До військкомату один з ключових експериментальних артистів на українській електронній сцені John Object прийшов 25 лютого, але з усмішкою згадує: «Була задовга черга». Того ж вечора він провів в Інстаграмі годинний стрім, під час якого англійською розповідав про події Україні. А наступного дня зробив другу спробу вступити до ЗСУ — відтоді Тімур Джафаров (його справжнє ім’я) служить в артилерії. І веде щоденник, зокрема в Інстаграмі.
З дозволу Тімура ми публікуємо українську та англійську версію його найсвіжішого допису. Про відчуття огиди, ненависті та водночас віру і впевненість, про враження від короткого перебування у Києві, про «довгострокову амбіцію» і переклад інструкції до «певної потужної закордонної зброї», а також про написання нової музики на фронті для його рок-гурту, про який ще ніхто не знає
схоже, я втратив здатність писати, яку я розвивав щодня у перші місяці. найкраще виходило, здається, у травні. тепер мій мозок настільки обпечений постійним, неймовірним геноцидом, вбивствами і насиллям, що, в цілому, здається в принципі не важливим, буду я кричати чи просто мовчки стерплю. усе-таки я в ЗСУ і це все, чого від мене потребують. отже, власне кажучи
вчора я посидів на справжньому стільці, але усвідомив це тільки після тридцяти хвилин по-армійськи згорбленим; я свідомо розігнав спину, і виявив, що це відволікає: важливіші думки постійно поверталися до «я сиджу на справжньому стільці як справжня людина, що живе справжнє життя»
так, я був у Києві (не вдома; мене чемно виселили, дому не маю) минулого тижня; командир виписав мені п’ять днів відпустки, коли мене не було; особисто я б не наважився прохати про таке чітке нагадування дуже можливого і дуже іншого життя лиш на середині служби, яка, я очікую, забере рік мого життя; втім, я був вдячний. я непогано провів час у все тому ж барі; я трохи потримав у руках свій новий Stratocaster кольору морської піни; пограв пів години на своєму Moog Matriarch, опираючись нескінченним чарам синтезатора заради ще одного вечора у барі.
Київ марширує далі, так само прекрасний і живий, я не засуджую тих, хто продовжує жити своїм життям, але армія тепер здається самотнішою і більш віддаленою. моя відпустка була хаотичною, і я вирішив не робити нічого важливого, просто пив у все тому ж барі, і купив собі хороше взуття
тим часом тут, я мастурбував у найбільш огидних місцях, я навчився майже іронічно дистанціювати себе від власної огиди. я ненавиджу це відчуття, я ненавиджу спостерігати за притупленням колись майже вісцеральних емоцій. трагічні моменти інтимності тут являють собою таке, у що складно повірити, та, мабуть, і не треба
я робив таке, що ви собі й уявити не можете ха ха ха ха ехххх блять
Sweat — альбом-колекція лайв-треків John Object з 2017 по 2021 рік: «Я вважаю, що це мій найкращий і найточніший реліз».
мертвоокі російські фашисти з усіх сил намагаються продовжувати скажену кількість вбивств, зґвалтувань, катувань, але Україна вічна: більше мільйона військових (майже 1/40 частина країни), і вправне використання арсеналу зброї, що краплями просочується через дарма обережні і повільні західні законодавства. за останні місяці ми точно і елегантно знищили багато складів боєприпасів на окупованих територіях, відрізали шляхи постачань та відступу. я безмежно пишаюся нами: українська армія зараз — найкрутіша і найвинахідливіша на світі.
як з 24 лютого, я впевнений у нашій перемозі, але я ненавиджу кожен день марної смерті та кровопролиття на шляху до неї. сьогодні війні вже майже півроку, і це 178 найгірших днів мого життя підряд. жоден день особистих страждань, розставань, суїцидальних поривів, не можуть зрівнятися з болем цих останніх 178 днів
я щиро підтримую новонароджену ідею про заборону видачі віз росіянам: я не хочу ніколи у своєму прекрасному, інтенсивному житті після цього бачити жодного росіянина. я не хочу бачити росіян на своїх виступах, і я ніколи не буду грати з жителями/громадянами РФ на одних сценах чи фестивалях — і це буде пунктом в усіх будь-яких майбутніх контрактах/домовленостях про майбутні виступи. якщо для когось абсурдність надання платформи/грошей росіянам не буде очевидною, я забезпечу швидкий мотиваційний поштовх вибором «вони чи я» — думаю, в Росії не існує продюсерів навіть близько мого рівня (для нових підписників: якщо ви чули тільки Life, раджу послухати Sweat, мій останній реліз на власних умовах). в ситуації «вони чи я», мені здається, я буду очевидним вибором (тільки уявіть, яку класну музику вони не дали мені доробити!); до того ж, я зараз скуповую практично найкращі інструменти на світі — див. вище
що ще що ще
дайте нам більше зброї це блять не ситуація де існує «досить»
давайте
досить — це коли кожен росіянин, що зайшов в Україну, мертвий, або поза Україною
ясно ж, що кожна далекобійна артилерійська система буквально рятує життя. ми щоночі демонструємо, що це означає знищені склади ракет на окупованих територіях, знищені там, де вони їх тримають, знищені ракети, що вже ніколи не вб’ють українців
це так просто
зробіть це, це ж настільки очевидно правильна річ
вбити гітлера
я регулярно пишу музику у GarageBand на телефоні. це суто пісні для мого рок-гурту, про який ще ніхто не знає: ми репетирували рік (найкраще досі виходить швидкісний кавер Jumbo’s гурту Protomartyr, мушу зізнатись); я — співаючий басист, співаючий гітарист служить з першого дня, барабанщик нещадно волонтерить. коли ми повернемось, будемо репетирувати і станемо найвинахідливішим українським рок-гуртом, поза сумнівами. у відпустці у Києві я усвідомив, що вже зібрав таку кількість неочевидного, кутастого року у GarageBand, що поставити друзям навіть найкраще зайняло б кілька годин: я стільки бенгерів написав
В альбомі Life, який John Object випустив відразу після початку великої війни, зібрані 58 треків його старої та невиданої музики. 50% від продажів музикант передає на потреби свого підрозділу, інші 50% — залишає на можливі майбутні потреби. Купити альбом можна Bandcamp.
о, і ще. моя довгострокова амбіція нарешті втілилась: на другий день війни я явився у військкомат і нервово мямлив щось про те, що я професійний перекладач (моя робота!), впевнений, що це ж має десь знадобитись. потім я казав про це усіляким офіцерам, а потім тижнями здавалось, що нічого з того не буде, але ось хтось згадав.
перед моєю київською відпусткою мені наказали перекласти інструкції до певної переданої нам потужної закордонної зброї та аксесуарів, і три дні я працював з 6 ранку до 12 ночі, щасливий. потім дві товсті книжки А4, що я зробив, потрапили в руки високого командування, і тепер мою роботу розповсюджують на усі ЗСУ. це блять охуєнно і, схоже, найбільше моє досягнення у житті. їбу як можу
загалом я еее
ще мене навчають на командира відділення. не певний, як усе це сталося, дивно, але починає виднітись якась кар’єра попереду навіть тут
живу у бліндажі сру у яму
одного дня ці дні скінчаться
питимемо за мій рахунок
