Знайомтесь: 7 українських тенісисток, яких треба знати

Жінки стали основною рушійною силою українського тенісу. Після того як Сергій Стаховський та Олександр Долгополов завершили кар’єри і приєдналися до ЗСУ, у чоловічому тенісі України утворився вакуум. Водночас відбувається справжній розквіт українського жіночого тенісу.

Завдяки командним зусиллям Україна вперше в історії вийшла до фіналу Кубка Біллі Джин Кінг — найбільшого міжнародного командного турніру в жіночому тенісі, що відбудеться 16–21 вересня у Китаї.

Еліна Світоліна вже давно стала живою легендою українського тенісу. Але на широку увагу заслуговують і її колеги по команді — теж самобутні та яскраві, які мають значну вагу в еліті цього виду спорту. На прохання DTF Magazine спортивна оглядачка Дар’я Мещерякова знайомить із сімома українками, що входять до топ-200 світового рейтингу WTA.

У 15 років Марта Костюк гучно заявила про себе на Australian Open 2018. Вона відразу привернула увагу не лише своєю грою, а й сміливістю відкрито говорити про важливе. Поразку в третьому колі від Еліни Світоліної, найбільшої зірки українського тенісу, Марта назвала «безплатним майстер-класом» — і це багато говорить про її характер.

Ще у 13-річному віці Костюк виступила у Верховній Раді. Тепер вона — один з найгучніших голосів українського спорту. Марта принципова та послідовна: не тисне руки суперницям з країн-агресорів і відкрито критикує WTA за мовчання. Але водночас визнає гідних, як Дар’ю Касаткіну, яка неодноразово засудила війну і змінила своє громадянство на австралійське. На турнірі в Римі 9 травня 2025 року Марта потисла їй руку, зробивши перед матчем заяву, яку підтримала Федерація тенісу України.

У 2023 Марта заснувала фонд Marta Kostyuk Foundation. Його мета — зробити теніс доступним, допомагати дітям, які постраждали від війни чи насильства. Перший проєкт — підтримка дитбудинку на Київщині. Це особиста місія Марти.

Костюк — перша глобальна амбасадорка Wilson. Її сукня на Вімблдоні-2024, натхненна весіллям, стала справжнім хітом. Для бренду вона — муза, для фанатів — найстильніша тенісистка. Її образи вже стали модною заявою.

Песик Марти, мальтипу на ім’я Мандер, супроводжує її скрізь. Він з’являється на турнірах, у соцмережах і навіть на пресконференціях, ставши милим символом бренду Костюк.

Марта — голос нового покоління. Вона грає, допомагає, протестує, надихає. І доводить: бути собою — це вже сила.

Даяна вийшла на великий корт ще підлітком — у 2019 році вона виграла три титули WTA, увійшла до тридцятки найсильніших тенісисток і стала наймолодшою українкою, яка так стрімко злетіла у світовому рейтингу. Її гра — це поєднання швидкості, ризику та емоцій. Вона не боїться йти ва-банк і часто перетворює матчі на справжнє шоу.

Ястремська — вибухова і відверта, і в цьому її сила. Міжнародні журналісти навіть прозвали її «young gun» (молода гармата), адже мало хто наважується грати в такий динамічний теніс. Ястремська непередбачувана, атакувальна, здатна зламати будь-яку схему. Її стиль — як вона сама: різкий, красивий, вільний.

2022 рік змінив усе. Російське вторгнення застало Даяну в Одесі. Разом з молодшою сестрою Іванною вона втекла з рідного міста до Румунії на паромі і продовжила грати. На корті — з українським прапором, у сльозах і з гнівом. Її матчі в ті місяці стали справжнім актом спротиву.

«Я боротимусь до кінця. І мені все одно на всі ці ненависні коментарі в соцмережах. Я їх не читаю», — заявила вона на US Open 2024.

Даяна не мовчить про війну, не приховує емоцій. Вона часто ділиться історіями про рідне місто в соцмережах, підтримує ЗСУ та публікує звернення англійською. Її патріотизм — щирий та особистий, сповнений болю, гідності та незламного бажання перемоги.

«Немає кращого міста у світі, ніж Одеса. Я дуже хочу знову жити в себе вдома, як це було до 2022 року», — часто повторює Даяна.

На початку 2024-го Даяна ввійшла в історію. Бувши 93-ю ракеткою світу, вона пройшла кваліфікацію і стала першою за 46 років тенісисткою-кваліфаєркою, яка дісталася півфіналу Australian Open. А ще — першою українкою, яка досягла цієї стадії жіночого турніру!

Її перемоги стали сенсацією, а після чвертьфіналу на телекамері вона залишила напис: «I’m proud of our fighting people from Ukraine».

Даяна любить бути помітною та епатажною. Її вбрання — яскраві, стильні, іноді навіть провокаційні. Вона експериментує — як із грою, так і з зовнішністю. Її образ є частиною її присутності на корті, способом говорити без слів. «Не буває так, щоб для шопінгу не було вдалої пригоди. Ми дуже любимо ходити з мамою та сестрою за покупками в будь-якому місті, де я граю», — розповідала одеситка.

Уже скоро обличчя Даяни з’явиться на пляшках води «Моршинська». Саме так Еліна Світоліна свого часу стала впізнаваною в Україні.

Юлія Стародубцева народилась у 2000 році в Каховці — місті, яке після початку повномасштабного вторгнення опинилося під російською окупацією. Попри тенісні титули й стрімкий прорив до сотні найкращих тенісисток світового рейтингу, її життєва історія не лише про спорт. Це приклад боротьби передусім із собою і несприятливими обставинами.

Перші кроки в тенісі Юлія зробила під керівництвом Тетяни Миколаївни — бабусі іншої відомої української тенісистки Ангеліни Калініної. Проте Юлія не була впевнена, що зможе стати професійною тенісисткою. Їй катастрофічно бракувало грошей, а спонсорів на горизонті не було. У 2017-му Юлія отримала стипендію і поїхала навчатися до університету Олд Домініон у США, де вивчала спортивний менеджмент і грала за університетську команду.

Коли навчання завершилося, вона не знала, що робити далі, адже спонсорів так і не з’явилося. Щоб заробити на потрібний мінімум для поїздок на турніри, вона працювала тренеркою в одному з нью-йоркських клубів. Молода українка проводила на корті по десять годин на день з дітьми багатіїв, багато з яких навіть не цікавилися тенісом. За пів року їй вдалося назбирати грошей на свою мрію. А вже менш ніж за два роки Стародубцева пробилася до першої сотні рейтингу найкращих тенісисток і дійшла до чвертьфіналу престижного турніру China Open.

Юлія — приклад тенісистки, яка сама себе зробила. Без спонсорів, без протекцій, зате з незламною вірою в себе. Саме вона стала першою тенісисткою у Відкритій ері, яка зуміла пройти кваліфікацію на всіх чотирьох турнірах Великого шлему за один рік. У 2024-му Юлія також стала лауреаткою нагороди «Прогрес року» від порталу «Великий теніс України».

Але паралельно з професійним проривом життя Стародубцевої залишається вкоріненим у травму війни. Її рідна Каховка досі окупована. Частина сім’ї змогла евакуюватися, але дехто досі залишається під російським контролем. Через це вона відкрито зізнається: не може повернутися до України, бо не зможе побачити свій дім.

«Я із задоволенням поїхала б в Україну, але не бачу сенсу, якщо не можу потрапити в рідне місто», — каже Юлія.

Вона додає: тема війни поступово зникає з міжнародної повістки, що особливо боляче сприймається нею на турнірах. «Це засмучує… Люди забувають. Для них це ніби стара новина».

Тепер Юлія формально базується в Німеччині — вона грає за клуб у Берліні, де й винаймає житло. Проте сама визнає, що її життя більше нагадує валізу на зберіганні: «Складно назвати якесь місце домом. Таке відчуття, що я просто плачу оренду, щоб мої речі десь лежали».

Ангеліна народилася в родині тренерів: її мама займалася розвитком дитячого тенісу, а бабуся довгі роки тренувала юних спортсменів на Херсонщині. Уперше Ангеліна взяла ракетку в три роки — і відтоді теніс став її життям.

У 2022–2023 роках, поки Еліна Світоліна була в декретній відпустці, Калініна протягом 57 тижнів залишалася першою ракеткою України. Вона досягла своїх найкращих результатів на турнірах Великого шлему, дійшовши до третього кола US Open та Australian Open, а також зіграла у фіналі престижного турніру в Римі (WTA 1000) у 2023 році.

Проте особисте життя та внутрішні переживання Ангеліна тримає при собі. Після повномасштабного вторгнення вона була змушена залишити Київ, де прожила понад 15 років, а її рідне місто Нова Каховка опинилося під окупацією. Родина частково евакуювалася, а частково залишилася там.

У 2024 році спортсменка вперше мала взяти участь в Олімпійських іграх у Парижі, проте знялася в останній момент через проблеми зі здоров’ям. Це викликало шквал обурення серед уболівальників. Ангеліна змогла пояснити, що сталося, лише через деякий час. Вона зі сльозами на очах розповідала, що захворіла на короновірус і напередодні стартового матчу, який перенесли через зливу, у неї був нежить.

«Я не могла навіть поворухнутися, — казала Ангеліна пізніше на US Open. — У мене була температура під 40. Оскільки я жила з Даяною в одній кімнаті, то швидко зібралася і поїхала, щоб не заразити і її».

Ангеліна хоч і не є такою медійною персоною, як Еліна Світоліна або Марта Костюк, все одно постійно нагадує про війну в Україні. Вона не тисне руки представницям Росії та Білорусі, відкрито висловлює підтримку ЗСУ, бере участь у благодійних ініціативах і носить жовто-блакитну символіку на матчах.

Дарія Снігур гучно заявила про себе 2019 року, коли виграла юніорський Вімблдон. Тоді їй було всього 17, а за спиною — безліч тренувань у скромних умовах Києва під наглядом батька. Дарія не походить з тенісної династії, її шлях не прокладали гроші чи гучні прізвища. Її головна опора — сім’я та власна витримка.

В одному з інтерв’ю Дарія зазначила, що для неї важливо залишатися вірною собі та своїм переконанням, навіть якщо це йде врозріз із загальноприйнятими нормами. Вона вважає, що чесність і відкритість — ключові якості, які допомагають їй не лише в спорті, а й у повсякденному житті.

Дарія також відома своєю любов’ю до музики. Вона зізналася, що пісні Макса Барських допомагають їй налаштуватися на матчі та зосередитися на грі.

Снігур — не з тих, хто багато говорить. Вона спокійна, стримана, не створює навколо себе галасу, але саме в цьому — її принциповість. Для неї головне — чесна праця, людяність і гра заради країни.

Тенісистка активно підтримує українських дітей, які постраждали від війни. У жовтні 2023 року вона стала амбасадоркою дитячого турніру пам’яті Олени Балтачі, організованого благодійним фондом «Постраждалі діти війни» та Rocket Tennis Cup. Цей турнір не лише вшанував пам’ять видатної тенісистки, а й зібрав кошти для допомоги дітям, які втратили батьків через війну.

«Я не завжди виграю. Але завжди граю з серцем», — якось сказала Снігур.

Дійсно, після перемоги на юніорському Вімблдоні українські вболівальники мали дуже високі сподівання від Снігур. Однак поки що вона стабільно перебуває в двохсотці світового рейтингу, і їй не вистачає невеликого кроку вперед, щоб закріпитися в елітній сотні.

Людмила та Надія Кіченок — унікальне явище в українському тенісі. Ці близнючки з Дніпра стали справжніми легендами парної гри не лише в Україні, а й на міжнародній арені.

Протягом багатьох років вони стабільно тримали Україну в топі світового парного тенісу. Людмила навіть грала в Підсумковому турнірі WTA, який є заповітною мрією всіх тенісистів, адже туди потрапляють лише найкращі за підсумками року. Окрім Люди, на цей турнір потрапляла тільки Еліна Світоліна, яка його виграла у 2018 році.

Історія сестер — приклад стабільності та відданості спільній справі. Обидві народилися 20 липня 1992 року і з дитинства були нерозлучні: спочатку на тренуваннях, потім — у юніорських турнірах, згодом — на WTA-турі. Разом вони пройшли шлях від маленьких кортів у Дніпрі до найпрестижніших світових арен.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну сестри не залишилися осторонь. Вони публічно виступали на підтримку України, виходили на матчі з жовто-блакитною символікою та підтримували ініціативи допомоги постраждалим. Після кожної великої перемоги вони обов’язково нагадують про свою вдячність ЗСУ та підтримку своїй країні.

«Своїми перемогами ми хочемо трохи порадувати українців», — казала Людмила після здобуття титулу на US Open у 2024 році, після чого вона встановила національний рекорд у парному рейтингу WTA (№ 5).

Людмила здобула свій перший титул WTA у парі ще у 2015-му, Надія — у 2018-му, а в сезоні 2023-го обидві ввійшли до тридцятки світового рейтингу парниць.

Водночас Людмила та Надія рідко грають разом. Довгий час Людмила грала з латвійкою українського походження Альоною Остапенко, але торік вони «трошки втомилися одна від одної». Надя ж вже не проти грати з сестрою, однак поки дівчата не наважуються знову вийти на корт удвох.

«Розумієте, у нас немає кордонів, що ми можемо сказати одна одній, і це іноді буває боляче. Але потім ми вибачаємось. З віком ми навчились з цим працювати і більше фокусуємось одна на одній і, мені здається, могли б непогано зіграти», — ділилася Надя.

Людмила додає: «Якось ми, коли разом граємо, не доповнюємо одна одну ніде, а навпаки. У нас завжди, коли ми граємо, одна краще матчі грає, інша випадає. З Надею ми й посваритися можемо на корті».

Однак за межами корту Людмила та Надія чудово ладнають одна з одною. Вони навіть живуть по сусідству в Братиславі.

29 березня будинок тенісисток у Дніпрі, де вони жили, був пошкоджений російськими дронами. «Будинок, в якому я жила у Дніпрі, обстріляли цієї ночі… Багато поранених, і ми ще не знаємо, скільки загиблих», — писала Людмила в інстаграмі.