Разом ми продовжуємо розпалювати жагу до світової та української моди і спільнот. Для дискусії про стан індустрії та її трансформацію за останні три роки ми запросили у the rotten bloom Ксенію Шнайдер, Миколу Серезітінова та Настю Спокій. Наводимо головні тези розмови про бажання закрити бренд, про те, чи залишилася упередженість щодо апсайклінгу та виробів з вживаних речей, а також про глобальні зміни в українській індустрії
Про фешен-освіту в Україні
Настя Спокій (E17.project): Мій досвід — це передусім постійний пошук практики. В Україні бракує освіти, орієнтованої на роботу з технологіями: більшість навчальних програм застаріли, а замість системного навчання існують лише окремі курси.
Свій досвід я здобувала самотужки, поза межами класичної академічної системи — завдяки тому, що брала участь у всіх можливих проєктах. Саме це й підштовхує мене рухатися далі. Водночас не хотілося б, щоб хтось інший був змушений проходити такий самий довгий шлях.
Переглянути цей допис в Instagram
Про бажання закрити бренд
Ксенія Шнайдер (KSENIASCHNAIDER): Я хотіла закрити бренд безліч разів з різних причин: вигорання, втома тощо. На початку повномасштабного вторгнення це також здавалося логічним рішенням — таким, яке можна було б собі виправдати об’єктивними обставинами. Але тоді я подумала: якщо здамся зараз, то, як би пафосно це не звучало, програю. Певною мірою це означало, що Росія перемогла.
Тепер ситуація інша. Наше виробництво розміщене на лівому березі Києва, поруч із ТЕЦ. Часто немає води, світла й тепла. Генератор не тягне всі виробничі потужності, ми не встигаємо відшивати замовлення вчасно, але ми продовжуємо працювати.
Настя: У мене теж були думки про закриття. Тепер бренд на паузі — минулого року я вигоріла. Я повністю занурилася в операційні процеси, бо займаюся E17.project самостійно. У мене немає команди, яка б відповідала за маркетинг чи стратегію.
У певний момент я зрозуміла, що не витягую все сама. Мені знадобилася зупинка: спершу повернутися до креативу, а вже потім — розвивати бізнес далі. Бо я передусім творча людина, якій важливо постійно щось створювати.
Про упередженість щодо апсайклінгу і його імітацію
Ксенія: Оптові клієнти часто сумніваються, чи зможемо ми виготовити тираж, у якому кожна одиниця відповідатиме зразку, адже ми працюємо з унікальними вживаними матеріалами.
Більше про феномен апсайклінгу ми розповідаємо у ютуб-проєкті:
Також мені не подобається, що в масмаркеті з’явився тренд не на переробку, а на її імітацію. Джинси у стилі печворк, зшиті з клаптиків нової тканини, або надрукований ефект зістареності — така тенденція засмучує, бо, по суті, це фейк.
Про зміни під час повномасштабної війни
Ксенія: Більшість київських клієнтів, які раніше купували чимало речей з кожної колекції KSENIASCHNAIDER, виїхали за кордон і перестали в нас замовляти. Ми почали з ними спілкуватися й зрозуміли: в Україні ми були для них брендом № 1, але після переїзду вони отримали доступ до всіх світових марок — і ми просто загубилися в цьому різноманітті.
В Україні, зі зрозумілих причин, є попит на прості речі. Натомість закордонній аудиторії потрібні віральні продукти — наприклад, наші квадратні джинси, тобто те, чого вони не можуть знайти в інших брендів. Тож тепер у нас два паралельні напрями: для локального ринку ми створюємо якісні худі та базові моделі джинсів, щоб людям було зручно в теперішніх умовах, а для міжнародного — «крейзі-речі». Як знайти баланс між цими векторами — наш головний виклик на сьогодні.
Переглянути цей допис в Instagram
Микола Серезітінов (keep): Ми не припинили діяльність, а коли продовжуєш робити щось від щирого серця — відповідно до своїх можливостей та компетенцій — відбувається поступовий ріст. Я досі дивуюся, що цей процес не зупинився через війну, особливо з огляду на фінансові труднощі, з якими стикаються люди.
Але нам як поколінню консьюмеристів, попри всі складні обставини — чи то брак грошей, чи холоди — все одно хочеться чогось модненького.
Про вихід на міжнародний ринок
Коля: Хочеться виходити на інші ринки. Але наші потужності зростали дуже поступово, тому в нас немає проблеми перевиробництва — на складах нічого. Якби до мене зараз прийшов великий замовник, наприклад, мережа закордонних магазинів, це стало б серйозним викликом. Нам довелося б у рази збільшувати обсяги виробництва, а це вже суперзавдання. Водночас з погляду бізнесу важливо зберігати мотивацію і працювати над виходом на міжнародний рівень.
Про український бренд як ред-флег
Ксенія: Для баєрів український бренд — це зона ризику. Вони не хочуть інвестувати в продукт, якщо чують, що виробництво розміщене в Україні. Їхні головні страхи — несвоєчасна доставка або те, що ми взагалі зникнемо. Звісно, вони ніколи не скажуть про це прямо, а просто не зроблять замовлення.
Останнім часом багато українських дизайнерів, які працюють на міжнародному ринку, не афішують точне місцеперебування виробництва або кажуть, що воно в безпечних регіонах України. Баєри часто не розуміють поточної ситуації в країні, тож така відповідь їх цілком задовольняє.
На жаль, якщо в 2022 році фраза «український бренд» реально відкривала всі двері, принаймні хоча б листи читали, і це давало певний імпульс, то тепер вона скоріше завершує діалог, ніж починає.
Настя: Я, до речі, теж помічала, що деякі українські бренди повністю змінюють стратегію ведення соцмереж: приховують українське походження, пишуть тексти англійською, хоча виробництво залишається тут. Але інколи це вимушений крок.
Про колаборації
Микола: Окрім власного продукту, у нас є два напрями: комерційні та благодійні колаборації. У певний момент ми свідомо виділили значну частину ресурсів на виготовлення сумок без прибутку — за ціною собівартості. Вже понад рік цей ресурс постійно використовується, є постійна потреба, тому тепер важко до нас вклинитися саме з таким запитом.
Натомість активно розвиваються комерційні та корпоративні колаборації. Сьогодні вони складають значну частку продукту keep — понад 50 %.
Переглянути цей допис в Instagram
Ксенія: Якщо говорити про колаборацію з adidas, то тепер я б підійшла до маркетингу інакше. Тоді я надто розраховувала на силу міжнародного гіганта — здавалося, вони все зроблять самі, і мені не доведеться докладати зусиль. Насправді цей інфопривід можна було відпрацювати значно потужніше.
У підсумку речі просто з’являлися в магазинах, люди їх купували, часто навіть не знаючи про бренд KSENIASCHNAIDER. І якщо говорити навіть про такий базовий показник, як підписники, — їхня кількість не зросла.
Це дуже цінний досвід і сильний кейс, з яким можна йти до інших брендів, але не сталося так, що я прокинулася після лончу, і моє життя чи життя бренду кардинально змінилося. Також була суттєва різниця в ціновій політиці: джинси з колаборації коштували в середньому 50 євро, і ті, хто купував джинси в adidas, не стали автоматично нашими клієнтами, адже джинси KS коштували 350 євро. Можливо, логічніше було б зробити більш доступну колекцію на нашому сайті в цій естетиці, щоб підтримати хвилю інтересу.
Переглянути цей допис в Instagram
Про українські виробництва
Микола: Ми переважно працюємо із синтетичними матеріалами, і частину шнурів я замовляю в українських виробників. Також в Україні доволі добре розвинене стрічкоткацтво, здебільшого із синтетичних волокон.
Певний час ми замовляли гумові деталі, які вирубували на пресі, але виробництво закрилося, тож тепер ми все це відливаємо самостійно — і бирки, і патчі.
Коротку історію матеріалів і технологій можна подивитися у нашому епізоді:
Про конкуренцію з іншими брендами
Настя: Я думаю, що всередині індустрії всі скоріше дружать. Звісно, є певна конкуренція за клієнта, але водночас більшість брендів сприймають одне одного як колег, а не як суперників.
Микола: Я теж поділяю таку філософію. Наприклад, те, що робить pilsok, — для мене це справжні master pieces, чистий арт. За що б людина не бралася — все викликає захоплення. Роботи колег загалом викликають повагу, а іноді й заздрість. І це нормально, бо саме вона підігріває активність і додає змагального елементу в життя бренду.
Матеріал створено за підтримки:
