Режисер «Технічної перерви» Філіп Сотниченко про переосмислення 90-х, неетичність та зйомку одним кадром

«Технічна перерва» Філіпа Сотниченка — контроверсійний короткометражний фільм, що зібрав як стурбовану критику через свою натуралістичність, так і захоплені відгуки, особливо за унікальну операторську роботу. І саме на APRICOT SHORT FILM FESTIVAL від ARARAT і DTF Magazine з 21 по 26 липня відбувається його онлайн-прем’єра. 

«Технічна перерва» у 2017 році здобула приз на фестивалі Tallinn Black Nights в Естонії. Нагороду вручили з формулюванням «за сміливу й скандальну режисуру, стильну й змістовну водночас, що діє на різних рівнях, зокрема критики суспільства, гендерних ролей і сьогодення пострадянських країн, і застосовує новаторську операторську роботу, що розгортає фільм як емоційний ляпас».

Події картини розгортаються впродовж короткої обідньої перерви в супермаркеті. Камера ні на мить не залишає вагітну касирку, яка встигає вчинити крадіжку й водночас втратити дещо значно важливіше.

Ми поговорили з Філіпом Сотниченком про те, як із газетної статті виникла «Технічна перерва», складнощі безмонтажної зйомки, його повнометражний дебют і порівняння українського кіно з «новою румунською хвилею».

«Технічна перерва» доступна для вільного перегляду на нашому сайті до 25 липня включно. 

Філіп Сотниченко
— Після деяких твоїх короткометражок у мене склалося враження, що ти тяжієш до кримінального гостросоціального жанру, а оскільки тло українське, це все ще й ризикує напоротися на, прости господи, «чорнуху». Я гортала стрічку фейсбуку, обдумуючи питання для тебе, і раптом зрозуміла, що ще трохи — і я опинюсь у твоєму кіно. А ти що думаєш?

— Для мене кіно — це все ж таки просто кіно. Я створюю певний атракціон для глядача, а на кримінальному тлі сюжет здається гострішим. Але слід пам’ятати, що деякі атракціони можуть викликати нудоту.

— У який момент ти зрозумів, що можеш називати себе режисером?

— Режисером я відчуваю себе коли безпосередньо працюю над фільмом. В інший час я скоріше відчуваю себе безробітним.

— А як щодо відчуття професії?

— Мабуть, воно з’явилося після першого перегляду власної стрічки разом з глядачами на великому екрані в одній програмі з фільмами інших авторів. Якщо не помиляюся, було це 2013 року на кінофестивалі «Молодість». У такі моменти відчуваєш себе частиною кінопроцесу.

— Ти готуєшся знімати повнометражний дебют — фільм про поліцію в 1990-х. Розкажи, як довго ти йшов до повнометражного кіно? Які уроки ти виніс зі свого короткометражного досвіду?

— Це фільм не зовсім про поліцію, тобто тоді ще міліцію. Точніше, не тільки про міліцію. Історія буде викладена від імені судового психіатра, що співпрацює зі слідством і конфліктує зі слідчим, який має протилежні погляди на справу. Я ніколи особливо не думав над повним метром як над чимось принципово новим, але тепер усе більше відчуваю різницю в кількості інформації, яку треба тримати в голові. Було й таке, коли під час розробляння повнометражного дебюту я ловив себе на думці, що тягну якісь елементи зі своїх попередніх короткометражних робіт.

— Цікаво, які?

— Професії персонажів, естетика зображення, зіставлення минулого з майбутнім.


Кадр з фільму «Технічна перерва»


— Щодо такого зіставлення: «Ля Палісіада» — це переосмислення минулого чи ти закладаєш тут якісь актуальні меседжі?

— Для мене це більше про сучасний стан суспільства. Про те, що ми маємо в результаті 1990-х. Історія бере свій початок з роздумів літньої людини про минуле. З її сумнівів щодо правильності ухвалених колись рішень, а закінчується виявами нового часу в особі її нащадка, який вбудований у визначену попереднім поколінням систему соціокультурних цінностей. 

— У твоєму режисерському стилі відчутний вплив «нової румунської хвилі», і річ тут не лише в протяжності планів, а й у певній рефлексії щодо минулого твоєї країни. Це вбачається і в «Цвяху», і, ймовірно, буде визначальною рисою «Ля Палісіади». Якою ти бачиш Україну на світовій фестивальній мапі? Чи доцільно наш досвід зіставляти з румунським?

— Спостерігаючи за розвитком українського кінематографа, я іноді проводжу певні паралелі зі згаданим тобою румунським явищем, але це радше поодинокі випадки. Вплив «румунської нової хвилі» зустрічається в деяких українських стрічках не частіше, ніж в інших східноєвропейських фільмах. І це природно. Але я думаю, у нас свій шлях розвитку і його пік ще попереду.

— Я читала, що «Технічна перерва» заснована на статті, яку ти прочитав у газеті. Яким чином ти взагалі вибираєш теми власного кіно й жанрові межі для них? Тому що «Технічна перерва» для мене — це буденний треш, перетворений на справжній трилер.

— Життя вражає мене не менше за перипетії найвинахідливішого драматурга. Я не маю конкретного методу розробки. Чіпляю цікаві факти або реальні події і через них заходжу у вибрану тему, яку вже роками вивчаю, намагаючись перекласти мовою екрана.

— А як з’явилась ідея «Ля Палісіади»?

— Випадково натрапив на інформацію про смертну кару в Україні: був дуже здивований, що вже за часів незалежності в країні й далі вдавалися до найвищої міри покарання. Мене зацікавила процедура страти. Згодом я дізнався, що під час розстрілу поряд мусив бути присутній лікар, щоб зафіксувати смерть засудженого. Потім став шукати інформацію про роль лікарів у правоохоронній і судовій системах. Таким чином вийшов на фігуру судового психіатра, який здався мені потенційно цікавим персонажем у потенційно цікавих обставинах.

Кадр з фільму «Технічна перерва»
— Тема «Технічної перерви» наробила багато шуму. Тебе критикували за неетичність зображеного досвіду. Як ти сам для себе виправдовуєш таку натуралістичність на екрані?

— Ми намагалися не акцентувати камерою на пластичному гримі, який у поєднанні з акторською грою і викликає відчуття натуралістичності зображених подій. Проте стилізація під телевізійну естетику лайв-стриму передбачає певну неетичність, тут неможливо попередньо контролювати зміст зображення.

— Зйомка одним кадром — певний знак якості серед кінематографістів, я навіть сказала б, що якийсь час це було трендом. Чим продиктований твій вибір знімати це кіно безперервно?

— Безперервна перерва. Так ми з оператором фільму Яремою Малащуком під час розробки визначили візуальну концепцію стрічки. Це рішення виникло само собою, у день, коли ми з продюсеркою «Перерви» Валерією Сочивець представляли проєкт на пітчингу в Держкіно. Тепер я навіть дивуюсь, як можна було так пізно до цього прийти. Сюжет розгортається під час технічної перерви в супермаркеті, і мені здається логічним безперервно стежити за головною героїнею в цей невеликий проміжок часу.

— І за скільки дублів ви зняли «Технічну перерву»? У фільмі є заховані монтажні склейки?

— Якщо я не помиляюся, фільм складається з шести планів. Тобто у ньому п’ять склейок. Перед зніманнями ми визначились, у яких точках можна буде непомітно склеїти плани, й умовно розділили фільм на чотири епізоди. Потім знімали по колу те саме, поки оператор і виконавиця головної ролі Ніна Тараруєва остаточно не інтегрувалися в документальний простір, а середовище, своєю чергою, поступово звикло до знімального процесу. 

— Звернула увагу, що ти не любиш проговорювати свою історію прямо: у «Технічній перерві» практично не користуєшся таким інструментом, як мова (яким можна було б прояснити дуже багато речей). Не боїшся помилкових інтерпретацій свого кіно?  

— Я не впевнений, що в когось узагалі може бути така сама інтерпретація твору, як в автора. Кожен витягує зміст із себе. Фільм — тільки трамплін, казав хтось із відомих режисерів. Стрибок робить глядач.


«Технічная перерва» доступна для вільного перегляду на нашому сайті 20 липня включно.

Спільний проєкт


Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

DTF Special