Мистецтво в публічному просторі викликає суперечки. У галереях чи музейних просторах відвідувач знає, що скульптура чи інсталяція — мистецький об’єкт. І часто знає його значення завдяки експлікаціям та наліпкам. Мистецтво на вулиці мімікрує під простір навколо людей, навпаки, не вписується ні в які ландшафти. Скульптури Марка Дженкінса складно відрізнити від реальних людей, але одночасно вони сюрреалістичні та смішні. Історикиня мистецтва та журналістка Оксана Семенік на прохання DTF Magazine знайомить з мистецтвом американського скульптора Марка Дженкінса, одну з робіт якого показують в межах виставки сучасного мистецтва в просторі МОТ у Києві
«Для мене твір мистецтва має насамперед ставити питання», — говорить Дженкінс у численних інтерв’ю. Він ставить питання суспільству і просто перехожим, які зустрічають його скульптури в громадських місцях. Коли я дивлюся на скульптури Дженкінса, то уявляю, що десь поруч є прихована камера, яка фільмує реакції людей. Потім ці реакції показують на телебаченні, і з них сміються люди. Але чи відрізните ви ці скульптури від реальних людей?
І якщо деякі скульптури доволі сюрреалістичні та нереальні: як-от золотий кінь, чоловік, створений з газет, величезна куля сміття на ніжках, то інші не викликають сміху. Чоловік збирається стрибнути з краю будівлі, інший чоловік висить на ліхтарі, тіло плаває в річці, хтось купається у фонтані або нерухомо стоїть годинами біля стіни.
Часто він вибирає для героїв робіт максимально типові міські образи, досить банальні, одягнуті в нейтральні кольори. Здається, це мистецтво перевіряє нашу (не)байдужість. Чи спробує хтось запитати хлопчика, чому він стоїть біля стіни? Чи викличе хтось поліцію через самогубця? Це, звісно, мистецький акт. Але поліція від кількості фальшивих викликів буде незадоволена.
Марк Дженкінс народився 1970 року в Ферфаксі (США). Своїми першими мистецькими роботами він називає зліпки зі стрічок: спочатку він намотував стрічку на олівці навпаки, а потім знову, щоб склеїти їх разом. «Я робив їх для розваги, але мене лаяла вчителька, щоб я не марнував стрічку». 2003 року Дженкінс серйозно зацікавився мистецтвом, почав експериментувати з медіумами та заново відкрив процес лиття, застосовуючи його до більших об’єктів.
Усе почалося з вулиці в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), де він жив. Перші скульптури були з плівки, прозорими. Художник спочатку не планував лишати їх на вулиці, просто хотів пофотографувати. Але люди почали реагувати та взаємодіяти зі скульптурами. Тоді у Дженкінса з’явилась ідея перетворити своє мистецтво в соціальний експеримент.
«Я став працювати в жанрі гіперреалізму, і реакція стала більш хаотичною і навіть призводила до викликів поліції». Коли приїздила поліція, то намагалася говорити і взаємодіяти з «людиною». Але «людина» не відповідала. Тоді роздратовані поліціянти діставали зброю. І могли навіть відкрити вогонь. Дженкінс погоджується з тим, що його роботи можуть бути на межі законного та незаконного. Але це варто вирішувати в судовому порядку.
Коли роботи пошкоджують, Дженкінс сприймає це, як продовження мистецтва. «Діти, поліція, пожежники, вибухотехніки та п’яні люди, які їх „знищують“, — усе це актори та частина театру», — вважає митець. Іноді він фотографує реакцію людей на скульптури, а потім додає фото до своїх виставок або використовує в проєктах. Так свідки стають не просто глядачами, а вже учасниками дійства. Але Дженкінс вважає, що всі, хто перебуває поруч зі скульптурою, є учасниками проєкту — чи то перехожі, чи голуби, чи навіть пожежники.
Він зізнається, що не вважає свої скульптури чимось постійним і «на роки». Це короткочасні події, які руйнують міську тканину, створюючи сцену. Однак після 11 вересня 2001 року, коли американські жителі усвідомили, що тероризм може чекати на мирних вулицях, усе сприймається більш вороже. Предмети на вулиці можуть трактувати, як загрозу. Наприклад, 2008 року Дженкінс співпрацював з «Грінпіс» в інформаційній кампанії «Біда білих ведмедів», щоб привернути увагу до танення арктичних льодів. Дженкінс створив реалістичні фігури, схожі на бездомних, але з плюшевими головами білого ведмедя. У цих роботах вбачали загрозу. І настільки серйозну, що задля їх знищення був скликаний підрозділ поліції, який спеціалізується на вибухівці.
І це характерно не тільки для США, а для будь-якої країни, що зазнала війни чи тероризму. У суспільстві оселяється підозра, страх, сумніви. Дженкінс перевірив це, коли створював скульптуру в Палестині. Вона повторювала скульптуру зі смітником, як в Нью-Йорку, з якого стирчать ноги людини. Встановити скульптуру вирішили на місцевому ринку. «Ми завжди привертаємо увагу, за мною завжди спостерігають, коли я встановлюю скульптури, але цього разу довкола зупинилося буквально все і всі дивилися на нас», — згадує Дженкінс в інтерв’ю DTF Magazine.
Художник хотів провести соціальний експеримент: чи звернуть люди увагу на ці ноги, що робитимуть і як реагуватимуть. А ще, мабуть, це просто смішно: люди купують речі, поки поруч, можливо, лежить труп, який всі ігнорують. Але контекст Палестини, яка постійно живе в очікуванні атаки, зовсім інший, ніж на спокійному Заході. Тому довкола художника зібралися люди й почали кричати. «Моя асистентка заплакала, я зрозумів, що це повний провал. Потім приїхала поліція, і я пояснював їм, що ж насправді відбувається». Але річ не в тому, що люди не зрозуміли мистецького задуму, а в тому, що середовище подразнене.
«Інколи мені хочеться просто помістити фігуру десь у місті, бо це досить поетично. Але реакція завжди буде різною, бо розуміння нормальної та ненормальної поведінки своє в кожному суспільстві. Хтось сприйматиме мої фігури, як щось вороже, як погрозу, адже, на їхню думку, це може бути людина, яка не має там бути, хтось з психічними розладами тощо. І в цьому й полягає питання — а що є нормальною поведінкою в місті, що прийнятно, а що ні? І чи є якийсь тиск з боку суспільства щодо цього?» — роздумує художник.
Його роботи були представлені по всьому світу: США, Бразилія, Франція, Іспанія, Італія, Ірландія, Швеція, Сербія, Японія. Виставлялися в таких музейних інституціях, як Kunsthalle Wien (Австрія), Центр Помпіду (Франція), Beirut Art Center (Ліван). А тепер одну з них можна побачити і в Києві на виставці сучасного мистецтва в МОТ. Докладніше про неї Дженкінс розповідав нам в ексклюзивному інтерв’ю.
Роботу «Камінь, Папір, Сокира» Марка Дженкінса можна побачити в Києві на виставці сучасного мистецтва в просторі МОТ з 17 лютого по 14 травня. Тема експозиції — «Тимчасовість».
