Посилення покарань за спайкінг — підмішування наркотиків чи алкоголю без згоди — пропонує міністерка юстиції Німеччини Штефані Губіґ, пише DW. Водночас спільнота жінок, які раніше стали жертвами спайкінгу, вважає запропоновані зміни недостатніми
За планом Губіґ, зґвалтування з використанням психоактивних речовин прирівняють до зґвалтування із застосуванням зброї, що передбачає мінімальне покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі.
Законопроєкт уже схвалив Федеральний кабінет міністрів, проте він ще потребує затвердження у Бундестазі та Бундесраті.
Раніше використання препаратів та рідин для зґвалтування не вважали використанням «небезпечних інструментів», до яких належить зброя. A мінімальне покарання становило три роки увʼязнення.
«Зґвалтування з використанням психоактивних речовин особливо підступні й небезпечні. Це сексуальне насильство в особливо кричущій формі — і воно насамперед стосується жінок. Кримінальне право має рішуче реагувати на це, оскільки ефективний захист від насильства вимагає послідовних покарань», — коментує Губіґ.
Що кажуть постраждалі від спайкінгу
У коментарі DW засновниця та керівниця організації KO — Kein Opfer, Ніна Фукс, називає законопроєкт «символічним кроком»:
«Суміш розчарування та пригніченості. Якщо вже щось робити, то це має реально допомагати потерпілим і приносити їм користь. Тому, як і інші експерти, я доходжу висновку, що йдеться лише про символічні кроки».
У 2013 році Фукс, за її словами, «накачали» психоактивною речовиною та зґвалтували. A справу проти злочинця, попри докази у формі слідів ДНК, закрили. Через це у 2020 році вона та ще шість жінок заснували організацію KO — Kein Opfer, яка займається захистом жертв спайкінгу.
Фукс вважає, що посилення покарання не матиме ефекту за відсутності обвинувальних вироків: «У Німеччині лише приблизно один зі ста випадків зґвалтування закінчується обвинувальним вироком. Що ж до психоактивних крапель, які використовуються в таких ситуаціях, то цей відсоток ще нижчий».
Активістка апелює до складності виявлення слідів речовин у сечі та крові, оскільки вони виводяться з організму протягом 12 годин. Водночас німецькі поліцейські недостатньо обізнані щодо сексуального насильства та речовини, які використовують для спайкінгу.
Через це, за її словами, вони не вірять жертвам сексуального насильства та не роблять оперативні аналізи. З цим стикалася як сама Ніна, так і жертви, які діляться з нею своїми історіями.
Програми обізнаності про спайкінг, на думку Фукс, слід закріпити й у шкільній програмі: «У школах завжди думають про захист потенційних жертв, але не слід забувати, що там сидять і майбутні потенційні правопорушники та правопорушниці».
Про спайкінг в інших країнах
29 квітня 2026 року спайкінг визнали окремим злочином у Великій Британії. Законопроєкт подали ще у 2024 році. Тоді міністерка внутрішніх справ Іветт Купер і тодішня міністерка поліції Діана Джонсон казали, що класифікація спайкінгу як окремого злочину сприятиме ефективнішому розслідуванню злочинів та захисту жертв.
Національна рада начальників поліції, яка підтримала законопроєкт, додавала, що злочини, пов’язані зі спайкінгом, також важко розслідувати, адже підмішані наркотики швидко виводяться з організму.
До цього спайкінг — підмішування наркотиків чи алкоголю без згоди — входив до переліку правопорушень, передбачених Законом про злочини проти особистості.
