Її ім’я мало відоме українській аудиторії, проте в США вона активна й відома художниця з упізнаваним стилем. Яскраві кольори й пластична графіка дають Shawna X змогу працювати з широким тематичним спектром — від дослідження сексуальності до пошуків власної ідентичності. А це зі свого боку привертає увагу брендів: вона оформлювала магазин Nike і волейбольний майданчик для adidas, малювала ілюстрації для вистав Опери Сан-Франциско й головних світових видань — The New York Times та The New Yorker.
Її новий великий проєкт — колаборація з Ballantine’s, результатом якої став лімітований дизайн пляшки, присвячений силі арту й ком’юніті. Напередодні релізу в Україні Shawna X письмово відповіла на запитання DTF Magazine та розповіла, чому стиль художника — це не про естетику, що вважає мистецтвом і до чого тут інтерпретація глядачем, а також про свій інтерес до теми вразливості й роль колаборації з Ballantine’s.
Що треба знати про Shawna X
Малювати Shawna X почала ще в 7 років, коли переїхала з Китаю до батьків у Портленд. Перший рік у США дівчинці було простіше спілкуватися з оточенням за допомогою зображень, а щоб завести друзів серед однокласників і сусідських дітей, вона малювала їхні портрети.
Також з Портленду, доволі «білого» й гомогенного в 1990-х міста, бере початок одна з тем, які досі досліджує Shawna X, — культурна ідентичність. Художниця пригадує, що ні в школі, ні в повсякденному портлендському житті вона не стикалася з булінгом через свою етнічну належність. Проте вона не почувалася своєю ні в китайській спільноті, яка не хотіла визнавати її творчу сторону, а «вимагала вступу в Гарвард на солідну спеціальність», ні в американській, для якої Shawna не була досить місцевою та зрозумілою.
У коледжі художниця зацікавилася темою фемінізму й щоб дещо пом’якшити відвертість деяких зображень, робила їх максимально яскравими. Згодом Shawna X зрозуміла, що тема фемінізму насправді сильно перегукується з пошуками культурної ідентичності та пошуками спільних точок дотику з іншими.
Також художниця досліджує тему вразливості. Вона не вважає її недоліком, а радше певною стороною відкритості до світу, яка допомагає пізнати його ще глибше.
Близька Shawna X і тема спільноти й пошуку спільних точок дотику, яка стала ключовою в її колаборації з Ballantine’s. Її робота для бренду досліджує ком’юніті й відчуття належності до одного цілого.
За словами Shawna X, ключовими елементами дизайну стали спільнота й радість. На роботі зображено групу людей, що визнає кожного учасника й віддає йому належне. Водночас ці люди зійшлися в спільному танці, зустрічі чи просто дружньому спілкуванні. Яскраві акценти дизайну символізують колективну енергію, а різнобарв’я та форми позначають культурне й людське різноманіття.
Окрім Ballantine’s, на рахунку Shawna X співпраця з виданнями The New York Times та The New Yorker, Nike, adidas, Adobe, Dropbox, Spotify, Samsung, Mini, Оперою Сан-Франциско й іншими великими брендами.
— Ти співпрацювала з різними брендами: від Nike до Опери Сан-Франциско. Чи був цей досвід принципово різним і як зрозуміти, що ви з брендом справді підходите одне одному?
— Це завжди інтуїтивно. Одразу після розмови про проєкт я розумію, чи він підходить мені та як саме. Іноді креатив не повністю збігається, але збігаються люди, і мені подобається це робити, бо, зрештою, справа завжди в людях. Я завжди йду на співпрацю з відкритим серцем і дивлюся, як ми можемо розвиватися разом.
— Як щодо поради молодим художникам, коли ліпше сказати «ні» бренду й відмовитися від пропозиції?
— Довіряйте власній інтуїції. Трапляються випадки, коли я цього не роблю й зрештою часто жалкую про витрачену енергію. Творчість вимагає багато особистої сили й енергії, і я вважаю, що важливо захищати це якнайсильніше.
— Що для тебе означає проєкт з Ballantine’s?
— Це чудово — співпрацювати з таким міжнародним брендом і бачити його вплив на ринки, з якими я раніше не була безпосередньо пов’язана. Історія, що стоїть за цим кампейном Ballantine’s просто змусила мене захотіти взяти участь у ньому! Після 20 місяців пандемії всі потребують позитиву та хорошого вайбу. Чудово, що завдяки Ballantine’s мені випала нагода поділитися радістю та яскравими кольорами з ком’юніті по всьому світу. І не тільки через полиці магазинів, але й за допомогою вулиць та барів, де збираються цікаві люди. Відчуття спільноти Ballantine’s завжди важило для мене, тому можливість так тісно попрацювати з локальними ком’юніті з усього світу стала унікальним досвідом для мене. Також я в захваті від шансу побачити, як мої роботи працюють на різних поверхнях.
— Цей проєкт присвячено спільнотам. Що ти вкладаєш у це? З якими ком’юніті асоціюєш себе?
— Я поважаю спільноти за людей, які об’єднуються разом через спільний досвід. Вважаю, що є багато спільнот, з якими я асоціюю себе, але найбільше резоную з людьми, які не належать ні до яких конкретних спільнот, вільно плавають, приземлені емоційно й духовно та здатні ділитися. Я поважаю спільноти, які відкриті, готові зростати і самі собою, і як колективне ціле й мають намір збиратися разом та підтримувати одні одних.
— В одному з інтерв’ю ти розповідала, що тобі подобається досліджувати вразливість, якою болючою вона б не була. Чи змінилося це згодом або після народження дитини? Як ти вважаєш, у нашому світі, де нормально визнавати власну слабкість або право на поганий настрій і розгубленість, люди стали захищенішими чи, зрештою, ще вразливішими?
— Я не думаю, що вразливість завжди пов’язана зі слабкістю.
Уразливість — це здатність ділитися й бути відкритим і в сильних, і в слабких сторонах. Відкритість демонструє всі спектри реальності, що створює зв’язок між вами й іншою людиною. Я вважаю, що справжня вразливість походить від сили й розуміння.
— Усі твої роботи яскраві й барвисті. Чи можуть кольори відвертати увагу деяких людей від тих почуттів, які ти вкладаєш у свої роботи? У кожної роботи має бути концепція чи іноді вистачить просто гарної картинки?
— Упевнена, що деякі люди можуть відвернутися, і це цілком нормально, я не створюю роботи для всіх, не в цьому річ. Сенс у тому, щоб показати, прокомунікувати себе, і це те, чим завжди було мистецтво. Варто створювати роботи і з глибокими намірами, і просто поверхові — чи то краса, чи то характеристика. Тематичний спектр — це те, що створює інтерес до людства, а отже, до мистецтва. Думка про те, що одне ліпше, а інше гірше, — мислення, яке не варто підтримувати. Я вважаю, що все існує для створення балансу. Знову ж таки мистецтво — це те, як людина його інтерпретує, незалежно від того, як багато чи мало думок вклав у нього художник.
— Ви багато працюєте з темами фемінізму й культурної ідентичності. Як сильно впливають на вас нинішні події? Чи важливо реагувати й зображати те, що відбувається у світі? Чи може великий художник жити й творити поза актуальною проблематикою та надихатися квітами або красивими людьми?
— Чи не здається вам, що розмови про пологи, материнство, пізнання себе й ідентичність — це те, що переживають стільки людей упродовж тисячоліть незалежно від культури, простору, часу, що стає дуже важливою й постійною у всьому світі темою? Те, що це не стоїть на порядку денному, не робить це менш важливим чи цікавим. Люди, що опинилися на війні, фінансова криза, повстання проти уряду, COVID-19 — усе це вимагає від людей глибокого занурення в себе, щоб зрозуміти свою ідентичність або її відсутність. Це має дуже глибокий мікрорівень, який мені резонує, оскільки здається таким звичайним, але водночас дуже особливим і потрібним для того, щоб світ розвивався.
Квіти, що розпустилися, можуть здатися комусь порожніми, але тільки якщо людина дивиться на роботу як на кінцевий результат, не обтяжуючи себе повним розумінням змісту, досвіду й процесу, унаслідок якого художник поставив свій підпис на квітці, що розпустилася.
Намагаючись відрізнити щось «концептуальне» від «поверхового», чи скажете ви тоді, що це поверхове, надумане питання?
— Чи важливо тобі, щоб твій стиль став упізнаваним?
— Я не думаю, що річ у тім, щоб зробити свій стиль упізнаваним, — я думаю, що люди, які роблять це свідомо, зважають на потребу брендування й перетворення свого мистецтва на бізнес.
Вважаю, якщо ви маєте міцну основу й сильний голос, то ваш стиль стане впізнаваним, — це не про естетику, це душа роботи.
— Які в тебе стосунки з цифровим світом, тобто з соціальними мережами й усім тим, що може стати в пригоді будь-якому художникові? На твою думку, він потенційно може становити якусь небезпеку чи просто робить наше життя комфортнішим?
— Як і все інше, соціальні мережі — палиця з двома кінцями. Вони роблять і те, й інше. Вони дають художникові відчути, що його бачать, але бачать лише для того, щоб швидко поставити лайк, який може бути скупим. Ви також не знаєте, чи вплинув побачений витвір мистецтва на когось іншого, чи надихнув його та як саме. Нині ми повністю живемо у світі соціальних мереж, і він лише розширюватиметься. Найголовніше — це просвітництво в галузі медіа, а також розуміння власного «я», інтуїції, справжнього зв’язку з собою та іншими. Тоді все зайве просто відпаде.
СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРОЄКТ
