«Що ми втратили» — результат проходження 12 дітьми з різних регіонів України арттерапевтичного курсу від фонду «Голоси дітей». Разом із Марисею Нікітюк («Я, Ніна» та «Коли падають дерева») вони вчилися писати сценарії та проживати через них травми війни
13-хвилинна стрічка розповідає історії дітей військових, з окупованих та прифронтових територій, та тих, що емігрували через війну чи втратили дім ще у 2014 році.
«Як дитина-переселенка з 2014 року я зіштовхнулася із тим, що до 2022 року про війну не так багато говорили в медіа. Це було моїм основним болем. Під час знімань я зрозуміла, що можу розповісти про наболіле, що мене можуть зрозуміти. Навіть тоді, коли все знищено і здається, що все, кінець, знаходяться люди, які зроблять своїми руками дах над твоїм будиночком. Є ті, хто зрозуміє, бо проживає те саме», — розповідає співавторка фільму Софія Калініч з Донеччини.
Разом із Нікітюк з дітьми працювали оператор Сашко Рощин («Стоп-Земля», «ГКЧП»), режисер монтажу Микола Базаркін («Вулкан», «Нескінченність за Флоріаном») та звукорежисер Богдан Барковських.
«Для мене цей фільм про те, що війна руйнує, русня руйнує наш світ, оточення, життя врешті-решт. Ми багато говорили про нашу реальність, особисті історії. Це викликає багато емоцій, і не завжди розумієш, що з ними робити. Так, ми не можемо фільмами та піснями повернути людей, чиї життя забрала росія, але можемо цим мистецтвом лікувати власні душі», — коментує режисерка.
«Що ми втратили» показували в парламенті Великої Британії та на заходах в США. В Україні фільм став фіналістом конкурсу документального кіно «ЛІФТ», там же відбулася його українська премʼєра.
Про інші проєкти для дітей з прифронтових територій
2022 року почав роботу проєкт Behind Blue Eyes. Ідея з’явилась у Дмитра Зубкова та Артема Скороходька під час волонтерських поїздок до трьох деокупованих сіл Чернігівщини: Ягідного, Слободи та Лукашівки. Декілька місяців вони постачали їжу та предмети першої потреби місцевим жителям — серед них було багато дітей, «які стали волонтерам друзями та випромінювали те сяйво, яке хотілось зафіксувати у скрутні часи».
Behind Blue Eyes. Це проєкт, у якому діти з деокупованих сіл фотографують своє життя
Під час однієї з поїздок Діма та Артем роздали всім охочим дітям одноразові плівкові камери та попросили фотографувати протягом тижня все, що вони захочуть. Основна умова — жодних встановлених правил чи побажань до готових знімків.
Метою проєкту стала не лише документація наслідків війни та навколишнього світу дітей, а й реалізація дитячих мрій та бажань. Організатори попросили місцевих дітей написати свій особистий вішлист, щоб «показати їм, що творчість може бути потужним інструментом для реалізації власних мрій», які «не має забирати війна».
За період своєї діяльності Behind Blue Eyes відвідали понад 1400 дітей з 19 сіл та здійснили понад 200 дитячих бажань з вішлистів. Самі ж діти зробили для команди понад 3500 світлин на плівкові фотоапарати, які наразі складають основу фотоархіву Behind Blue Eyes.
Команда також представила подкаст з розмовами дітей-учасників проєкту та відеороботу про дітей Чорнобаївки.
Влітку 2024 року Behind Blue Eyes організували серію освітньо-розважальних фестивалів «Блищик» у селах Херсонської та Миколаївської областей. У межах івенту дітям пропонували шість активностей: режисуру, апсайклінг, архітектурне моделювання, дизайн вільних форм, мистецтво та філдрекордінг.
