Джим Джармуш («Виживуть тільки коханці», «Патерсон») дав інтервʼю американському журналу The Believer, у якому розповів про своє небажання дивитися франшизу «Зоряні війни», реліз першого музичного лонгплею та читання книги про бобрів. DTF Magazine наводить деякі думки режисера
— Люди постійно запитують мене, чому ми з Картером Логаном (американський актор та продюсер, з яким Джармуш 2009 року заснував рок-гурт SQÜRL — Прим. DTF Magazine) випустили альбом саме зараз. Але ми не маємо відповіді і якогось глобального плану. Ми займаємося іншими речами, маємо інші проєкти. Картер ще грає в чудовій групі Leathered. А я створюю музичні проєкти з іншими людьми. І, звісно, ми знімаємо щось.
Крім того, мені здається смішним — чи, можливо, цікавим — те, що формат цих речей є досить довільним. Ну, не цілком довільним. Художній фільм триває від дев’яноста хвилин до двох з половиною годин, тому що так вигідніше кінотеатрам, щоб отримувати більше прибутку, чи не так? Чому альбоми містять певну кількість пісень? Щоб вміститися на вінілову платівку. Чому сингл має певну довжину? Це формат для радіо. Тому це для мене трохи смішно, особливо зараз, коли можна випустити фільм чи музику будь-якої тривалості.
Особисто я люблю мініальбоми, тому що мене влаштовує їх довжина, а також мені подобається їх створювати, бо так я отримую трохи більше контролю. Але все одно ми з Картером були готові зробити саме лонгплей. Ми мали багато матеріалу, поговорили з продюсером Рендаллом Данном, якого ми любимо і який працював з багатьма людьми, що нас надихають, так що це просто сталося. Тож ми зробили цілий альбом…
— Я б обовʼязково заграв іншопланетянам Баха, адже повтори та варіації — дуже красива річ. Не впевнений щодо рок-н-ролу, а от блюз би я їм точно поставив: Роберта Джонсона чи Мадді Вотерса. І якийсь авангардний чи навіть експериментальний джаз — Орнетта Коулмана, приміром. І щось оркестрове: девʼяту симфонію австрійського композитора Густава Малера чи щось схоже. Також спробував би кантрі та поп. Можливо, трохи африканської чи ефіопської музики, а потім трек кантрі-співака Мерла Хаггарда чи ще щось. Я б показав їм різномаїття музики нашої планети, а тому запропонував би ще традиційну індійську музику та ситару, щоб подивитися як вони відреагують на ці вібрації.
View this post on Instagram
— Я маю певні вподобання, але я направду дуже сильно люблю кінематографічну справу. І звісно, що я обожнюю роботи талановитих режисерів. Але я дивлюся дуже різне кіно. Не так давно у літаку я подивився «Круеллу». А ще я люблю франшизу «Голий пістолет», тому що ці фільми неймовірно дурні. Я також по-своєму зачарований картинами про Джона Віка, тим скільки людей він здатен вбити. Я не дивився «Сутінки», і маю список того, що ніколи не дивитимуся. Наприклад, «Зоряні війни», тому що мене обурює, що я так багато знаю про франшизу та її героїв. Чому все це все опинилося в моїй голові? Чому я знаю про R2-D2 і Дарта Вейдера та всі ці штуки, хоча я навіть ніколи не бачив жодного фільму франшизи «Зоряних воєн»? Я ніколи не бачив «Віднесених вітром» і не дивитимуся, просто тому, що мені здається, що мені їх нав’язали, і це якась банальна річ.
Утім я визнаю, що це певна субʼєктивність, упертість з мого боку. Мені не подобається, коли мені навʼязують масові речі, але я піду їх дивитися. Бо, приміром, «Термінатор» — це шедевр кіно, масштабний бойовик. Тому я насправді не розрізняю масове та нішеве. Але я маю поділитися з вами однією річчю, яку ненавиджу, ви можете потестити її на собі: подивіться будь-який свіжий гостросюжетний фільм і знайдіть там кадр, тривалість якого перевищує три секунди. Я вважаю це справді образливим і лайновим, герої не повинні рухатися кожні три секунди. І це найдовше, на що здатні сучасні кінематографісти! Три секунди, і «стоп, знято». Народ, у мене від такого болить голова. Я просто вимикаю таке кіно. І кажу: «Чувак, іди в кіношколу! Переглянь щось! Почитай книжку! Подивись на картину! Бодай на щось».
— Я ще не бачив «Останніх з нас», але обовʼязково гляну. Гриби дуже загадкові, вони корисні як ліки, та з іншого боку можуть бути отруйні. Вони можуть бути психоактивними, можуть вбити тебе та просто смакувати. Вони дуже складні.
— Якось я читав про бобрів перед сном, а потім заснув, і прокинувшись подумав, що я просто зараз маю почитати ще щось про бобрів. Та книжка зачарувала мене. Та я завжди прокидаюся з думкою про те, що у світі ще так багато музики, книжок та речей про які я не знаю. І ще стільки всього вартувало б вивчити про природу. Інколи мене так захоплює мати свідомість. Але, знаєте, водночас інколи я дуже дратуюся тим, що мені доводиться прати білизну і робити всякі побутові штуки.
— Хочу пояснити, що я маю на увазі під «крадіжкою». Я не виправдовую, наприклад, ситуацій, коли мій сусід написав сценарій, я прочитав його, а потім взяв і зняв за ним фільм раніше, ніж він зміг. Однак якби вкрали в мене, це не стало б проблемою. Якби хтось використав мій сценарій, він не зробив би те саме, що зробив би я, розумієте? Водночас не круто братися за те, чого не усвідомив. Але якщо у світі вже все зробили до нас, я не розумію, чому це не можна відтворити частково або зімітувати. Не розумію, чому таке забороняють.
Наприклад, якщо ви вкрадете в когось риф, а потім зробите це вступом до пісні Stairway to Heaven, як вчинили Led Zeppelin. Led Zeppelin — чудова група, але вони просто відверто крали блюзові пісні й казали, що це вони їх написали. Це просто фігня. Ви повинні поважати речі, які ви крадете. Їм треба радіти! Варто відверто сказати: «я надихнувся цим», а не брехати, що самі все придумали. Це якась маячня.
Та я думаю, що будь-яке людське вираження схоже на хвилі в океані. І якщо ви використовуєте семпл у хіп-хоп треку, ви берете це в іншому місці. Нічого насправді оригінального вже не лишилося. Існує невелика кількість історій, які ми можемо розповісти. Утім водночас є просто нескінченна кількість способів розповісти їх. Тому не круто брати дослівно те, що зробив хтось інший, і казати, що це зробив ти. Це трохи збочено, але будь-що має бути безплатним, щоб стати натхненням.
