Фін Kaspiann — нове ім’я для широкої української аудиторії. Він диджей, саундпродюсер і один з ключових представників електронної сцени Гельсінкі. За останні кілька років артист вибудував виразну візію власного звучання — психоделічний, заглибливий, майже шаманський транс, що переносить у фінські ліси. Своє бачення музики й того, якими мають бути вечірки — з атмосферою «звуку в тумані» — він транслює через власний лейбл Vala та однойменну серію подій.
За межами Фінляндії Kaspiann виступає переважно з лайвами. Саме з лайвом він уперше виступить в Україні — вже 4 квітня в Києві на великій події до 11-річчя Rhythm Büro. Співзасновниця формації Віра Логданіді каже, що магія виступів Kaspiann дає змогу подорожувати не лише фінськими лісами, а й ностальгійно перенестися в ліси Natura Festival поблизу Київського моря (остання Natura від Rhythm Büro відбулася влітку 2021 року, а у 2024-му команда оголосила про закриття формату. — Прим. DTF Magazine).
DTF Magazine поспілкувався з Kaspiann напередодні виступу в Києві — про пошук власного звучання, рутину створення музики, місце лайвів у сучасній сцені та спільний контекст Фінляндії й України у протистоянні російському імперіалізму.
— Для тих, хто про тебе чує вперше. Як би ти описав себе як артиста і як у твій життєвий сценарій вплелася музика?
— Музика вабила мене завжди. У дитинстві я перевертав бабусині лотки для їжі й гатив по них, імітуючи барабанну установку. Згодом опанував гітару, грав кілька років, аж поки не відкрив для себе світ електронної музики та можливості комп’ютера. Саме тоді все й закрутилося.
Сьогодні я б описав себе як людину-оркестр: я організовую вечірки, проєктую і власноруч збираю звукові системи, керую лейблом і, звісно, пишу музику. Мені подобається все робити самому, і я ціную DIY-підхід.
— За яких обставин ти почав писати власні треки?
— Ще малим я почув той легендарний фінський трансовий хіт — Sandstorm від Darude, якому, до речі, нещодавно виповнилося 25, і загорівся ідеєю створити щось подібне. Тож я почав шукати способи робити музику на домашньому комп’ютері й натрапив на програму-трекер під назвою Jeskola Buzz. У ній я і зліпив те, що можна назвати моїм першим треком. Далі були роки спроб і помилок у пошуках потрібних ритмів та звучань.
Я досі зберігаю той найперший mp3-файл у своїх архівах. Приємно час від часу його вмикати, щоб оцінити, наскільки все просунулося вперед. Якщо взагалі просунулося… (Сміється.)
Про трансформацію музику і «болотність»
— Як з роками змінювалася твоя музика і як ти охарактеризував би своє звучання тепер?
— У моїх перших релізах була та наївність, яку важко відтворити знову. У технічному плані я відчуваю, що зробив крок на світлові роки вперед. Водночас з розширенням знань у мене з’явилося більше сумнівів: чи достатньо дрібних деталей і трюків зі зведенням (mixing tricks) я додаю, щоб зберегти баланс треку? Чи об’єктивно я взагалі оцінюю фінальний мікс? Це досі нескінченний процес опанування нових прийомів і незмінна увага до деталей, які мають велике значення.
Думаю, з роками я дедалі більше захоплююся психоделікою під час створення мелодій. Я завжди в пошуках якихось дивних звуків. Один мій друг колись назвав мою музику «болотною» (swampy), і я б сказав, що на сьогодні це найкращий опис. Це прозвучало дуже влучно після років експериментів зі звучанням у стилі лісового псай-трансу.
Загалом моя мета — щоб слухач почувався так, ніби танцює у фінському лісі, хоч би де він вмикав мої треки. Щоб він блукав лісовими стежками, наче якийсь троль.
— Який у тебе підхід до написання музики? Що спонукає тебе сісти за роботу: почутий семпл, подія з особистого життя чи ідея, яка несподівано виникла в голові?
— Зазвичай я починаю з пошуку та створення якогось чіпкого мотиву, басової лінії чи синтезаторного звуку, який може стати основою майбутнього треку.
Іноді переглядаю старі записи імпровізацій і знаходжу цікаві фрагменти, які раніше не використовував. Переслухавши їх наново, можу надихнутися на щось нове.
Зазвичай усе починається саме з цього, а фінальний результат завжди залежить від кількості ітерацій, які проходить композиція. Іноді я суттєво пришвидшую чи сповільнюю початковий темп і просто дивлюся, який варіант спрацює краще.
Мені подобається уявляти контекст, у якому лунатимуть мої треки, щоб розуміти доцільність тих чи інших прийомів, які я застосовую.
Читайте також: Говоримо з Rhythm Büro про сумніви, ідейність, провали і вплив на електронну сцену
Про процес написання треків
— А якій саме частині процесу ти приділяєш особливу увагу? Що для тебе найважливіше?
— Найголовніше для мене у створенні музики — мені має бути весело, і я маю отримувати справжнє задоволення. Якщо робота перестає приносити радість, час робити перерву.
Це не означає, що іноді не доводиться змушувати себе робити рутинні чи нудні речі. Але загалом має бути щось, що дарує внутрішній спокій або відчуття, що час за апаратурою проведено не дарма. Останні етапи міксування та спроби знайти правильний баланс між елементами — це завжди справжня морока. Проте фінальний результат має приносити полегшення і подобатися насамперед мені самому.
Зрештою, найважливіша людина, для якої я пишу музику, — це я сам. Тож це має бути щось справді цінне для мене, щоб його варто було показувати іншим.
Якщо ж говорити суто про технічний бік, то для швидкого та ефективного втілення ідей мені критично потрібне комфортне робоче середовище: справна клавіатура, досить великий монітор, якісні навушники та зручна мишка. Усе інше може бути приємним бонусом або, навпаки, лише заважати. Але якщо не закриті ці базові потреби, то ніякого задоволення від процесу не буде.
— Яке обладнання ти зазвичай використовуєш для створення треків? Що з нього подобається тобі найбільше?
— З роками я зрозумів, що для мене діє правило «менше означає більше». Саме тому не хочу, щоб студія була завалена зайвими синтезаторами. Я почав цінувати нейтральніше та збалансованіше звучання, тож останнім часом намагаюся позбутися всього обладнання, яким не користуюся.
Але є кілька речей, з якими я б не розлучився: це мій невеликий модульний кейс, Moog DFAM і Make Noise 0-Coast. Люблю використовувати модульний кейс для розширення можливостей DFAM чи 0-Coast або ж просто поєднувати ці два пристрої.
Певний час я взагалі не використовував нічого, крім DFAM і 0-Coast у зв’язці зі звуковою картою RME. Іноді свідоме самообмеження у функціях — це найкращий спосіб знайти натхнення.
Про любов до лайвів
— Чому ти віддаєш перевагу лайвам?
— Спочатку я не дуже любив лайви. Але якось друзі запросили мене виступити на їхній вечірці тут, у Гельсінкі. Я зрозумів, що грати наживо — це справді кайфово, і людям, здається, сподобалося те, що я робив. Це було досить давно, але саме з того виступу почалася моя кар’єра лайв-артиста.
Відтоді мене періодично запрошують виступати наживо, і тепер я переважно граю в цьому форматі за межами Гельсінкі. Утім, я також люблю грати довгі диджей-сети.
Я справді обожнюю лайви, бо для мене це велика честь — отримати запрошення відіграти цілу годину власної музики та показати своє бачення лайв-сету в цьому музичному контексті.
Такі виступи відчуваються дуже особисто. Іноді це може роз’ятрити деякі рани, якщо ти не в настрої, але водночас може подарувати незабутні враження, коли все складається ідеально. Під час виступу проживаєш величезний спектр емоцій, які, дуже сподіваюся, передаються і слухачам.
— А тобі не здається, що лайвам на вечірках і фестивалях приділяють менше уваги, ніж могли б?
— Не певен, що тепер їх менше, ніж раніше. Але припускаю, що артисти, яких запрошують з лайвом, мають відточити свою програму та звучання до впізнаваності, щоб навіть за дрібними фішками було зрозуміло, хто саме грає.
Під час диджей-сету набагато простіше змінювати настрій і напрям виступу, тому таких артистів, безперечно, легше забукати. До того ж сьогодні лайв-сет як концепт іноді здається чимось міфічним, а різні підходи до його виконання — незрозумілими. Можливі технічні труднощі також відіграють свою роль, ускладнюючи організацію. Але лайви, які можна почути сьогодні, часом бувають справді геніальними, і це неймовірно приємно бачити й чути — особливо з якісним звуком.
Про власний лейбл і серію вечірок Vala
— Чому ти вирішив створити власний лейбл Vala і яку музику на ньому випускаєш?
— Vala у перекладі з фінської означає «клятва». Це проєкт, у якому я втілюю свої творчі пошуки та ідеї, накопичені за багато років. П’ять років тому я опинився на роздоріжжі: не до кінця розумів, у якому напрямку рухатися з власною музикою і як її розвивати.
Тож я створив Vala, організував кілька вечірок під цією назвою і у 2021 році випустив перший альбом. Це суто DIY-проєкт, де візуал, ідеї та все інше — переважно моя робота. По суті, це полотно, на якому я можу експериментувати з багатьма речами одночасно, зберігаючи при цьому автентичний DIY-характер.
Свого часу ця затія здавалася безглуздою і могла закінчитися нічим, але якимось чином мені вдалося змусити її працювати. Тепер я впевнений, що це було найкраще рішення в моєму житті, і щиро цим пишаюся.
У релізів немає суворих тематичних рамок, але їх точно дещо об’єднує, адже на Vala виходить переважно моя музика та роботи людей з мого оточення. Кожен реліз досі народжувався дуже природно.
— А як щодо вечірок від імені лейблу? У чому їхній задум і чим вони відрізняються від інших івентів?
— У мене є власне бачення того, якими мають бути вечірки: як вони повинні звучати та яку атмосферу створювати. Для мене організація івентів — це спосіб задовольнити потребу в дії та спроба втілити це бачення в життя.
Щодо атмосфери — я хотів би, щоб слухач поринув у туман і ніби забув про себе, поки навколишній дим пульсує під натиском звукової хвилі. Наче ти опинився всередині хмари.
Про електронну сцену Гельсінкі
— Якою, на твій погляд, є нічна сцена Гельсінкі? Як би ти описав ваші клуби та аудиторію?
— Як для столиці й з огляду на розміри міста, музична сцена Гельсінкі, де я народився, досить цікава та жива. Тут вистачає майданчиків, орієнтованих саме на електронну музику. Сцена активна і розвинена — від низових DIY-ініціатив до масштабних клубних подій.
Є чимало камерних, але драйвових івентів для різних напрямів «електроніки», і загалом тутешня публіка добре знається на жанрах. Можна виділити чотири якісні заклади з різними концепціями: Post Bar, Kaiku, Ääniwalli та Kuudes linja. Це проєкти високого рівня.
Також у Фінляндії потужний пласт андерграундних вечірок, які тримаються подалі від очей широкого загалу, щоб зберігати свободу дій. Це справжні приховані перлини, розкидані по всій країні: іноді в лісах, іноді на закинутих складах.
Аудиторія зазвичай повністю залежить від формату заходу. Я не маю уявлення, який тип музики найпопулярніший, але, очевидно, техно дуже добре себе зарекомендувало у Фінляндії протягом останніх трьох років після пандемії.
— Які івенти ти зазвичай відвідуєш?
— З роками я став вибагливішим. Раніше я працював у клубах, тож бачив безліч вечірок від початку до кінця, але лише одиниці по-особливому запам’яталися. Тепер я заощаджую сили для того, що мені справді цікаво. Зазвичай це події, де збираються друзі, виступають улюблені артисти або які проходять у незвичних локаціях: секретних спотах чи в лісі.
Про візит в Україну і війну
— Чи чув ти про Rhythm Büro до того, як тебе запросили на їхню 11-ту річницю? І що взагалі знаєш про українську електронну сцену?
— Я стежу за Rhythm Büro ще з часів їхнього другого чи третього релізу. Тож я добре знайомий з їхніми івентами, серіями подкастів та музикою, яку вони випускають.
Чесно кажучи, я не надто глибоко обізнаний з українською сценою, окрім кількох імен, клубів та проєктів. Знаю про K41 та Closer, а з команди Rhythm Büro стежу за Na Nich. Також чув багато захоплених відгуків про українську публіку — кажуть, вона унікальна.
— Чому ти погодився виступити в Україні саме тепер?
— Якщо мене вирішили запросити до Києва в такий час, я не бачу причин відмовлятися. Для мене це велика честь. Я дуже хочу привезти з собою трохи радості та надії. Також прагну, щоб мій приїзд сприймався як жест підтримки українського народу.
Читайте також: Rhythm Büro оголосили лайнап події до 11-річчя
— Що ти думаєш про війну в Україні, зважаючи на фінський контекст та ваші відносини з Росією?
— Це тема, яка не потребує багатогодинних дебатів, щоб зрозуміти причини так званої «спеціальної воєнної операції», що триває вже понад чотири роки, і сформувати чітку позицію.
Простіше кажучи: Росія — це імперіалістична держава, і їй слід забиратися геть з української землі. На жаль, Фінляндія вже проходила подібне у своїй історії (Фінляндія була окупована Російською імперією з 1809 до 1917 років, а також втратила десяту частину своєї території внаслідок Радянсько-фінської війни 1939–1940 років. — Прим. DTF Magazine).
Трохи наївно сподіватися, що за мого життя настане край російській імперській жадібності та гіркій ностальгії за СРСР. Сподіваюся, невдовзі ми зможемо озирнутися на ці події у мирні часи й багато чому повчитися в України. Також я хотів би, щоб Європа колективно підтримувала Україну значно рішучіше, ніж тепер.
— Що ти чекаєш побачити в Україні?
— Я дуже хочу скуштувати місцеві страви, спробувати крафтове пиво, просто відчути ритм повсякденного життя і насолодитися українськими краєвидами протягом того короткого часу, що я там перебуватиму. Слава Україні!
