти в історії формації. Від першої вечірки у 2014 році ще без назви Rhythm Büro, якою вони хотіли зібрати кошти для військового госпіталю, до найбільш успішних і провальних подій, а також про скасування знакового опенейр-фестивалю Natura. Крім того, вони діляться думками про закриття проєкту, розвиток власного лейблу і розповідають, чи не надумали все ж таки відкрити власний клуб.
ЗМІСТ
• «Проєкт, народжений під час війни» та DIY-дух київської сцени
• Відсутність плану та народження Natura
• Експерименти та відвідувачі. «Ми навіть не знали, чи є в місті наша аудиторія»
• Extra — репутаційний провал. Natura — іміджевий тріумф
• Вигорання та думки про закриття Rhythm Büro
• Історія шоукейсів і артисти, яких мріють привезти
• Чого очікувати від події 10 Years of Rhythm Büro
• Вплив на сцену та чому в Києві не буде клубу від Rhythm Büro
«ПРОЄКТ, НАРОДЖЕНИЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ» ТА DIY-ДУХ КИЇВСЬКОЇ СЦЕНИ
— Це інтерв’ю припало на вашу річницю — 10 років Rhythm Büro. Тож перше питання, яке одразу виникло: чи думали ви на старті, що проєкт існуватиме так довго?
Ігор Глушко: Мені здається, що тоді про таке далеке майбутнє ми не замислювалися, хоч теоретично припускали. Але те, що десятиріччя проєкту ми відзначатимемо під час війни в Україні, шокувало найбільше. 10 років — як milestone, доволі серйозний строк. І, думаю, ознака того, що ми справді робимо щось серйозне, а не просто for fun.
Віра Логданіді: Перша протовечірка, після якої ми вирішили запустити проєкт, дати йому назву і щось планувати, відбулась у 2014 році — у буремний час після Майдану, початку АТО. І от минуло 10 років — війна вийшла на інший рівень. Не те щоб ми планували це все, але фактично Rhythm Büro — проєкт, народжений під час війни.
— Можете згадати ту вечірку? І як узагалі з’явилася думка обернути це все на щось конкретне, на формацію з певною концепцією і, власне, назвою Rhythm Büro?
Віра: Це була благодійна ініціатива, вечірка, влаштована нашвидку, але в незвичному місці — на березі Дніпра, на причалі, де раніше не відбувалося ніяких вечірок. З локальним лайнапом і нашою першою колаборацією з Tenpoint. Тоді ми хотіли зібрати й передати гроші військовому госпіталю. І, власне, тепер ми знову збираємо гроші й постійно їх кудись передаємо.
До речі, серед співорганізаторів тієї вечірки був Borys. Після події ми вирішили влаштовувати івенти й далі, бо мені здалося, що в нас класний досвід: маю на увазі, що ми з Сашею робили тоді успішні вечірки драм-н-бейсу, а в Ігоря була хороша техно-експертиза. Тож у нас вийшла непогана команда, проте Борис чітко сказав, що не хоче займатися організацією. Ми продовжили втрьох. І придумали назву про Бюро, яке робить ритми.
Ліворуч — Ігор Глушко та Віра Логданіді (Фото: Яна Франц, спеціально для DTF Magazine), праворуч — Олександр Павленко.
— А яка музика у вас була на першій вечірці, враховуючи ваш різний бекграунд — драм-н-бейс і техно?
Віра: У лайнапі були Woo York, SE62, Ігор, Саша, Борис і я. Це було на День Незалежності, подія почалася з красивого опенінгу від Саші й продовжилася техно. Дощило, люди танцювали під навісом, увесь причал був заповнений. Прийшли наші друзі й різні артисти — загалом близько 100–150 людей.
Формат івентів із секретною локацією ми тестували з Сашею, ще коли організували події як промогрупа 22:22. Ми розуміли, що це працює, що люди завжди ексайтед, коли дізнаються, що вечірка проходитиме в незвичному місці.
Тому вже першу вечірку під назвою Rhythm Büro ми запланували в секретній локації. Зібрали 200 гостей і повідомили їм локацію в есемесках. Проте виник ажіотаж, люди хотіли потрапити на івент, а нам доводилося пояснювати, що всі квитки продано, тож вхід закрито. На той момент це була нетипова для Києва модель комунікації про локацію.
— Ти кажеш, що історія з secret place була нетиповою. А якими у той час, коли ви почали робити Rhythm Büro, були вечірки і сцена загалом?
Віра: Вечірки відбувалися переважно в клубах, хіба що тільки з’явилася Схема — і це окремий феномен. Коли ми починали, у відвідувачів була типова модель поведінки — вони приходили на гостя і йшли, щойно гість закінчував грати. Ми вирішили, що цю парадигму треба змінювати, тому іноді на ранні вечірки Rhythm Büro привозили гедлайнерів та ставили їх на відкриття або завершальний сет. І створювали умови, щоб гість, якого ми запрошуємо, приїжджав до нас з особливим, а не зі своїм стандартним виступом. З часом наші відвідувачі вже знали: початок і фінал — це щось особливе, тоді як середина й так була в них у фаворі.
Ігор: Характерним для того часу був DIY-дух усього, що відбувалося в Києві.
Закінчився Майдан, почалася війна, майбутнє не визначене, назрівала криза, у людей меншало грошей, і водночас у Києві — купа локацій, які можна використати для вечірок.
Тепер, особливо під час воєнного стану, ми задумуємося, як отримати дозвіл, ліцензії і таке інше, а тоді все було простіше: є приміщення — окей. І без зайвої уваги до себе влаштовуєш вечірку де завгодно.
Наприклад, моя одна з найулюбленіших Схема — та, яку Слава робив на Трухановому острові. Це була кругла закинута будівля якогось радянського ресторану. Уявіть собі Труханів острів, просто посеред Києва, нічим не огороджена будівля і в ній проходить рейв.
Віра: А ще був клуб 56 на Воздвиженській. Він займав верхній поверх недобудови, де проходили вечірки, на які постійно скаржилися сусідні готелі. І це був, можна сказати, мікроскопічний клуб, але досить впливовий. Навіть за сьогоднішньою міркою то було б модне серед аудиторії місце.
Блок із фото ліворуч — перша вечірка під назвою Rhythm Büro (2015 рік) із Zadig у лайнапі.
Блок із фото праворуч — вечірка Rhythm Büro у 2015 році з Eric Cloutier у лайнапі.
— Повернімося до вашого наміру створити формацію Rhythm Büro. Якою була перша вечірка з цією назвою?
Ігор: То був березень 2015 року, ми влаштували її в приміщенні фотостудії на Подолі й запросили на неї Zadig. Локація була просто частиною якоїсь фабрики — квадратна кімната з високими стелями, де могло вміститися близько 250 людей. І знову-таки оце відчуття DIY, мабуть, відігравало головну роль: сама ідея, що тобі не потрібен клуб, який усі знають, не потрібен концертний майданчик — ти просто приходиш, береш перше-ліпше приміщення, сам ставиш звук, світло, персонал та охорону.
Саша Павленко: Тоді був не той масштаб, це не було, грубо кажучи, корпоративне техно.
Ігор: Серед відвідувачів були здебільшого наші друзі. Але з огляду на кількість людей, вечірку можна вважати успішною. Бо на той час зібрати 250 людей — доволі амбітна мета. А вже на початку жовтня 2015 року ми зробили вечірку в IZone і зібрали 600 чи навіть 700 людей. І це було справді багато.
ВІДСУТНІСТЬ ПЛАНУ ТА НАРОДЖЕННЯ NATURA
— Якою ви уявляли приблизну концепцію розвитку на наступні роки? Чи були у вас певні цілі й чого вдалося досягти за це десятиліття?
Віра: Ми просто робили те, що нам подобається. І відповідно планування було короткостроковим. З’явилося, наприклад, бажання привезти Eric Cloutier у Київ, бо це нереально крутий диджей, що народився в Детройті, або захотілося, скажімо, запросити Abdulla Rashim, то ми просто думаємо, як це зробити.
У Closer тоді переважала афтепатійна румунська музика, десь окремо були всякі бумбумруми або якісь свістопляски, паралельно існувала сцена драм-н-бейсу, Слава Лепшеєв робив рейв за участю локалів.
А ми хотіли ділитися з людьми нашою експертизою, нашим дослідженням музики. І ця жага нікуди не зникла.
На десяту річницю в лайнапі 10 Years of Rhythm Büro є артисти, які гратимуть нетипову, але класну електронну музику, яка заслуговує на увагу.
Віра Логданіді та Ігор Глушко | Фото: Яна Франц, спеціально для DTF Magazine.
Ігор: Узагалі спершу була мета зробити класну вечірку, привезти класних артистів, продемонструвати їхню музику, послухати самим і не втрапити на бабло. Минуло кілька років — ми захотіли провести вечірку з трьома танцполами. Потім нам захотілося влаштувати вечірку в лісі, яка — хоч ми тоді й не розуміли цього — стала перлиною діяльності Rhythm Büro. Адже більшість людей знає нас саме через Natura.
Саша: Я ще пам’ятаю, що коли ми тільки починали, то щоразу ставили собі ціль розширюватися.
Ігор: Наприклад, для кожної наступної вечірки шукали трохи більшого приміщення, ніж попереднє, бо відчували органічний ріст.
Віра: До речі, я згадую, що Ігор довго не сприймав Natura. Тож рейв у лісі хотіли зробити спочатку ми з Сашею.
Саша: Не те щоб він не сприймав — просто був такий момент, коли ми думали, що не доросли до цього.
Ігор: Я просто не був готовий ризикувати. Мені подобались івенти в лісі, але я був більш консервативний і обережний у плануванні.
Віра: Взагалі на ідею івенту в лісі нас підбив друг. Ми планували провести intelligent драм-н-бейс у лісі. Шукали локації, їздили під Київ, але врешті зробили цей захід під назвою Rhythm Büro: Natura.
Все пройшло класно, хоч було багато сумнівів. Пам’ятаю, як тоді, перед першою Natura, люди крутили пальцем коло скроні й казали: «Та техно-кобри нізащо не поїдуть у ліс. Які намети?» І з одягу та реакції людей ми бачили, що вони абсолютно не готові.
Ігор: Насправді на першу Natura у 2017 році несподівано зібралася тисяча людей. І для нас це був рекорд. Ми робили івент як експеримент, готувалися, зокрема, до того, що влетимо на гроші, але в результаті вийшли в нуль. І це був однозначно успішний івент у репутаційному плані.
Віра: Мені здається, що оця ниточка, яка завжди веде людей у невідоме й відкриває їм щось нове, надто досвід, дуже важлива. Бо вечірка — це, в принципі, про отримання різних досвідів і їх проживання.
Natura — фестивальний опен-ейр формат, що із 2017 року проходив біля Київського моря. У 2024 році команда Rhythm Büro оголосила про його скасування.
— Коли ми вже говоримо про ваш фестивальний опен-ейр формат Natura, як ви дійшли того, щоб відмовитися від нього?
Ігор: Тут усе доволі просто. По-перше, під час повномасштабної війни провести Natura неможливо. По-друге, це специфіка локації.
Віра: Ми не були там жодного разу з моменту Natura 2021. Я взагалі не певна, що ту зону не заміновано. До того ж поряд є села, і коли поруч відбувались якісь події, безперервна музика була проблемою.
ЕКСПЕРИМЕНТИ ТА ВІДВІДУВАЧІ. «МИ НАВІТЬ НЕ ЗНАЛИ, ЧИ Є В МІСТІ НАША АУДИТОРІЯ»
— Аудиторія постійно змінюється. Які підходи ви напрацювали за десять років, щоб не втрачати її, а, навпаки, зацікавлювати й нарощувати?
Віра: У роки повномасштабної війни важко говорити про нарощування аудиторії. Взагалі на Rhythm Büro завжди ходили трохи старші люди, і багато хто з них виїхав. Тепер ми спостерігаємо нову аудиторію: залишки нашої і приплив людей, що ходили на івенти колег, чия активна діяльність триває ці всі роки. І прикольно, що є люди, які приїжджають з-за кордону.
Проте з аудиторією тепер складно, адже деякі люди бояться виходити з дому. Для декого взагалі розваги в ці часи недоречні. Водночас на вечірках можна зустріти багато військових, і ми відкриті для них. Ми навіть думали, які робочі місця можна їм запропонувати, щоб вони мали не тільки безплатний вхід, а й можливість працювати.
Усі івенти, клуби, промоутери тепер працюють з тими, хто залишився, з тими, хто готовий ходити на івенти.
— А якщо взяти етап до повномасштабної війни. Як ви зрозуміли, які експерименти дозволили залучити більше нових людей і утримати тих, хто був серед вашої аудиторії й до цього?
Віра: Якість продукту. Наша остання вечірка 5 лютого 2022 року була просто офігенна. Світло, сетап, лайнап — усе на належному рівні. Наперекір тому, що все було проти нас: війна вже на підході, десь поряд нова хвиля ковіду. З артистів приїхали Rrose, Anthony Rother, Blind Observatory. Гості переживали, бо дуже боялися війни.
І якби не війна, то відвідувачі повернулися б до нас через пів року й привезли б своїх друзів. Це і є найякісніший спосіб розширюватися — створювати досвід, яким люди хотітимуть ділитися.
Вечірка Rhythm Büro 5 лютого 2022 року з Rrose, Anthony Rother та Blind Observatory в лайнапі. Після початку повномасштабної війни росії проти України формація не проводила події до вересня 2024 року.
Ігор: Загалом розширювати аудиторію можна різними способами. По-перше, урізноманітненням саунду.
Коли ми заснували Rhythm Büro, у нас було, грубо кажучи, гіпнотик-техно. Потім, зростаючи, ми запитали себе: «А що ще можна запропонувати?». І зробили другий танцпол з гаусом, організували івент з нетанцювальною музикою, почали мутити колаби, зробили шоукейс Bassiani в Києві.
Наприклад, минулого вересня, готуючи перший івент під час повномасштабної війни, ми свідомо пішли на те, щоб залучити АБО і віддати їм під кураторство другий танцпол. Нам потрібен був ковток свіжого повітря.
Віра: Розширення аудиторії — це будь-яка співпраця, будь-який додатковий жанр. Наприклад, нам цікаво було розвивати слухацький опенінг з легендарними артистами на початку івенту, тоді захід фактично починався з ембієнт-концерту. Деякі люди були зацікавлені тільки в цьому виступі, бо для них то був гедлайнер, як тоді, коли ми кликали Global Communication, наприклад. Але багато з тих, хто приїхав, вже хочуть залишитись. Тобто побудова правильної драматургії лайнапу дозволяє різним людям прийти на щось, що їм подобається.
Ігор: Також важливо не бути заручником власного его й об’єктивно дивитися на ситуацію.
В нашій сфері зміна поколінь відбувається дуже швидко: ти не можеш бути впевненим, що ті самі люди ходитимуть до тебе й через п’ять років. Я спостерігаю, що в більшості тусовочний період триває рік-два, і потім все — йога, вегетаріанство, дієта і так далі.
Організовуючи під час повномасштабної війни великий захід після перерви в два з половиною роки, ми навіть не знали, чи є в місті наша аудиторія. За таких обставин важливо підтримувати зв’язок з реальністю, виходити з якихось негативних прогнозів для того, щоб планувати захід загалом.
У якийсь момент наші івенти стали фінансово успішними, і якби ми керувалися тільки меркантильним інтересом, то могли б піти зовсім іншою дорогою. Запрошували б якихось гедлайнерів фестивального калібру і просто робили б ставку на зростання. Але у нас завжди була ідейна складова, яка не дозволяла абстрагуватися від нашого музичного бачення.
Ми запрошуємо артистів, близьких духом. Нам не цікаво змагатись за звання найбільшого рейву чи мірятися найбільшою площею LED-екранів. Якщо ми зробимо рейв і він буде великим, нам буде приємно. Але це не самоціль — у нас трохи інша грань цього задуму.
Ігор Глушко, Віра Логданіді (фото: Яна Франц, спеціально для DTF Magazine) та Олександр Павленко.
EXTRA — РЕПУТАЦІЙНИЙ ПРОВАЛ. NATURA — ІМІДЖЕВИЙ ТРІУМФ
— А які івенти за ці десять років ви можете назвати найскладнішими у плані організації?
Саша: Звісно, Extra і Natura. Extra — дуже класний приклад того, як фінансово успішна подія стала репутаційно провальною. Ми, не маючи певного досвіду, просто не заменеджили деяких зон, не зважили на погодні умови й через це втратили репутацію. Тоді було дуже багато людей, ми намагалися знайти компроміс між комфортом і атмосферою, але таки не впоралися з завданням, бо не вистачило рук.
Віра: То взагалі був проблемний івент. Нас тоді ще підвели з приміщенням. Цікавий, щиро кажучи, досвід. Ми вже планували великий захід на декілька танцполів, але у нас була усна домовленість з локацією. Це теж такий момент, коли ти дорослішаєш і розумієш, що недосить просто скинути передоплату й домовитися на словах, що треба підписувати договори, щоб усе було в площині серйозних проєктів.
Ще у нас була ідея головного танцполу: на сцені мала танцювати тисяча людей, а артист знаходився б в глядацькому залі, де ряди крісел підіймаються вгору по амфітеатру. Коли ми готувалися, то зрозуміли, що сцена стоїть на маленьких курячих лапках і це просто небезпечно для усіх присутніх.
Ігор: Коли ти починаєш цю діяльність, у тебе доволі романтизований погляд, а потім масштаб зростає. Й іноді ти займаєшся аспектами, які ніколи не уявляв частиною своєї роботи.
Віра: І сценарії тут абсолютно різні: це стосується і темряви, і якоїсь невидимої сходинки. Ми досі іноді навіть на банальних штуках допускаємо фейли. Організаторові, як на мене, важливо розуміти, що зі збільшенням масштабу заходів зростає і відповідальність.
Rhythm Büro: Extra — фестивальний формат із трьома сценами, що відбувся у вересні 2019 року.
— Запитання про ваш великий івент, з яким ви повернулись у 2024 році. Коли ви відчули, що знову готові робити події? На що ви сподівались і що з того вийшло?
Ігор: З цим івентом у нас було три цілі. По-перше, ми розуміли, що нам треба було знову заявити про себе на сцені, бо два з половиною роки — велика пауза.
Ще пів року чи рік простою — і про нас уже ніхто й не згадав би.
По-друге, ми хотіли дізнатися, скільки що коштує і як узагалі все проходить під час війни. Словом, зробити експеримент, на основі якого ми могли б щось планувати далі.
По-третє, ми відмінили Natura, і з’явились борги. Ми хочемо закрити цю історію, дати людям змогу обміняти квиток на іншу подію або зробити їм рефанд.
Віра: З психологічного боку важко було прийняти те, що на історії Natura, найімовірніше, доведеться поставити крапку. Може, в далекому майбутньому нас чекає щось хороше, і ми спробуємо ще раз, але тепер краще йти далі.
Ігор: Я жартував, що, знаєте, як концерт «Антитіл» у Ялті планувався на 2024-й чи 2023-й, так і ми можемо запланувати Natura десь у Бахчисараї.
ВИГОРАННЯ ТА ДУМКИ ПРО ЗАКРИТТЯ RHYTHM BÜRO
— Чи були за ці десять років думки про те, що Rhythm Büro варто поставити на паузу або закрити?
Віра: Перед ковідом я відчула вигорання в організаторській діяльності. Мені, звісно ж, подобається робити івенти. До того ж тоді наші івенти досягли високого рівня. Мені здається, це навіть був пік Rhythm Büro. А це завжди стрес, завжди надрив і завжди велика відповідальність, через що нервова система рік за роком у постійній напрузі. А потім отого ковідного року — року без організації, без постійного пошуку нової музики, мені якраз вистачило, щоб відновитись і знову відчути зацікавленість.
— Тобто ти думала вийти з проєкту?
Віра: Мені просто здавалося, що я вже не вивожу.
Віра Логданіді | Фото: Яна Франц, спеціально для DTF Magazine.
Саша: Пам’ятаю, ми тоді ще робили івенти з драм-н-бейсом, і у Віри було дуже багато обов’язків, що стосувалися здебільшого реклами й накладались одне на одне. Зрештою ми прикрили проєкт драм-н-бейсу й сконцентрувалися на Rhythm Büro.
Віра: Ми не корпоративна одиниця: нас лише троє. Так, ще є люди, яким ми делегуємо певні завдання, але хоч-не-хоч настає час, коли важливо реорганізуватися, бо ти зростаєш. Якщо не зміниш щось всередині проєкту — виснажишся сам.
Ігор: У мене теж був такий момент — якраз під час підготовки до попереднього івенту. Я завжди поєднував корпоративну діяльність з музичною. Це забирає стільки енергії і часу, що незадовго до вересневої події у 2024 році в мене виникла думка: «А чи можу я взагалі витягнути Rhythm Büro?»
Був ще такий характерний рандомний момент: у п’ятницю, після робочого тижня, я пішов тусуватися в «АБО». Просто набухався там, випустив пару, прийшов додому п’яний. Лягаю спати і згадую легендарний ембієнт-трек Global Communication «14:31». Мабуть, через цей трек ми його колись і покликали на Rhythm Büro. Отож я лежу в ліжку п’яний, слухаю той трек з телефона й починаю усвідомлювати, що ми привозили цього чувака в Київ і що це справді timeless музика. Ми могли б піти іншим шляхом — возити фестивальні техноімена й просто заробляти бабло, але ставили перед собою якісь високі ідеали.
І от я випив атоксил, бетаргін, боржомі, у мене вертольоти, а я лежу, слухаю той трек, і мені аж плакати хочеться, бо це так красиво. Іноді треба зловити оцей момент нагадування, що все того варте.
Ігор Глушко | Фото: Яна Франц, спеціально для DTF Magazine.
Віра: Культура міста насправді базується не лише на діяльності департаменту культури, її створюють такі ініціативи, як наша, і вони ніяк не сапортяться зі сторони держави. Ми не мали жодного гранту, і навіть бажання подаватись. Знаю, що деякі фестивалі мали грантову підтримку, але загалом усе робиться коштом організаторів — на їхньому ентузіазмі, на бажанні зробити щось красиве й відчути це у своєму місті.
ЛЕЙБЛ RHYTHM BÜRO
— Інша сторона проєкту Rhythm Büro — однойменний лейбл. Коли він з’явився і як ви цього дійшли? З чого вирішили почати його роботу?
Ігор: Перший реліз вийшов у 2016 році. Я давно думав над своїм лейблом. Тоді склалося так, що це була ще й платформа запуску Віри та Саші як артистів. Тепер у Саші висока активність у релізах: він випускався на Delsin — це дуже класний лейбл. Релізи в нього йдуть один за одним. Віра не клєпає релізи, але на її музику нині теж доволі високий попит.
Віра: Ми запропонували Ігорю використати назву Rhythm Büro й запевнили, що він зможе спокійно розвивати свій проєкт. А Ігор надав нам платформу для розвитку. Саме тому в мене було принципове рішення залишити свою першу EP і альбом на Rhythm Büro, при тому що у мене є пропозиції від хороших іноземних лейблів. Це перші сольні роботи, до яких певна увага, і мені хотілось, щоб вони були у Ігоря на Rhythm Büro і під маркою Made in Ukraine.
Ігор: Ключовим етапом для мене стала ембієнт-компіляція There Will Be Light — від моменту зародження ідеї до її реалізації минуло три роки. Мені хотілося саме музичного вияву ембієнту: щоб пройшло умовно десять або двадцять років, а ця музика досі була б актуальною.
Я думав, як мені словами окреслити цю концепцію, сів писати й зрозумів, що найкраще скласти перелік позитивних і негативних асоціацій. Серед позитивних асоціацій, наприклад, Field Recordings, це якась synth heavy музика, якісь штуки, які, «будь ласка, задій» в реалізації роботи. Негативні асоціації, які були би для мене абсолютним табу — були якісь агресивні звуки, реверанси в бік танцювальної музики. Я додав кілька референс-треків з різних епох — від початку 90-х і аж до сучасності. Почав контактувати з різними артистами, зокрема й з досить іменитими з-за кордону. Кінець кінцем мені вдалося це реалізувати й зараз реліз вже солдаут, тобто навіть у нашого дистриб’ютора не залишилось копій на складі.
Дальші релізи, які ми вже пустили в друк, — це Сашина платівка й Вірин дебютний альбом. Не розкриватиму всіх деталей, але далі буде такий же підхід, як для There Will Be Light, хоч із зовсім іншим, уже більш танцювальним, саундом.
Label’s sound: Rhythm Büro (Kyiv), w/ Igor Glushko
Спеціально для DTF Magazine Ігор Глушко записав мікс виключно з музикою, що видавалась на лейблі Rhythm Büro. «У цьому міксі звучать треки абсолютно з кожного нашого релізу, а також з трьох релізів, які ми готуємо до випуску, — розповідає Ігор. — Крім того, я хотів, щоб мікс був з різноплановою музикою і розкривав різні грані саунду».
— Яке взагалі співвідношення українських та іноземних артистів на лейблі?
Ігор: Я вважаю, що до музики не повинно бути національного сентименту. Так, тепер великий фокус на українській культурі — це важливо. Але для мене як для людини, небайдужої до музики ось уже три десятиліття, це щось високе, і я не хочу дискаунтити цінність мистецтва наративом, що це обов’язково має бути український артист.
Я залюбки дам платформу українським артистам і нині для компіляції веду розмови з багатьма, але це не самоціль. Моя мета — певний саунд, який я хочу мати. Це має бути якісна робота. Паспорт артиста мене не цікавить, але русню, певна річ, я не братиму.
— А якими шляхами ви просуваєте лейбл і його релізи? І чи взагалі вважаєте, що у вас є стабільна аудиторія за кордоном?
Ігор: Першим релізом була спільна платівка Саші й Віри. Їхні імена міжнародно ще не були відомими і це треба було якось підкріплювати. Тому я організував ремікси від Svreca і Artefakt. Так само й коли Саша видав свою першу платівку, ми попросили зробити ремікс Luigi Tozzi. Потім була платівка від Haze — українського продюсера, і ми просили Ben Buitendijk.
Мені здається, що Rhythm Büro як лейбл та імена Na Nich і Vera Logdanidi нині вже досить знані, тож нам не треба залучати додаткових артистів для промоції. На тому ж Bandcamp, у нас, наприклад, тепер 2000 фоловерів. Ці люди автоматично отримують на електронну скриньку інформацію про те, що виходить якийсь реліз. В Україні копії теж продаються нормально, але дуже допомагає наявність дистриб’ютора за кордоном, який розповсюджує платівки по магазинах на кшталт Juno, deejay.de, Clone, бо мені цю роботу було б надзвичайно складно виконати.
У будь-якому проєкті тобі спочатку треба пнутися зі шкіри, щоб хоч якось засвітити свій реліз і привернути до нього увагу. Найпевніше, ти будеш втрачати гроші на цьому, але потім пройдеш шлях — і твоя попередня діяльність та репутація почнуть працювати самі на себе. Мені здається, що з лейблом я зараз дійшов до тієї відмітки, коли за рахунок накопиченого багажу можна виправдовувати подальшу діяльність.
Олександр Павленко, Ігор Глушко та Віра Логданіді.
ІСТОРІЯ ШОУКЕЙСІВ І АРТИСТИ, ЯКИХ МРІЮТЬ ПРИВЕЗТИ
— З якими артистами ви найбільше співпрацюєте? Які ваші найулюбленіші з тих, кого ви привезли, і з ким у вас співпав вайб?
Ігор: Серед тих, з ким був сильний зв’язок, це, мабуть, Artefakt. Якщо так подумати, це очевидна відповідь, бо ми постійно граємо їхні треки. Це наші персональні друзі, які взяли участь не в одному шоукейсі й багато разів грали в Києві. Також Ben Buitendijk, Zadig з Франції, Svreca. З Eric Cloutier у нас близькі стосунки, ми його навіть в Івано-Франківськ привозили.
Віра: Пам’ятаєш, як ми у Франківську знайшли шашличну якусь — маленький такий ресторанчик? Сидимо з Eric Cloutier, він узяв стейк зі свинини й питає: «Як може стейк коштувати 5 євро?»
Ігор: До речі, в контексті шоукейсів. 2018 року в нас з’явилась ідея провести в Україні багато шоукейсів і таким чином дати локальним промоутерам поштовх. Ми тоді провели івенти в Одесі та Івано-Франківську з Detali, причому привезли туди спеціально з Києва звук Funktion One та світло.
Віра: Це був прикольний досвід, дуже гучний івент і цікавий взаємозв’язок між локальними діячами. З «Повітрям» в Одесі в нас теж так було: вони класно вистрілили з Rhythm Büro й далі вже влаштовували такі івенти самостійно.
— Які принципи гостингу для вас найголовніші — з огляду на постійну співпрацю з закордонними артистами?
Ігор: Ми вважаємо, що та гостинність, з якою ти зустрічаєш артиста, потім відіграє у відносинах з ним навіть більшу роль, ніж гонорар, який ти йому заплатиш.
Ми, наприклад, завжди намагаємося дати артистові змогу залишитися ще на кілька днів.
Віра: У Європі це буває дуже рідко, хіба що фестивалі пропонують залишитися на наступний день, але майже ніде немає такого, щоб залишитися поза івентом на кілька днів, і тобі сплатили готель. Як хочеш залишитись і тусуватися, нікого це не хвилює. Іноді доходить до такої дріб’язковості, що робиться навіть образливо. Але ми завжди думали, що як людина хоче залишитися, то це дуже важливо. До того ж тепер ще й дорога до нас така довга.
Ігор: Мені здається, що є аспект, який для нас не був очевидним раніше. Насправді в українців, як і в деяких інших націй, культурний код — гостинність. Це самоочевидна річ що, якщо гості до тебе приїжджають, то ти повинен їх кружити.
Пригадую, як після вересневої події ми на наступний день пішли з Anthony Linell в «Льо», мій улюблений винний бар, і нормально посиділи — це допомагає налагоджувати персональні зв’язки. З одного боку, ти можеш вважати, що це додаткові кілька сотень доларів, а з іншого — тобі самому приємно проводити час із гостями, до того ж це інвестиція у ваші дружні стосунки в майбутньому.
Віра: Іноді гостинність впливає на ці взаємини більше, ніж якість вечірки. Вечірка може пройти якось посередньо, але через те, що людина почувається комфортно, бо класно провела час, смачно поїла, вона може дати кредит довіри й приїхати на наступну подію.
Саша: А ще артисти можуть ділитися досвідом з іншими людьми, які знатимуть і розумітимуть, що таке Rhythm Büro.
Віра: Особливо тепер усі артисти, коли їдуть кудись, між собою спілкуються й питають колег, які були вже на тій локації, про їхній досвід. І це дуже важливо, бо саме в приватних розмовах обговорюють те, від чого залежить, чи приїде артист узагалі. Ці рекомендації дуже сильно впливають на букінг, бо без них в нас не було б Donato Dozzy, Regis і багато кого іншого.
Вересень 2024 року, повернення Rhythm Büro. Перша з лютого 2022 року велика подія формації.
— А чи є ті, кого ви дуже хотіли б привезти, але досі ще не змогли? І чи плануєте?
Віра: Моя мрія — Suzanne Ciani. Я дуже довго проштовхувала цю ідею, у нас насправді була спроба її запросити, але вона вже жінка дуже солідного віку. Це складно здійснити, бо дорого. Крім того, є технічні нюанси, і її треба везти аж з Каліфорнії.
З ідей, ближчих до реальних, ми багато чого реалізували: були в нас і Actress, і Global Communication, і багато інших прикольних виступів. А от те, що ми хотіли, це на виріст, бо в нас уже закладено непоганий фундамент. Ми мали прикольні слухацькі букінги на зразок Caterina Barbieri. Це прямо ніфіга собі рівень: можна просто одного такого артиста запрошувати — і все.
Ігор: До речі, я думав — і знаю, що Віра й Саша теж замислювалися — над тим, щоб у далекому майбутньому спробувати себе в організації концертів. У мене є багато артистів, від яких я фанатію, але це не формат Rhythm Büro, не формат вечірок.
— Чи були у вас ще якісь ідеї про розширення бренду?
Віра: Гадаю, комерційна чи концертна організація — це й так дуже високі вершини, яких ми ще не сягнули й не факт, що сягнемо. Ми відсвяткуємо десятиріччя, і нам треба буде подумати над тим, куди рухається Rhythm Büro. Бо в нас була розмова про те, що якщо це буде черговий дуже важкий попандосний (на гроші) проєкт, то, може, взагалі, краще все зупинити. Тепер часи надзвичайно складні, й іноді треба вміти визнати, що життя проєкту може закінчуватись. Таке буває, це нормально.
Ігор Глушко та Віра Логданіді | Фото: Яна Франц, спеціально для DTF Magazine.
ЧОГО ОЧІКУВАТИ ВІД ПОДІЇ 10 YEARS OF RHYTHM BÜRO
— Подія 12—13 квітня — десята річниця. В інтерв’ю перед попереднім івентом ви казали, що плануєте внести певні зміни у формат Rhythm Büro, які можна буде яскраво відчути на річниці. Що це за зміни?
Віра: Насамперед це саунд. Хоч нам тепер і треба щось показувати і пояснювати новим людям, ми не плануємо догоджати їхнім смакам. 10 років — це якраз та подія, коли можна поекспериментувати. Є можливість, звісно, зробити типову вечірку Rhythm Büro. У нас завжди Main був доволі інтенсивним темним техно-танцполом, але тепер згідно з оновленою програмою все буде виглядати й звучати трохи інакше.
Ігор: Не будемо повністю спойлерити, але в нас Main буде дуже незвичним навіть в архітектурному плані. Ми не можемо бути впевненими на 100 %, що це буде успіх, але готові експериментувати.
Віра: Також до нас їде інсталяційний проєкт: його везе з Нідерландів Bambí Benkö. Минулого року за цю інсталяцію Bambí отримав Brutus Prize, і це дуже круто.
Ігор: Ми ще до попередньої події говорили, що, як винести за дужки Natura, то загалом в лайнапах Rhythm Büro переважно іноземні гості, а локальних артистів завжди представляли ми втрьох у різних варіаціях.
Тобто ми були досить закриті, такі собі gatekeepers, захисники свого нішевого бачення. Але раціонально розуміємо, що, які б у нас не були ідеали й фокус на власному баченні, ми мусимо ці бар’єри ламати. У психологічному плані нам це дається нелегко, але треба давати іншим людям можливість брати участь у проєкті. Ми готові привідчинити двері й відкриті до нового досвіду. На минулій події, приміром, Main відкривав Вова Cold Altair.
Віра: Це, до речі, вперше, коли Main відкривав хтось не з Rhythm Büro.
Ігор: Загалом будь-яке середовище змінюється, воно не статичне. Пам’ятаю, коли ми перейшли зі стартової фази проєкту на більш масштабний рівень, то стали одними з перших, хто робив грандіозні віжуали — наприклад, могли експериментувати з LED-екранами. На локальному рівні це була наша фішка. Тепер у нас є дилема: робити щось у попередньому стилі, що вже не є унікальним, або сфокусувати увагу на якихось альтернативних пропозиціях.
ВПЛИВ НА СЦЕНУ ТА ЧОМУ В КИЄВІ НЕ БУДЕ КЛУБУ ВІД RHYTHM BÜRO
— А що ще, на ваш погляд, ви привнесли на електронну сцену Києва?
Ігор: Це доволі суперечливе питання. Коли, приміром, я читав лекцію в Майстерні, то сказав про те, що ми започаткували в Києві заходи в секретних локаціях. Згодом я читав коментарі, де люди писали: «Не брешіть, ви не перші». Так, у Києві й до того, мабуть, проводили такі заходи — у 90-х роках, та коли взяти снепшот стану сцени на той момент, це було щось нове. Я не кажу, що ми винайшли цей формат, але тоді це було незвично.
Віра: Чимало наших дій люди спочатку засуджували, а потім звикали до них. Наприклад, заклеювання камер. Коли ми це впроваджували, нас спочатку дуже сильно хуєсосили. Була хвиля критики й за те, що Rhythm Büro змушує приходити на івент на початок й бути до кінця, бо ставить гостей-гедлайнерів на початок і кінець.
Ігор: Пригадався яскравий приклад: Donato Dozzy, якого наша команда давно намагалася забукати й ледве змогла привезти, бо це складно та дорого, ми поставили грати з шостої до дев’ятої ранку.
Також загравання з нетанцювальною музикою, коли ми привезли Global Communication. Пам’ятаю, тоді я зустрів у залі знайомого, а він питає: «А коли піздячка буде?» Ми не можемо подобатися всім, але, з іншого боку, те, що́ і я́к ми організуємо — це рефлексія нашого внутрішнього світу. Знову ж таки, піздячка потім була. Ми просто даємо аудиторії послухати різне в рамках одного івенту, зокрема щось інтелігентніше, спокійніше, а не лише танцювальну музику.
Віра: Серед великих подій ми реалізували проєкт zero waste. Найперші спроби сортувати сміття були, коли ми запросили команду ентузіастів цього напряму на події в павільйоні на Вацлава Гавела. Потім на Natura ми самі прибирали локацію, і я своїми руками з сапкою виколупувала недопалки з землі. Тож перед одним з івентів я з’їздила на завод і намутила пластикові колби з кришечками, які ми видавали людям, щоб вони носили їх у кишені як попільничку.
Взагалі zero waste — це дуже дорого, тож ми почали думати, як це зробити так, щоб не брати на себе всіх витрат. Згодом ми пояснили людям, що коли вони підтримають нас, ми зможемо це реалізувати — і там, де продавалися квитки на Natura, додали опціональний квиток, який коштував 50 грн.
— Згадуючи власний досвід організації вечірок, в одному інтерв’ю ви сказали, що вирішили ніколи не відкривати клубу. Чому?
Віра: Я думаю, що це досі актуально. Тримати клуб у такі часи, як тепер, — це справжнє прокляття.
Саша: Колись ми навіть поїхали оглянути приміщення, яке думали орендувати, щоб зробити там якийсь мега клуб з двома танцполами. То була утопічна ідея.
Віра: Якщо вечірку ти можеш робити, коли тобі хочеться, то клуб — це регулярна історія, яка відбувається щовихідних і повинна працювати конвеєром. До того ж це утримання, команда, люди, за яких ти відповідаєш. Я не бачу в жодному з нас наснаги на такі речі. Це дуже важко і неймовірно стресово. Клуби потрібні Києву, але ми не ті герої, які готові вдягти на себе цей плащ.
