Режисер Сашко Даниленко проїхав 2 000 кілометрів вулицями Нью-Йорка, аби краще зрозуміти його велокультуру і зняти короткометражний фільм “Велопортрети”. У цій напівдокументальній-напіванімаційній стрічці він розповідає про ще сім різних міст в Україні, Європі та США, які відкрив для себе завдяки велосипеду.
“Велопортрети” вже показували на міжнародних та національних кінофестивалях, зокрема на Молодості в Києві, а онлайн-прем’єра відбувається на DTF Magazine Оберіть мову субтитрів
Сашко Даниленко
27 років, анімаційний фільммейкер
створював анімаційні кліпи для ТНМК, ДахаБраха, французького гурту Kwoon
Про те, як з’явились “Велопортрети”
Велосипед завжди відігравав одну із головних ролей у моєму житті, але до створення фільму підштовхнув випадок. Це був невеликий пост у фейсбуці, у якому я зібрав кілька фотографій моїх попередніх велосипедів, описав власні враження та розповів, як з’явився кожен із них. Публікація несподівано викликала зацікавлення: у коментарях люди розповідали історії та ділилися знімками велосипедів.
Зрештою, моя дівчина запропонувала зняти невеличкий фільм. Ми розробили концепт, відсортували архіви й подали нашу ідею до TED Talks. За кілька місяців я отримав листа від TED: їх зацікавив наш проект, і нас запросили до Нью-Йорка на TED Residence. Впродовж чотирьох місяців ми мали втілити ідею в життя у вигляді фільму.
У першій частині «Велопортретів» показані основні міста та країни, де я мав нагоду покататися. Це нон-стоп проект, тож на черзі нові міста та країни. Я ще не був в Азії, але вже передчуваю, які пригоди приховує ця частина світу.
Про 2 000 км вулицями Нью-Йорка на велосипеді
За чотири місяці я мав зібрати в одну історію всі свої думки, спогади, висновки та спостереження. Тож я з головою занурився в роботу та катання містом. Я ще ніколи не проїжджав такі відстані за такий короткий час. Спочатку було важко, але втягнувся. Для тих, хто шукає способу схуднути, можу сказати, що за 2000 км я втратив приблизно 11 кг.
Зручно, що в Нью-Йорку можна брати велосипед із собою до метро, автобуса, порома чи потяга. До цього нормально ставляться як працівники транспорту, так і пасажири. Це значно полегшує життя велосипедистів.
Нью-Йорк — перевантажене місто, тому велосипед швидший за автівки. Усі постійно порушують правила дорожнього руху, але більш-менш обережно. Катаючись, швидко вчишся відрізняти місцевих від туристів. Саме туристи — найбільша небезпека велосипедистів. Ньюйоркери постійно підлаштовуються один під одного. Місто має бути гнучким, аби не дати десь тріщину від внутрішнього тиску.
Про стосунки з велосипедом
Перший велосипед мені подарували батьки на день народження. Я катався, як і всі діти, але відчув потенціал велосипеда вже підлітком.
Я родом із Лозової – маленького міста де, чесно кажучи, почувався не надто комфортно й доречно. А на велосипеді можна було їхати куди завгодно і як завгодно, не давати нікому прикурити, уникати питань на кшталт «єсть чьо?», «з якого ти району?» тощо. Велосипед став для мене наче костюмом супергероя. Я просто рухався в іншому вимірі й був сам собі господарем. Щоправда, було дещо самотньо, доки не зустрів однодумців. Ми будували трампліни, жадібно дивились іноземні веловідео, шукали журнали про велосипеди та вчилися нових трюків.
Потім я вступив до університету й переїхав до Харкова. У перші ж дні зустрів інших велосипедистів як рідних. Ми разом шукали цікаві споти або створювали їх самі, стрибали на велосипедах у річку, їздили в інші міста на велозмагання. Одним словом, земля горіла під колесами. Велосипед став нашою зброєю проти системи, буденності та сірості. Ми всі досі дружимо й підтримуємо зв’язок, попри те що життя розкидало нас різними містами та країнами.
Про те, як велосипед змінює людину
Я люблю велосипеди за свободу. За людей, яких можна зустріти дорогою.
Дивна річ, але «болючі» види спорту, до яких можна віднести і їзду на велосипеді, дисциплінують. Ти маєш знати рівень своїх можливостей, бо за перевищення одразу будеш покараний і боляче впадеш. Тому ти виробляєш звичку бути чесним і відвертим перед собою та іншими. Серед велосипедистів одразу бачиш, чого варта людина і хто є хто.
Ще я люблю велосипед за розкриття природного потенціалу людини як виду. Якщо порівнювати коефіцієнт корисної дії нашого організму й організму різних тварин, то коли ми ходимо чи бігаємо на двох ногах, то займаємо останні позиції рейтингу. Але на велосипеді людина має один із найвищих показників ККД на Землі.
Про те, чому наявність велодоріжок — не головне
Знаю, що українські велосипедисти нарікають на відсутність умов та інфраструктури. Хоча це лише частина проблеми. Часто трапляється так, що в місті достатньо умов для велосипедистів: велодоріжок, правил руху та законів щодо заходів власної безпеки, спеціальних світлофорів, місць для паркування. Але є ризик, що ця утопія може швидко перетворитися на дистопію, де не залишиться жодної свободи: уся велокультура буде затиснута в жорсткі рамки правопорядку. Тож найкращі умови там, де люди насамперед поважають одне одного, а не там, де велодоріжки.
Тому я вважаю велосипед гарним індикатором здоров’я міста. Він вбирає в себе сукупність усіх чинників міського розвитку: рівень економіки, культури, злочинності, стресу, організацію міського простору, репутацію поліції, толерантність тощо. Якщо в міста щось болить, то ці симптоми одразу проявляються на велокультурі.
Про те, чому в Україні не пересідають на велосипеди
За що я особливо люблю Україну, то це за її парадоксальність. Багато речей тут існують проти логіки, природи чи здорового глузду. Щоправда, іноді це мене серйозно бентежить. Так склалося, що найрозвинутіша українська велокультура є в місцях із найгіршими умовами й існує «всупереч», а не «завдяки». І всі гарні ініціативи йдуть знизу, а не зверху.
Немало людей уникають велосипедів через питання безпеки. У цьому є сенс.
Особливо гостро я це відчув у Києві. Більшість автомобілістів нехтують правами велосипедистів і ставляться до них безвідповідально. Будь ласка, якщо ви водій і читаєте це зараз, дивіться у свої дзеркала, перш ніж відчиняти двері, вмикайте сигнали повороту, коли змінюєте смугу, паркуєтеся чи повертаєте на перехресті. Від цього залежить життя людей.
Інша проблема — репутація, точніше, сприйняття велосипеду загалом. В Україні вважається несолідним на ньому їздити. Можна часто почути думки щодо віку, коли тобі треба вирости з цих забав і пересісти за кермо автомобіля. І чим нижчий рівень культурного й економічного розвитку міста, тим молодший цей показник.
Про те, як вибрати ідеальний велосипед
Насамперед треба визначитися, навіщо вам велосипед. Це не таке просте питання, як здається, бо потребує відвертої відповіді. Вона допоможе визначити вид велосипеду.
Велосипед, незалежно від вартості, стану чи моделі, має вам подобатися, збуджувати ваші органи чуттів. Коли бачиш свій велосипед, має бути спокуса взяти його й піти проїхатись.
У мене два велосипеди. Один — випускати пару, стрибати й мати фан, інший — ком’ютер, щоб їздити в справах і на великі відстані. Іноді одного велосипеда буває замало, це правда.
Про правили їзди на велосипеді
Поважай людей. Поважай себе. Твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Коли хтось замахується на твою свободу, з гідністю борони її. Пий багато води, коли катаєшся.
Фото: Кася Забавко
Підписатись на DTF Magazine можна у Facebook, Twitter і Вконтакте
