14 грудня кінокомпанія «Артхаус Трафік» випустить в прокат французький кримінальний трилер «Анатомія падіння». У 2023 році картина отримала «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі, а її режисерка Жюстін Тріє («Сібіл», «У ліжку з Вікторією») стала третьою жінкою в історії фестивалю, яка отримала головну нагороду (до неї вигравали Джейн Кемпіон в 1999 році за фільм «Піаніно» та Джулія Дюкорно у 2021 році за «Титан»)
«Анатомія падіння» розповідає про суд над жінкою, чоловік якої загадково загинув на скелі. Їхній незрячий син, єдиний свідок трагедії, підозрює матір у вбивстві й надає суду докази.
Головну роль виконала Сандра Гюллер («Мюнхен. На порозі війни», «Тоні Ердманн»).
Що писали про фільм критики
Cineuropa
«У цій історії ми бачимо багато крові, починаючи з насильницької смерті, яка може бути або самогубством, або вбивством, і супроводжується всіма можливими теоріями, підозрами та сумнівами, пов’язаними з подібними подіями.
Але насправді це зовсім інший вид проєкції, який таємно підтримує цей дуже чіткий, захопливий і надзвичайно резонансний детективний фільм і судову драму — похід на інший бік задзеркалля, у непрозору зону інтимності пари, у якій непросто розібратися зовнішнім спостерігачам.
Для головної героїні Сандри стає жорстоким шоком побачити свого маленького сина Даніеля поруч із тілом свого чоловіка Семюеля, який впав з горища шале, займаючись ремонтом будинку. Але мати та її 11-річний син, який осліп через нещасний випадок, що стався сім років тому, чудово справляються з емоційними наслідками трагедії.
Утім драма не закінчується: розтин тіла Семюеля породжує кілька серйозних питань — через черепно-мозкову травму жертви, якої він зазнав перед самим падінням. Між допитами, експертизами й викриттям нових, тривожних деталей і побудовою стратегій захисту Сандра намагається продовжувати життя матері, але водночас на поверхню випливає її життя як жінки та дружини».
Повну рецензію можна прочитати тут.
The Hollywood Reporter
«Фільм, написаний Тріє у співавторстві з Артуром Харарі, починається в шале в засніженому передмісті Гренобля, у французьких Альпах. У цей момент Сандра, 40-річна німецька письменниця, яка живе там із чоловіком-французом Семюелем та їхнім 11-річним сином Даніелем дає інтерв’ю студентці останнього курсу.
Раптом з кабінету Семюеля на горищі починає лунати музика, якщо точніше, інструментальна версія P.I.M.P. 50 Cent, унеможливлюючи продовження інтерв’ю. Це безумовно провокаційний жест, натяк на те, що шлюб Сандри й Семюеля загруз у дрібних ворожнечах і роздратуванні. Головна героїня прощається з інтервʼюеркою і підіймається нагору, а Даніель, чий зір значно погіршився через нещасний випадок багато років тому, виводить собаку на прогулянку. Коли хлопець повертається, його батько лежить мертвий біля будинку, з калюжею крові, що розтікається під його головою (і 50 Cent усе ще реве на повторі)».
«”Анатомія падіння” добре описує тенденцію правової системи заповнювати прогалини у справах припущеннями та фантазіями, а в цьому фільмі вони часто матимуть сексистський характер. Але те, що найбільше приголомшливо показує фільм, що також надає йому заряд тремтливої одержимості, — питання як ставитися до Сандри. Головна героїня наполягає на своїй невинуватості, хоч і не має алібі або ознак помилково звинуваченої особи. І, що важливо, режисерка не дає глядачам жодних гарантій чи доступу до інформації, яка б дозволила їм сформувати справді впевнену думку щодо справжнього винуватця у смерті Семюеля».
Повну рецензію можна прочитати тут.
The New York Times
«Чи вбивала Сандр свого чоловіка? На всьому шляху просування сюжету від розслідування до суду й вироку, його цікавить лише запитання, а не відповідь. Автори картини запрошують глядачів розібрати вади досить середньостатистичної жінки — Сандра п’є, але вона не п’яниця, вона холодна, але не жорстока, її цікавить секс, але вона навряд чи є агресором, якого описує прокурор».
«Фільм Тріє наполягає на тому, що всі люди незбагненні, навіть для самих себе. Примусьте будь-кого з нас захищати свої невідповідності та брехню — сварки, яких ми уникаємо, компроміси, які наповнюють нас тихим гнівом, — його без сумніву засудили б у непримиренних суперечностях. Сандра просто має зізнатися у своїх внутрішніх суперечках у залі суду, де її розсудливі міркування зависають у повітрі так само недоречно, як циркові повітряні кулі.
Фільму не мав би витрачати дві з половиною години на розповідь про те, що життя — антологія оповідань, що змагаються між собою, і що кожен шлюб — це сукупність двох дійових осіб. Але принаймні режисерка знаходить кілька способів втілити цю ідею, найкраще через книги Сандри та Семюеля, які надихаються сумішшю біографії та фантастики».
«Найважливішим суддею в справі насправді виступає син подружжя, підліток Даніель. Частково сліпому через нещасний випадок хлопцеві незручно ставати персонажем оповідань адвокатів. Його поганий зір стає метафорою боротьби за змогу побачити правду. Більш поетична алюзія полягає в тому, як хлопець сам вчиться грі на фортепіано — не читаючи ноти, а шукаючи методом проб і помилок, які ж ноти звучать правильно. Як бонус глядачі почують музичний уривок в його виконанні, який з часом ставатиме досконалішим».
Повну рецензію можна прочитати тут.
