8 серпня у Києві представлять експозицію «Дім постійного вигнання» — результат роботи однойменної мистецької резиденції, присвяченої кримськотатарській культурі у вигнанні. Виставка відкриється в незалежному просторі Garage 33, заснованому митцями Марією Куликівською та Олегом Вінніченко — виставка стане першою в оновленому просторі галереї, роботи над якою ще не завершені
Про резиденцію
«Дім постійного вигнання» виникла з резиденції, яка тривала з червня по липень 2025 року. У її межах п’ятеро мисткинь та митців кримськотатарського походження досліджували, «як особистий досвід втрати території, культури, мови й коріння може трансформуватись у нову форму художнього висловлювання».
Серед митців, які взяли участь у резиденції: Юсуф Абібулаєв, Еміне Зіятдін, Рената Асанова, Севіля Наріман-кизи та Ельміра Шемседінова.
«Проєкт об’єднує роботи п’яти художниць і художників, які сьогодні живуть у стані вигнання, постійної мобільності та розірваного дому — що будувався поколіннями та був апропрійований, покинутий, — йдеться в описі виставки. — Символічно, експозиція розміститься у недобудованій галереї Garage 33. Раннє відкриття галереї дає можливість відвідати прошарок реальності, зазвичай прихований від поглядів — вразливий момент трансформації. Ще розібраний, але вже готовий бути опорною конструкцією для сенсів».
Протягом місяця у межах «Дому постійного вигнання» художники та художниці досліджували кримськотатарську спадщину, архіви Національного музею історії України у Другій світовій війні, національного художнього музею України та дослідницької платформи PinchukArtCentre.
Вони також відвідували лекції та воркшопи, присвячені темам деколонізації, тілесним практикам та практикам памʼятання.
Про виставку
У роботах, створених під час резиденції, учасники поєднують особисті спогади з «колективною пам’яттю Криму», а також інтегрують актуальний контекст війни та тривалих процесів окупації українських територій.
«Проєкт розглядає стан “постійного вигнання” як історичну травму та потенційний простір для нової солідарності, нових форм спільноти і мистецької мови, що проростає крізь руйнацію. Він відкрито говорить про те, що в умовах війни навіть пошук дому є процесом боротьби — і водночас актом творення».
Кураторками виставки виступили Марія Куликівська [Куліковська] (Україна) та Дейна Нейльсон (Канада-Фінляндія).
Переглянути цей допис в Instagram
За словами Куликівської, працюючи над ідеєю «Дому постійного вигнання» вона «неодноразово себе перепитувала, чи має працювати з темою кримських татар, якщо не є представницею цього народу».
«Але я виросла разом, між, серед, з… Смак солоного нуту в пісному, але найсмачнішому плові, звареному на багатті у дворі наших кримськотатарських сусідів, — для мене так само вплетений у пам’ять дитинства, як і пісні моєї бабусі, яка зберігала рідну мову у вимушеному переселенні в Крим. Це і мій дім. Мій Крим. Не вигаданий, не романтизований, а прожитий на суворій степовій землі — простір, де пам’ять та ідентичність сплітаються крізь досвід виживання», — говорить мисткиня.
Вона додає, що цією виставкою ставить за мету «допомогти широкій аудиторії в Україні та за її межами побачити мистецтво кримськотатарських митців передусім як мистецтво: сучасне, модне, міжнародне, вільне від колоніальних стереотипів, здатне звучати сильно й актуально на світовій артсцені».
Виставка працюватиме у Garage 33 з 8 серпня по 7 вересня 2025 року.
Про Garage 33
Марія Куликівська та Олег Вінніченко запустили проєкт Garage 33 у 2019 році. Вони позиціюють його як незалежний, міжнародний, експериментальний, небінарний та орієнтований, перш за все, на митців.
«Дім постійного вигнання» стане першою виставкою, представленою у галереї Garage 33, розташованій неподалік Сирецького Дендрологічного парку у Києві. Раніше вона не працювала у форматі публічного простору.
«Перед тим як з’явилася ідея “Дім постійного вигнання”, ми довго вагалися із початком офлайн-роботи простору Garage33. Ми довго не могли знайти саме ту виставку, той проєкт, яким би хотіли відкрити наш простір, — пояснює Марія Куликівська. — Нам неймовірно цінно працювати з усіма митцями, що стали частиною цього проєкту, адже їхні художні твори й підхід до висловлювання виходять далеко за межі постколоніального візуального коду, усталеного для “конвенційного споживання”».
Читайте також наше архівне інтерв’ю з Марією Куликівською: «Тепер для багатьох мої роботи стали зрозуміліші»
