Режисер Анатолій Лавренішин про канібалізм, роботів і улюблену анімацію

Apricot Short Film Festival від ARARAT та DTF Magazine виходить на фінішну пряму і вирушає у казковий світ майбутнього, де екзотичні птахи співають людськими голосами. Наша остання ексклюзивна прем’єра — анімаційна стрічка «Крамниця співочих пташок» Анатолія Лавренішина. Це справжній експеримент з різноманітними техніками анімації та чарівним співом Каті Chilly. Перед нами історія жадібності, надії та справжньої краси

«Крамниця співочих пташок» доступна для вільного перегляду на нашому сайті до 19 серпня включно. 

Анатолій Лавренішин — режисер та художник-мультиплікатор, а також учасник і переможець міжнародних кіно та анімаційних фестивалів таких як International Film Festival Rotterdam, Annecy International Animated Film Festival та International Short Film Festival Clermont-Ferrand. Серед його робіт короткометражки «Next», «Біла ворона» та «Крамниця співочих пташок», яка отримала велике фестивальне визнання. В її активі приз у категорії «Найкраща анімація» міжнародного фестивалю короткого метру у Тегерані, спеціальна відзнака португальського кінофестивалю FARCUME та спеціальний приз жюрі українського кінофестивалю анімації КРОК. Зараз Анатолій готує до прокату свій повнометражний дебют — анімаційну стрічку «Віктор_Робот», чия прем’єра запланована на весну 2021 року.

Ми поговорили з режисером про те, як працювати одразу у п’яти техніках анімації, чому не потрібно боятися роботів і що таке «інтерактивна казка».

Увага, в інтерв’ю є спойлери до фільму «Крамниця співочих пташок»!

Режисер  Анатолій  Лавренішин
— Режисери, з якими я спілкувалась в рамках Apricot Short Film Festival — хтось з них вирощує кіно з документального середовища, хтось з фотографій, хтось з особистих історій які вони пережили, а як мислиш ти як аніматор? Картиною, образами чи першою все ж таки є історія?

— В моєму випадку мабуть також історія, тому що дизайн і картинка підтягуються потім. Взагалі кожне кіно, яке я робив, фестивальне чи ні — має в своїй основі життєву історію. Просто за рахунок того, що це анімація, ця історія проходить певну трансформацію, стає символічною, потім знову обростає реалістичністю в анімованій формі і ось вже важко зрозуміти, що це мало місце в житті.

— А є якісь візуальні образи, які на тебе впливають?

— Це приходить коли вже маєш історію. У мене є цілий пакунок зошитів з ідеями, які можуть відлежуватися роками або десятиліттями. Береш в роботу одну і відбувається певний симбіоз того що ти намалював із зображеннями, які ти побачив у фільмах або в іншому мистецтві.

— В «Крамниці співочих пташок» поєднується одразу кілька видів анімації, розкажи про них.

— Це взагалі комбінація з п’яти технік: покадровий ротоскоп (коли живу людину знімають), motion tracking (коли до живого зображення прикріплюється мальована або 3D модель), перекладка, мальована анімація і 3D анімація.

— Наскільки складно таке зробити в Україні?

— Досить складно, але можливо. Спершу я придумав візуалізацію, вирішив, що можна взяти живих акторів, прикріпити їм 3D моделі, намалювати пташок, зліпити їм обличчя. Теоретично було дуже цікаво, але коли справа дійшла до практичного… Ми отримали гроші на зйомку і подумали «зараз когось винаймемо, віддамо їм сценарій і вони нам зроблять кіно». В різних студіях на нас з продюсером дивились ось такими очима в дусі «вибачте, що саме ви хочете?!». Під кінець всіх походів я зрозумів, що треба робити самому. Але завдяки цьому все склалося.



— А звідки взагалі задум зробити птахів з людськими обличчями і людей з головами птахів?

— Сама історія виросла зі східної притчі про ловця птахів, який закохується в красиву жінку. Він починає дарувати їй своїх найкращих птахів, віддає все більше і більше. Зрештою, коли у нього залишається найдорожча пташка, випадково він дізнається, що його кохана насправді не колекціонує птахів і не насолоджується їхнім співом, а з’їдає їх. За рахунок цієї концепції у нас з’явилася ідея обміну тілами, аби люди були екзотичними птахами, а птахи їли людей.

— Мені здалося, що цей фільм спершу грає на стереотипі доброго майже дитячого кіно, а потім доволі жорстко його руйнує у другій половині фільму, стає навіть моторошно. В найкращих традиціях казок братів Грімм.

— Так, я дуже хотів щоб щей й спрацювала ідея про канібалізм. В результаті у глядача мало з’явитися відчуття, що ці люди з пташиними головами їдять ще й інших людей. На багатьох переглядах я бачив, що люди дуже чутливо реагують. Для зйомок ми взяли справжнє куряче м’ясо, я свідомо намагався зробити максимально фізіологічно. Головний герой блює — у глядача має бути подібне відчуття. Зрештою герой очищається і робить правильний вибір.

— Мені здається, що анімація може дозволити автору трохи більше висловити ніж в художньому кіно просто тому, що її можливості ширші. Скажи, коли і чому ти вирішив займатися мультиплікацією?

— Здається, в шість-сім років. Я багато малював, десь у тому віці створив перший у своєму житті сторіборд, тобто послідовність кадрів в рядок, а потім дізнався, що у Франції такий комікс називається bande dessinée — буквально «намальована стрічка». Потім були статті в журналі «Юний художник», там були ілюстрації знаменитого французького художника Мьобіуса. Я ці ілюстрації вирізав, перемальовував багато разів, вони мали великий вплив на мене. Це те, що мені було цікаво завжди, але розуміння, як себе реалізовувати, прийшло трохи згодом.

— В «Крамниці» важливою є не лише картинка, а й звуковий ряд — композитором виступав Антон Байбаков, а голос пташці подарувала Катя Chilly. Розкажи, як ти задіяв їх у своєму кіно?

— Однією з відправних точок створення цього фільму для мене було знайомство з Антоном. Він сказав «я знаю твої фільми, давай щось разом робити». Звісно, це так швидко не трапилося, я декілька років ходив і думав «є класний композитор, треба щось придумати». Іншого композитора я собі не уявляв, його музика якесь магічне враження справляє, тому що ці треки самі по собі з часом відходять на другий план, як справжній музичний супровід. Закінчився трек, а ти не пам’ятаєш коли цей перехід відбувся. Антон робить саме саундтреки, не бере на себе увагу, його музика гармонійно доповнює те, що відбувається на екрані.

З Катею взагалі вийшло чудово. Я довго ламав голову, де ж ми будем ці голоси записувати, збирався йти в оперу, шукати унікальний спів. Антон сказав «спокійно, я знаю що робити, є Катя Chilly, ти ж не проти її покликати». Ну як я можу бути проти?!

— У мене склалось враження, що у тебе в цьому сенсі вже утворилась певна творча колаборація — Байбаков знову композитор, але вже твого нового фільму «Віктор_Робот», а Таня Гаврилюк з Dakh Daughters, яка була задіяна в «Крамниці», у нове кіно затягнула решту дівчат з гурту, я правильно розумію?

— Таня мені колись показала, як що може імітувати будь-яку мову — почала говорити вигадані слова англійською, потім французькою, іспанською, арабською. Я кажу «так, Таня, мені це потрібно в кіно». Вона озвучила в «Крамниці» жінку, яка їсть пташок. У «Вікторі_Роботі» ми запропонували дівчатам з Dakh Daughters озвучити майже всіх роботів. Їхнє завдання виходить з їхньої назви — фрік кабаре. А «фрік» означає, що вони мають величезний голосовий діапазон. У фільмі є велика масовка роботів, які трапляються головній героїні. Вони спершу зламані, але впродовж історії дівчинка за допомогою Віктора їх лагодить, потім вони знову ламаються, потім знову працюють. Ось ці перепади роботів, і спів, і хаотичний дисонанс у хорі, дівчата з Dakh Daughters геніально озвучили під керівництвом Антона Байбакова.

— А Марко Галаневич з ДахиБрахи там також співає?

— Так, але у нього сольний виступ (сміється). Він озвучує головне зло цього фільму. У Марка також був широченний діапазон по голосу — від маленького жлобуватого чоловіка до монстра з розладами психіки.

— Розкажи про про що взагалі твій повнометражний дебют «Віктор_Робот»?

— Це історія про дружбу робота і маленької дівчинки, яка на початку історії хотіла собі корону, а потім зрозуміла, що такі речі не для неї…



— В «Вікторі_Роботі» ти продовжуєш тему антиутопії, яка була і в «Крамниці». Можна сказати що це твоя магістральна тема? Чому саме роботи?

— Роботи — це скоріше метафора дива. Ідея «Віктора_Робота» деякою мірою виросло з власного досвіду. Я знімав кіно, а потім пів року можна було їздити по світовим кінофестивалям, представляючи його. З часом складалося відчуття, наче я в принципі в своїй країні не живу — щось поробив, потім поїхав в Китай, потім в Німеччину. Це трохи відчуття польоту ментального. Часом себе ловиш на думці, що прилітаєш в якесь інше місто і ти наче не справжній у цьому світі. Ось і в «Вікторі_Роботі» головна героїня потрапляє у світ роботів і до неї ставлення як до напівбожества і її починає трохи заносити. Роботи в цьому світі були для того, щоб відтінити дівчинку. Була ідея показати людину яка розумію, що їй все можна. Зрештою, коли все можна, то за це потім потрібно відповідати.

— Скажи, ти як аніматор у вільний час дивишся мультики? Чи це стереотип?

— Ні, це стереотип, я все дивлюсь. Але щодо анімації: фестивальна — це річ доволі специфічна, але комерційну і повнометражну анімацію я дуже часто люблю дивитися, це збиває власну пиху (сміється).

— А що ти останнє для себе відкрив з анімації і що у тебе улюблене?

— Останній фільм студії Pixar про ельфів «Уперед» мені дуже сподобався. А взагалі я фанат російського аніматора Олександра Петрова (працює в напрямку «анімаційного живопису», в 2000 році отримав «Оскар» за короткометражку «Старий і море» — ред.). Для мене його творчість — це якийсь космос, як це зроблено — досі не розумію. Мені здавалося, що я вже на першому курсі досягну такої майстерності, але потрібні мега-тонни зусиль щоб ось так малювати.

— Є така думка, що в Україні дуже сильна анімація, але я при цьому не бачу великої кількості української анімації в прокаті, як ти думаєш, в чому проблема?

— Я думаю, перш усього проблема в спотвореності цієї думки, тому що в Україні дуже хороші саме аніматори, а анімації дійсно мало. У мене є багато колег, які цілеспрямовано шукали роботу за кордоном, їхали в Голлівуд працювати. Думаю, справа у відсутності фінансування. Тобто фінансування від Держкіно начебто є, конкурс є, більшість проектів, які отримують гроші, дійсно цікаві. Але оскільки це державне фінансування, ти не можеш заманити на виробництво фахівців, які дійсно є гордістю української анімації. Вони отримують набагато більші гроші в розробці комп’ютерних ігр чи мобільних додатків, а анімація частіше тримається на ентузіазмі.

— Зараз багато хто заговорив про перехід у формат онлайн-кінотеатрів, та і стрімінги стають повноцінним конкурентом кінотеатрального прокату. Ти би віддав своє кіно на стрімінг, чи ти все ж таки за магію великого екрану?

— В першу чергу я за великий екран, тому що така картинка вражає. Між тим якби в Україні не було такого піратста, я би з радістю зробив онлайн-премьеру. Тому в цьому контексті мене зараз більше цікавлять мобільні додатки, там також можна зробити анімацію. Зараз я в процесі розробки дитячої інтерактивної казки «Люба Жужа», яка вийде в кінці осені. Це класно, тому що ти викладаєш її в магазині і люди завантажують, радіють, залишають фідбек.

«Крамниця співочих пташок» доступна для вільного перегляду на нашому сайті до 19 серпня включно.

Спільний проєкт


Анна Дацюк