Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA оголосив цьогорічних переможців. В Національному конкурсі повнометражних фільмів DOCU/Україна переміг Мстислав Чернов з фільмом «20 днів у Маріуполі». Картину також відзначили Призом глядацьких симпатій
Спеціальну відзнаку в конкурсі DOCU/Україна журі отримав Ігор Іванько за фільм «Крихка пам’ять». Цю роботу він присвятив дідові — відомому радянському та українському кінооператорові Леоніду Бурлаці. Протягом фільму Ігор досліджує знайдений на дачі пошкоджений фотоархів діда та намагається дізнатися, яким він був, поки хвороба Альцгеймера не відібрала у Леоніда можливість впізнавати онука-режисера.
Іванько також отримав Приз студентського журі.
Головний приз програми DOCU/Світ отримала робота Аліси Коваленко «Ми не згаснемо» — оповідь про будні п’яти підлітків з 2019 року в Луганській області. На околицях їхнього села йдуть важкі бої, а вони мріють виїхати звідси, щоб відкрити для себе нові перспективи. Від спроби стати українським Ілоном Маском та акторської кар’єри до мрії підкорити Гімалаї — не всім фантазіям судилося збутись, але одну все-таки вдається зреалізувати.
Спеціальною відзнакою журі DOCU/Світ нагородило стрічку афганського режисера Аббаса Резає «Етілаат роз». Він зняв її в офісі найпопулярнішої газети Кабула — «Етілаат роз», й від першої особи показав захоплення міста Талібаном у 2021 році. Резає на той час був штатним співробітником газети тому зміг показати роботу редакції зсередини — напередодні, під час та після захоплення, коли журналістам доводилося обирати між роботою та безпекою сімей.
«Ми вирішили спеціально відзначити фільм, який доносить дуже чіткий і універсальний меседж: не існує демократичного майбутнього у суспільств без вільної журналістики», — зазначило журі DOCU/Світ.
У Національному конкурсі короткометражних фільмів DOCU/Коротко головний приз отримала німецько-український фільм режисерів Міли Жлуктенко та Даніеля Асаді Фаезі «Прокидаючись у тиші». Це історія про німецький табір для біженців з України, розташований у колишній військовій казармі Вермахту.
Спеціальну відзнаку DOCU/Коротко отримав український режисер Олексій Радинський за фільм «Чорнобиль 22». «Чорнобиль 22» складається з кадрів, знятих на мобільний телефон, і свідчень очевидців. Автори фільму поспілкувалися з начальником зміни електроцеху ЧАЕС Олексієм Шелестієм, провідним інженером служби фізичного захисту Валерієм Семеновим, інженерами служби фізичного захисту Людмилою Козак, Сергієм Дедюхіним, Віталієм Поповим, працівником служби охорони ЧАЕС Петром Лазаренком і начальником зміни Валентином Гейком.
Головний приз конкурсу Rights Now! вручили режисеру Роману Любому за картину «Залізні метелики». Це багаторівневе дослідження MH17 в селі Грабове Донецької області 17 липня 2014 року через демонстрацію свідчень, суди над російськими окупантами, російську пропаганду, анімацію та артперформанс.
Стрічка отримала назву через шрапнель у вигляді метеликів, яку знайшли в тілі загиблого пілота літака. Саме вона вказує на державу, яка відповідальна за скоєний злочин, але яка не понесла покарання.
Спеціальну відзнаку Rights Now! отримав американський режисер Метт Сарнецкі за картину «Вбивство журналіста», присвячений розслідуванню вбивства словацького журналіста Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової. У ньому детально описана робота журналістів, які зібрали 70 терабайтів даних і присвятили себе аналізу та пошукам правди.
Головний приз Премії імені Андрія Матросова, продюсера фестивалю Docudays UA, який загинув у автокатастрофі 16 лютого 2010 року, присудили українській режисерці Аліні Максименко за картину «Ptitsa».
Ця історія відбувається під час пандемії в родині двох жінок — матері та її дорослої доньки. В одній частині будинку розташована музична школа матері, де вона проводить заняття онлайн. Вона — вчителька гри на фортепіано, сильна й організована жінка, яка спілкується лише зі своїми учнями й ученицями, тому довкола неї постійно — ціле море дітей. У другій частині будинку міститься доньчина студія живопису. Ці два світи рідко взаємодіють між собою, утворюючи метафору людської самотності. Однак, зрештою, героїнь обʼєднує історія смерті Каті, доньки їхньої подруги Інни.
Спеціальну відзнаку дали режисерці Дарині Мамайсур за роботу «Щоразу затинаюся від звістки з Києва». Повномасштабне російське вторгнення в Україну застало її в Брюсселі під час навчання. Навесні 2022 року, коли в Брюсселі та в її рідному Києві квітнуть каштани, Мамайсур почала роботу над фільмом на основі розмов та відеообміну з подругою, яка перебуває в Києві.
