Koloah: «Треба бути романтиком, щоб створити щось класне»

— Як часто ти виступав цього року за кордоном?

— Зовсім небагато, переважно грав в Україні. До того ж я не мав танцювальних релізів, міксів — того, що потрібно для класного промо артиста. У жовтні я підписав контракт з голландським букінг-агентством Meanwhile. Виступ у Копенгагені — це мій перший букінг через них. Думаю, скоро буде більше.

А взагалі, сподіваюся на фестивальний сезон: хочу більше їздити з лайвами, бо моя музика все ж таки більше підходить для фестивалів, ніж для клубів.

— Тобі ще не тісно в Україні?

— Я активно граю з 2009 року, й тут глобально змінилося небагато: не відкрилися 30 нових клубів, у клуби ходить та сама тусовка, що й 10 років тому, просто до неї додалася молодь. Тому, незважаючи на те, що Київ тішить та дивує, можу сказати, що певною мірою мені, звичайно, тісно.

Дмитро Авксентьєв та його кіт Міша | Фото — Антон Орєхов, спеціально для DTF Magazine

— Як це впливає на тебе?

— Це як заважає, так і допомагає. Мені постійно хочеться робити щось нове. Наприклад, на одному Brave! Factory у мене лайв Voin Oruwu на техносцені, під час наступного я граю як Koloah, а потім виступаю на ембієнт-сцені з експериментальною програмою. Я намагаюся постійно змінюватися та експериментувати за наявних умов.

— Що тобою рухає стільки років: робити музику, вести три різних проекти, писати музику для кіно, реклами, інших артистів?

— Мені подобається різноманітність, й, мабуть, тому я почав займатися рекламою. Кожен новий проект — це виклик. У тебе не буває двох однакових реклам поспіль, ти щотижня робиш новий трек, нову музику, працюєш із новим стилем. І я майже ніколи не говорю «ні». «Можеш зробити фанк?» — «Так, можу». «А пісню з гітарою?» — «Нема питань». Мені подобаються ці виклики: вони змушують вчитися, а для мене це важливо.

— Ти вважаєш себе успішним артистом?

— В какой-то степени да. В украинских реалиях — так точно. У меня расписан график выступлений, есть место силы, где я могу писать музыку.

Проте існує низка некомфортних факторів, один із яких — виплата авторських відрахувань. Це те, що практично відсутнє в Україні. Не найстабільніша політична ситуація теж змушує багато переживати, як і недостатня підтримка культурного сектора, порівняно з Європою. А ще різні сили періодично заважають роботі клубів.

Чи я успішний? Думаю, що на локальному рівні я успішний. Якщо ж розглядати на глобальному, а мені хотілося б мислити саме такими масштабами, ще ні.

— Тоді виникає питання: чому ти все ще в Києві, а не їдеш у той самий, вибач, Берлін?

— Мене постійно тягне додому. Раніше я не розумів: мій будинок — це моя квартира, моя студія, моє оточення? Чи мій будинок — це місто? Навіть якщо я перевезу в інше місто свою студію, то я не впевнений, що вона стане моїм будинком.

Мені круто у Києві. Я хочу бути частиною цього міста. Хоч би як пафосно це звучало, але останні десять років — це період становлення нашої нової культури. Кіно, музика, арт та медіа-мистецтво.

Мені подобається впливати на процеси, бути активним учасником. І так, увага до себе п’янить: ти відчуваєш, що потрібний, постійно залучений до цікавих проектів.

— А це не страх перед конкуренцією?

— Зовсім ні, я впевнений у собі. У мене великий досвід та пристойний кейс проектів. Плюс є своє звучання, і це завжди буде моєю відмінною рисою. До того ж, музика в мене різна, з різним контекстом, тому незалежно від сцени, моя музика буде актуальною.

— Мабуть, українських артистів, які гастролюють світом, можна порахувати на пальцях однієї руки. Ваня Самокруткін, який заснував одеський лейбл «Система», звернув увагу на те, що багато іноземних артистів хочуть виступити в Києві, але мало хто з іноземних промоутерів хоче везти на свої вечірки київських діджеїв та продюсерів. І, в принципі, на світовій сцені практично не знають наших артистів. Із чим це пов’язано, на твій погляд?

— Усім подобається приїжджати сюди і тусуватися: тут круто, класні люди, тут шалені вечірки, не зіпсовані дикою комерцією. Звичайно, багатьом це хочеться побачити, приїхати, бо відіграти сет у Києві та отримати такий фідбек, який дає наша аудиторія, — це кайф для артиста.

А везти наших до себе — вже інша справа. Кожен промоутер думає про те, як заробити. Привезти з України чувака, якого там ніхто не знає? Він краще вдесяте привезе когось іменитого.

Хоча ситуація щороку змінюється. Можна відзначити резидентів Closer, які часто грають за кордоном. А ще у нас є велика тусовка експериментальних артистів, яким теж уже час виїжджати з виступами за межі України.

— Чому одним, але небагатьом, українським артистам вдалося вирватися та активно грати у світі, а іншим ні?

— Думаю, що одна з ключових причин — наявність агента. Особливо ця історія успішна, якщо артисту вдається пробитися до іноземних агенцій.

А ще починає давати свої плоди те, що тепер на вечірки до Києва приїжджає багато іноземної аудиторії, включно з промоутерами, які слухають наших хлопців і дівчат та запрошують їх до себе.

— Яка ситуація із букінг-агентствами в Україні? Чи є система, що сформувалася на ринку?

— Вона є на якихось базових рівнях. Саме крута робота агента допомагає ноунейму стати артистом з ім’ям. Артист — це артист, і йому потрібний менеджер. Завдання агента — просувати, домовитися, наприклад, про публікацію міксу на класній платформі, домогтися виступу на фестивалі тощо.

— Про мене, ми іноді надто романтизуємо нашу сцену, постійно говоримо про якийсь розквіт. І це дивно з огляду на те, що насправді в країні немає профільних медіа, немає журналістів…

— У нас немає нічого, окрім артистів, ком’юніті та кількох класних клубів.

— Ти відчуваєш, що тебе це певною мірою стримує? Я знаю, що в тебе немає піарника, ти все робиш сам, про вихід альбому ти нам до редакції пишеш сам.

— Для мене це не є проблемою, бо мені подобається самому цим займатися. А ось для сцени це трабл.

Не можна говорити про повноцінну сцену, коли в машині з чотирьох коліс їде три: музика, клуби та ком’юніті. У нас глобально нікому писати про цю музику, немає профільних медіаплатформ, букінг-агентів та менеджерів, промоушену, піару саме в електронній сфері.

— Давай перейдемо до альбому. У листопаді ти випустив Millennium Sun. Як ти розумієш, що твій альбом готовий до виходу? І як було з останнім релізом?

— У мене альбоми переважно компілюються. Збираю всі напрацювання, треки в плейлист у певному порядку, потім міняю їх місцями, якісь викидаю, слухаю все, повертаю щось із відкинутого, знову міняю місцями, слухаю… Це займає багато часу. Іноді дуже багато! Потім пишу текст. Для мене текст і обкладинка є максимально важливими, адже вони першими потрапляють у поле уваги слухача.

Я дуже рідко сідаю і цілеспрямовано пишу альбом. Таке було лише кілька разів: наприклад, коли ми випустили реліз із Деннісом Аду. Тоді я мав непростий час, мені було що сказати, і хотілося зафіксувати свої емоції. І ось за два тижні ми написали три треки, які досі дуже чіпляють.

Millennium Sun я збирав із нових і старих робіт, що підходили одна одній за звучанням та настроєм. Був навіть трек, написаний у 2015 році. Я зробив йому нове аранжування, зберігши початковий звук.

— Коли ти зрозумів, що в тебе з’явилася концепція Millennium Sun?

— У 2019 році. Але він був трохи в іншому вигляді і трохи про інше. Потім левова частка треків просто пішла до дідька і помчала нова хвиля. У мене виникла концепція майбутнього, яке вже настало, а ковідний час вніс свої корективи, додався інший відтінок.

Після того, як альбом був зібраний, я одразу підписав його на Hyperbloid Recods. Це вже 4-й чи 5-й мій реліз на цьому лейблі.

Далі ми почали працювати над обкладинкою. Артворк спочатку робив GSM Garden, який, наприклад, співпрацював із Arca. Він топовий художник, але ми з ним не розуміли один одного

— Чому?

— У мене завжди є величезний список вимог до обкладинки. Я збираю мудборд, розписую концепції, аж до кольорів… Готую такий документ, що просто бери та роби. Але оскільки це була колаборація, він все одно пішов у своє. Мене це зачепило, почалася війна, але лейбл якийсь час не втручався. Але потім вони написали мені: або ми шукаємо компроміс із художником, або реліз перенесуть. Через війну ми перенесли реліз.

Я взяв свого дизайнера, але з ним також не вийшло. Зрештою звернувся до свого друга Vova Morrow, і він зробив ту обкладинку для Millennium Sun, з якою вийшов альбом. Через ці затримки я не зміг зробити реліз до Brave! Factory, де альбом і було представлено лайвом.

Обкладинка альбому Millennium Sun, що вийшов у листопаді 2021 року. Автор обкладинки — Vova Morrow

Але взагалі, у мене завжди починається пекло, коли справа доходить до обкладинки. У моїй голові в таких випадках є чітке візуальне рішення, і я хочу, щоб музика та картинка збігалися.

— Слідом за альбомом у тебе вийшла колаборація із Riot Division. Крім колекції ви показали аудіовізуальне шоу у Планетарії. Ти з самого початку бачив Millennium Sun ще й у такому прояві? Тому що попередній альбом Voin Oruwu — Inertia — теж був візуальним.

— Inertia, яку показували на Кирилівській, я спочатку писав як аудіовізуальний альбом, музику з віжуалами. А в Millennium Sun у мене був напрям, але не було чіткого бачення візуальної частини самої програми. Тобто були напрями, якою вона могла б бути. І команда Blck Box дуже круто та професійно все зробила.

Аудіовізуальне шоу WAVEFORM — колаборація Koloah та Riot Division. Фото — Blck Box

Подивіться антиутопічний аудіовізуальний проєкт Voin Oruwu та Симона Коуновського

— Проект у Планетарії та на Кирилівській — це не про клуби та не про фестивалі. Чи можна сказати, що тобі цікаво працювати з галерейними та навкологалерейними просторами?

— Цілком. Я в цьому комфортно почуваюся та роблю подібні проекти ще з 2016 року. Просто Inertia — найбільший, амбітний, який, на жаль, найгірше чомусь зайшов. Вдруге за рік ми показали його восени на Бієнале цифрового мистецтва у Києві. Мені здається, що цей проект може й надалі жити та їздити галереями та виставковими просторами всього світу. Навіть без мене.

— Ну а аудиторія готова до такого?

— Думаю, що готова. Водночас дається взнаки відсутність майданчиків. Я не розумію, де це можна показувати. У PinchukArtCentre? Не знаю, навряд чи. З’явилися хлопці та дівчата з бієнале з непоганим простором, про який мало хто знає. Але загалом у нас немає місць для таких проектів.